«Якщо жінка сильно хоче…»

Львівський фотограф Євген Кравс ще 30 років тому заснував у Львові найбільший в Україні клуб любителів «Запорожців» ЗАЗ Козак, що неодноразово організовував у Львові виставки та пробіги ретро-автомобілів. Згодом чоловік подарував свої «іграшки» дружині Світлані, яка очолила клуб і стала єдиною в Україні жінкою-колекціонером ретро-автівок.

Пристрасть Світлани не обмежилась кількома «горбатими» і в її колекції з’явився Citroen 1929 року. А потім жінка вирішила, що хоче взяти участь у найстаріших перегонах в Європі – авторалі Монте-Карло. І от, наприкінці січня 2022 року Світлана з Євгеном виїдуть на старт гонки під номером 410. За всю історію цих автоперегонів представники України візьмуть участь у престижних змаганнях уперше за 110 років. ZAXID.NET розпитав подружжя Кравсів, як їм вдалось потрапити на ралі, як вони готуються та скільки насправді коштує «Запорожець».

Світлана і Євген Кравси

Бачу ціль, не бачу перешкод

Ралі Монте-Карло у 1911 році заснував князь Монако Альбер для промоції князівства. Це також одна зі статей доходів міста-держави, окрім казино та розкішних курортів. Ці змагання упродовж століття проводились між спортивними автівками. Та п'ять років тому організатори виділили окрему категорію для неспортивних ретро-автомобілів, адже охочих взяти участь у перегонах було багато, але не всі відповідали регламенту.

Перешкода для здійснення мрії Світлани була «проста» – машини-учасниці історичної частини перегонів повинні бути випущені до 1956 року, а «горбаті» побачили світ вже у 60-х.

Євген розповідає, що організатори ралі Монте-Карло знають українських ретровиків – у 2012 році Світлана і Євген Кравси представляли країну в історичному комітеті змагань і презентували учасникам із 30-ти країн перегони «Львівський трикутник».

«Контакт був, нас знали. Ми просилися-просилися, а вони ламалися-ламалися. Аж до минулого року, коли Київський автомобільний клуб поновив перемовини про участь України», – говорить Євген.

Світлана пояснює – торік виповнилось 60 років із першого випуску «Запорожців», саме тому організатори перегонів пішли на поступки українцям (через пандемію змагання перенесли на 2021 рік – ред.). Окрім того, вони зацікавлені у розширенні переліку країн-учасниць, а львів’яни ще й презентували себе як екіпаж із жінкою за кермом – це імпонує європейцям.

Загалом участь у ралі Монте-Карло візьмуть 5 українських екіпажів: окрім Світлани з Євгеном, це буде екіпаж з Тернополя, у складі якого – переселенець з Донецька, два – з Києва і ще один – із Запоріжжя. «Горбатих» буде три, ще дві машини – «Запорожці» пізніших серій: 1966 і 1968М.

Історична частина ралі Монте-Карло у 2019 році. Фото: The Sunday Times і Tom Senn/Behance

Шляхом Попелюшки

У березні Світлана Кравс погодилась на участь у гонці і подружжя взялось за машину, яка представлятиме Україну на світовому рівні. Це ЗАЗ-965А 1967 року.

«Почали її розбирати, чистити, консультуватись, шукати деталі. Зробили гальма, з’ясувалось – треба інакше. Те, що купили, відклали, шукали знову. Ну і нам ще працювати треба, щоб заробляти», – розповідає Світлана і додає, що автівка по завершенню робіт має бути готова до ралі на наступні 10 років.

«Євген не вірив, що це станеться, аж поки я не сплатила стартовий внесок у 2100 євро. Машину робив, але не вірив. Хоча внесок не гарантує участі – він потрібен, щоб заявку хоча б розглянули, а на місці машина має пройти техогляд на відповідність вимогам. 17 листопада нам присвоїли стартовий номер – 410, тобто конкуренція буде величезна. Ми впевнені, що пройдемо огляд», – говорить жінка.

