Юрій Костенко: «Газова» політика уряду Тимошенко є неадекватною

Він не вважає себе «ветераном» української політики, не вірить у переформатування нинішньої коаліції, але й досі вірить у Президента Ющенка і дієздатність Верховної Ради. Про це, а також про перспективи нової пропрезидентської партії і «газових воєн» з Росією народний депутат України, голова Української народної партії Юрій Костенко розповів в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET.

- Пане Юрію, що спричинило сучасну парламентську кризу, якщо не вести мову про декоративні вимоги про НАТО і т.д.? Чи потрібними були дострокові виборі, які значною мірою лише поглибили суперечності в українському політикумі?

- Парламентська криза обумовлена нездатністю нинішньої опозиції виконувати свої опозиційні функції. Є лише її постійне намагання стати владою у стінах Верховної Ради - попри той факт, що владу обирає виборець, а не вона формується у самому парламенті. Оце і є головна причина. Все інше, що супроводжує неефективність роботи вищого законодавчого органу, - це лише декорації, за якими прикривають реальні наміри Партії регіонів спробувати повернути себе у владу. І другий аспект цієї проблеми - Партія регіонів і комуністи представляють проросійській політичні сили і їхня політична діяльність багато в чому обумовлюється не національним інтересом українським, а інтересом сусідньої держави.

Оце дві головні причини, які приводять до блокування роботи влади в Україні. Своїми діями опозиційні політичні сили пробують не просто поглибити кризу в державі, а фактично за певних умов і знищити цю державу.

Чи варто було іти на дострокові парламентські вибори? Звичайно. Це слід було робити хоча б тому, щоб припинити владу робити у стінах Верховної Ради. Зрештою, як би там не було, але вперше за всю незалежну історію України виборець уже юридичну більшість дав демократичним силам. Я не хочу усіх записувати до націонал-патріотів і демократів, але принаймні програма коаліційної угоди - це програма, яка віддзеркалює дуже багато ідеї 1991 року, ідей національної демократії.

- Ви вважаєте, що Партії регіонів зуміє повернути собі владу?

- Ні. Президент заявляв вже декілька разів про те, що влада дається виборцю, а не владу купують у парламенті. Якраз за рахунок ініціатив Партії регіонів щодо формування конституційної більшості, тобто купування конституційної влади, і був розпущений парламент.

- Коли український парламент таки розпочне працювати і на які компроміси доведеться йти коаліції?

- Я вас заспокою: думаю, в березні парламент уже розпочне сесійні пленарні засідання і розпочне приймати ті чи інші законодавчі рішення. А щодо поступок - вважаю, що більшість повинна зробити лише одну поступку: дати опозиції закон або зміни до регламенту, тобто дати їй юридичне право контролювати владу. У цьому і буде поступка більшості.

До речі. Я, як опозиціонер із величезним стажем у 17 років, завжди добивався в парламенті того, аби опозиції були надані права. І коли ми вдавалися до таких непарламентських методів, як блокування - це лише у випадках, коли грубо порушувалася Конституція і коли на всі наші ініціативи ми чули: «А це не ваша справа. Ваша справа - сидіти в кутку». Такі «великі» політики як Адам Мартинюк чи Олександр Мороз завжди опозиції відводили місце лише «в кутку», вони не розуміли, яку функцію має виконувати опозиція у демократичному суспільстві.

Інші річ - чи здатна опозиція збагнути, що їй треба вимагати від влади...

- Скажіть відверто: ви вірите життєздатність цього парламенту, особливо, якщо зважити на близькість чергової президентської кампанії? Чи справді він є технічним?

- З власного політичного досвіду хочу сказати, що завжди спрацьовує древня істина: нічого не буває більш постійного, ніж тимчасове. Ця істина в повній мірі стосується і нинішнього парламенту.

Згадайте, як впевнено і потужно працювала так звана антикризова коаліція після того, як вона сіла у владні крісла. Вони ж свою програму розписували на наступних 25 років. Але не минуло й півтора року, як цієї коаліції не стало... З іншого боку, усі, хто каже «Та ви технічні, ви маєте один голос переваги», нехай згадають практику Верховної Ради України. Коли прем'єр-міністром було обрано Валерія Пустовойтенка - «за» проголосували 226 депутатів і він пропрацював на посаді два з половиною роки, чи не найдовше із усіх українських прем'єрів. А перед ним обирали Лазаренка - було 317 «за» і пропрацював він усього нічого. До слова, така ж історія була і з Тимошенко.

- Наскільки реальним є, на Вашу думку, переформатування коаліції?