«Запорожець», що має на початку лютого проїхати 500 км гірськими дорогами Монако і південної Франції, розповідає Світлана, стояв без діла 10 років, поки потрапив у її руки. Для участі у змаганнях потрібно зробити у машині технічні зміни для безпеки екіпажу, але двигун, підвіска і корпус мають бути «рідними».

Технічна підготовка машини до ралі триває вже 7-й місяць, попереду ще випробування у гірських умовах. Авто пофарбували в улюблений колір Світлани і додали перламутру, аби його було добре видно і вночі

«Обов’язково потрібно зробити ремені безпеки – у «Запорожці» вони не передбачені, тож ми знайшли від «Жигуля». Також підсилили гальма – поставили дискові. Поставимо ще генератор на додаткові 4 фари, щоб їхати уночі. До речі, фари ми знайшли спортивні, випущені 1982 року в Грузії. Тоді вони коштували 50 рублів, тепер – 50 доларів», – розповідає подружжя.

Також у машині замінили передні сидіння на такі, що мають підголівники та більш безпечну форму на випадок, якщо машина перевернеться. А от задні сидіння із автентичною оббивкою 60-х років Світлана прибирати чи замінювати не хоче.

Відстань у 500 км екіпаж має подолати за щонайбільше 36 годин.

«Перший день – південна Франція: Альпи, Прованс, містечко Валенс – велике коло з двома точками контролю. Другий день – від Валенса до фінішу у Монте-Карло. Такого випробування ця машинка ще не мала, як і ми», – говорить Світлана.

«Я вважаю, що першого разу достатньо доїхати до фінішу, а Світлана налаштована перемагати», – додає Євген. Дружина підтверджує, що хоче не просто покататись.

Машина, в якій все навпаки

Аби випробувати машину і себе у незвичних гірських умовах взимку, пара домовилась зі Службою автодоріг Львівщини потренуватись на одній із новозбудованих трас у Карпатах, що схожа до ралійної за перепадами висот. Такі випробування Світлана і Євген хочуть почати із грудня і провести 2-3 рази, а також планують виїжджати «Запорожцем» на Різдво до гуцулів, на Водохреща та за будь-якої іншої нагоди. Важливо вивчити кожну деталь – як працюватиме обігрів, чи запотіватиме скло тощо.

Заправляють машину найдешевшим 92 бензином – від кращого двигун може зіпсуватись. У Європі, щоправда, до тамтешнього бензину треба додавати спеціальні присадки, що знижують октанове число пального.

Майбутня зірка перегонів Монте-Карло може їхати зі швидкістю 70 км/год за умови не надто спекотної погоди.

«На швидкості 75-80 км вона хоче злетіти, бо досить легка – 650 кг. Але вона тягуча, як трактор, що для гірських доріг, може, краще, ніж швидкісна машина. Ми поки не знаємо, як вона перенесе навантаження на підйомах. Випробуємо в Карпатах і побачимо також, як організм витримує критичну втому», – говорить подружжя.

Особливістю ралі Монте-Карло є часта зміна ділянок – від сухого асфальту до мокрого і обледенілого чи засніженого, тому Світлана і Євген планують запастись ланцюгами і шипованими шинами.

Насправді підготовка є важкою, говорить пілотесса.

«Є багато складних технічних моментів, фізично все лягло на Євгена, він працює в холодному гаражі. Кілька разів казав, що виходить з проекту. А я говорила – поспи, відпочинь і далі до роботи. Казав, що розлучиться зі мною, а я відповідала, що поговоримо після Монако», – сміється Світлана.

«Щоб потрапити на ралі такого рівня, потрібно мати не тільки ліцензію і гроші, а й історію. Ми її маємо. Євген заснував і успішно керував автоклубом 30 років, у 2013 році ми як офіційні представники Автомобільної федерації супроводжували Україною учасників ралі Пекін – Париж і отримали подяку як найдоброзичливіша федерація від Лондонського автомобільного клубу. Окрім того, ми є власниками вінтажного сітроену – єдиного такого в Україні», – говорить жінка.

Твіст, костюми і монарша родина

Підготувати і випробувати автомобіль, привезти його у Францію і доїхати ним до Монте-Карло – лише частина плану. Інша – це презентація Львова та України іноземцям та діаспорі. Для цього Світлана та Євген проведуть кілька зустрічей та український вечір за сприяння українського МЗС і посольств України та Франції. По завершенню перегонів вони візьмуть участь у командорському балу під егідою князя Альбера ІІ.

Окрім того, подружжя планує «запалювати» і під час перегонів – екіпаж буде одягнений у стилі 60-х років: львівська дизайнерка Світлана Микитюк шиє для Світлани і Євгена «стиляжну» спортивну форму, а в грудні вони ідуть на танці – будуть вчити твіст для конкурсу елегантності, що відбувається між учасниками ралі. Вбрання на бал та зустрічі подружжю готує бренд «Чичері».

«Ми хочемо, щоб Україну було видно. Ми будемо в сучасному одязі, але в етно-стилі. Смокінгів і вечірніх суконь є мільйони. Яку б не одягнути, хоч з діамантами, у натовпі багатих людей вона загубиться. А етно у кольорах авто дозволить нас запам’ятати. Ми робимо все, щоб Україна і Львів стали яскравою подією, адже це перший шанс за 110 років», – говорить Світлана.

1000 пляшок горілки

«"Горбатий Запорожець" був моїм першим автомобілем. Я його купив через місяць після школи – фотографував весілля і "лівака" було неміряно. Він коштував досить великі гроші – 1800 радянських рублів», – розповідає Євген про те, звідки взялась любов до цієї моделі і що передувало створенню автоклубу.

У 2010 році подружжя Кравсів їздило на святкування 50-річчя «Запорожця» на острів Хортиця у Запоріжжі, де познайомилось із водієм-випробувачем перших моделей Іваном Кошкіним, який розповів, як встановлювалась ціна на ці машини.

«Горбатий Запорожець завжди мав державну ціну як тисяча пляшок горілки. У 1961 році горілка коштувала 1,8 рубля. Коли їх закінчували виготовляти, у 1969 році, він коштував 2,2 тисячі, бо горілка була по 2,2», – говорить Євген.

«Якщо за аналогією перевести на сучасні ціни, то таке авто коштує 100 тисяч гривень», – додає Світлана.

Подружжя розповідає, що часто їздило на «горбатому» в Крим. Єдиною проблемою раніше були погані масла, через що мотор часто перегрівався. Зараз такої проблеми вже немає.

«Ми на такій машині проїхали 16 країн Європи. Їздили в Санкт-Петербург через Польщу, балтійські країни, Фінляндію, Карелію, Білорусь і через Волинь додому. Найбільший наш автопробіг був дорогами бравого вояки Швейка через Німеччину і Францію – 5 тисяч км за 15 днів», – згадують Світлана і Євген.

«Ми бавимось у це. На це йдуть скажені гроші, але вони вертаються позитивними емоціями, подорожами. Це прикрашає життя, у якому багато сірих моментів», – додають вони.

Що в колекції

Ще одним жовтим «Запорожцем» Світлана їздить на роботу та у відрядження. Хоча це вже машина із переробленими «нутрощами» – вона має двигун від Мерседесу та коробку-автомат. Жовтий – улюблений колір жінки, що покращує настрій і привертає увагу на дорозі.

«Водії пропускають, на дорозі коректні. Бувають «шумахери», що хочуть проскочити, але я їм сигналю – це не той Запорожець, це не черепаха, тут треба обережно. Хоч болото, хоч сніг, жовтий колір додає оптимізму. Ну і це безпечніше – сірі, чорні машини зливаються з асфальтом, а це – яскрава плямка. До того ж, гарно маневрує, проїде у вузьких місцях», – каже Світлана.

Машина Світлани Кравс на щодень

До слова, жовтий «горбатий» є в колекції президента Міжнародної автомобільної федерації і тренера Міхаеля Шумахера Жана Тодта. Машину йому подарував колишній президент Автомобільної федерації України Євген Червоненко.

А недавно колекція Світлани поповнилась справжнім всюдиходом від ЗАЗ – автівка 1962 року зберіглась в автентичному стані.

«У нього все «рідне»: заводська фарба, всі ручки, внутрішнє оздоблення, колеса, підвіска. Євген був на базарі у Рясному, шукав деталі для іншого автомобіля, консультувався з майстрами. Поруч стояв чоловік і сказав, що має таку машину в хорошу стані. Ми як почули про 1962 рік, то одразу домовились подивитися. Коли побачили – не купити було неможливо. 1962 рік! Ще й всюдихід!», – тішиться Світлана.

Євген згадує, як випробувач Іван Кошкін розповідав, що у січні 1962 року зробили партію машин, які називались «всюдихід» – для бездоріжжя Криму, Кавказу, середньої Азії, Сибіру. Машина має підняту підвіску для більшої прохідності, але її двері навіть не мають ручок всередині – закриваються петлями з тканини.

«Двигун – в ідеальному стані. Кожен гвинт мотору – зашплінтований, щоб випадково не відкрутився. Бампер – рідний, хоч на інших машинах ми їх вже фарбуємо. Поставимо цей автомобіль в ретро-музей в австрійському депо», – кажуть колекціонери і додають, що машина – на ходу і поїде в музей сама.

Четверта машина в колекції – Citroёn AC4 Berline Luxe 1929 року, привезений з-під Парижа. На те, аби придбати і перевезти цю машину в Україну, у Світлани та Євгена пішло 5 років і 30 тисяч євро. Зараз автомобіль також перебуває у ретро-гаражі. Євген каже, що Світлана мріє проїхати цією машиною по Франції.

Citroёn AC4 Berline Luxe 1929 року, привезений з-під Парижа

«Якщо жінка сильно хоче, вона цього досягне. Принаймні, це точно про Світлану», – додає він. Світлана підтверджує, що це перспектива 5-7 років.

Щоправда, українське законодавство наразі не є на боці ретровиків, адже ретро і вінтажні автомобілі в Україні не мають жодного статусу – це просто старі машини.

«У цивілізованих країнах такі машини мають спецномери, пільги. У Польщі власник ретро-автомобіля без спецномерів не має права його продати без офіційного дозволу. А якщо тримає його в поганому стані, то машину можуть конфіскувати», – говорить Євген і додає, що через проблеми у законодавстві багато людей ховають раритети в гаражах, бо не можуть поставити їх на облік.

Підняти Львів до Монако

У 1999 році власники «горбатих» відновили у Львові перегони «Львівський трикутник», засновані 1930 року. Вони проходили вулицею Вітовського, площею Франка, вулицею Стрийською і Героїв Майдану. Зараз проводити ці перегони не дозволяє стан львівських доріг, але подружжя Кравсів хоче їх відновити – і на міжнародному рівні.

«У 30-х роках, коли Львівський трикутник започаткували, там була рівнесенька бруківка, а трамвайну колію заливали гіпсом. Зараз там небезпечно – бруківка і трамвайні колії ідуть хвилями, а на такі перегони приїжджають на машинах, що подекуди вартують мільйон доларів. Реконструкція Вітовського, як ми чули, запланована на 2025-26 роки, тож чекаємо», – говорять Світлана і Євген.

Подружжя знову розповідатиме про «Львівський трикутник» у Монако, аби там пам’ятали, що в Україні підростає амбітний конкурент.

«Ми ще трошки фінансово зміцніємо, залучимо потужних партнерів і реально плануємо проводити ці перегони», – каже Світлана.

Окрім того, подружжя хоче започаткувати у Карпатах перегони, схожі на ті, в яких братимуть участь у лютому.

«Це можна зробити на Львівщині, Івано-Франківщині і в Закарпатті. Хочемо, щоб люди приїжджали до нас з-за кордону, приносили додаткові кошти до місцевих бюджетів. Україна має величезний потенціал в цьому напрямку», – кажуть Світлана і Євген.

Світлана і Євген Кравси хочуть відновити історичні перегони у Львові