- Воно неможливе. Ми ж не просто самі по собі депутати Верховної Ради - ми віддзеркалюємо позицію виборця. А ви підіть на вулицю і запитайте, чи хоче виборець, щоб «Наша Україна - Народна самооборона» сформувала іншу коаліцію. Ви отримаєте майже стовідсоткову відповідь, що ні. Тому якщо ми це зробимо всупереч волі виборця, цей виборець на наступних виборах просто проголосує за когось іншого. Це елементарна політична логіка. Тому переформатування коаліції є неможливим.

- Що тоді стоїть за дивною ситуацією в «Нашій Україні». Веду мову про вихід з лав НСНУ Балоги і групи нардепів, а тепер і низки губернаторів?

- Я думаю, це підготовка до президентських виборів. Думаю, це буде нова пропрезидентська політична сила (якщо вона ще утвориться), і ця політична сила буде активною, дієвою учасницею президентських перегонів в команді Віктора Ющенка.

- Яким тоді буде майбутнє «Нашої України»?

- Таким, яким вони собі самі сформують у політиці. Ми не боїмося за своє місце у президентських перегонах. Ми чітко, як українська політична сила, будемо підтримувати програму кандидата, у якого буде більше українськості.

- Це означає, що єдина партія на базі НУНС - це вже жарт, мильна бульбашка чи все-таки є шанс на її створення?

- Це неможливо. І не тому, що це вже стало неможливим, а тому, що було таким від самого початку. Ви згадайте коментарі Юрія Костенка у 2007 році, коли підписали декларацію перед створенням блоку «Наша Україна - Народна самооборона». Я тоді говорив, що єдина партія, участь у створенні якої братиме УНП, це права партія. А тут у блоці і «лівий» Луценко, і ліберали-«нашоукраїнці», і «християни»-напівліберали тощо. Тому неможливість створення єдиної партії була зрозумілою апріорі.

- Як би Ви оцінили останні «газові» конфлікти поміж Президентом та прем'єр-міністром? Коли від лідера фракції НУНС Кириленка чуєш про «демократичну дискусію», а потім читаєш коментарі Ющенка на адресу Тимошенко, то стає якось незручно...

- Я працюю в енергетичній політиці держави майже з моменту проголошення незалежності. Тому, як фахівець, можу сказати, що «газова» політика уряду Тимошенко (як і всіх попередніх урядів) є неадекватною тим загрозам, які виникають для України - так звана енергетична залежність від Росії.

Зараз, як на мене, найбільш вдалим у вирішенні «газової» проблеми був візит Президента Ющенка до Росії і його переговори з Путіним, на яких вони почали «розмотувати» цей клубок «газових» проблем, які за 17 років щороку лише ускладнювалися. Насправді був лише один період, коли ми цю тему почали врегульовувати - це період, пов'язаний із прем'єрством Віктора Ющенка, коли перейшли від бартерних «газових» стосунків до фінансових розрахунків. Саме у 2000 році вперше було підписано угоду, внаслідок якої за транспортування газу ми отримали від Росії не бартер, а «живі» гроші. Але потім все це знову повернулося на круги своя. Відтак, щороку тема «газових» стосунків і «газових» боргів лише ускладнювалася.

Я вам наведу простий приклад, який розуміє кожен громадянин: до позаминулого року Україна сама не обчислювала скільки газу вона отримує від Росії і скільки газу виходить за межі території нашої держави до Європи. Це робила Росія. Ви можете собі уявити таку ситуацію? Мабуть, ні. А от Україна 15 років жила у такій ситуації. І тому щоразу, як тільки у нас змінюється уряд, - Росія викладає на стіл переговорів якісь борги. Так відбувається і зараз. Але звідки ці борги з'явилися? Чому? Хто обліковував скільки Україна споживає і скільки транспортує до Європи газу? Та сама ж Росія! От звідки уся ця тема. Тому називати успішною політику уряду Юлії Тимошенко в цьому - зарано. Ми тільки зараз почали намагатися усувати посередників, які наробили «газових» боргів і які мали шалені прибутки від своєї діяльності, за які тепер розраховується держава зі свого бюджету.

- Якщо Ющенко провів, за Вашими словами, найвдаліші газові переговори, для чого у Росію їхала прем'єр?

- Є функції глави держави, які виконує Віктор Ющенко. І боргові зобов'язання - це питання, які має на своєму рівні піднімати Президент України. А є питання нижчого рівня, які стосуються вже конкретики, за які відповідають уряд, НАК «Нафтогаз» - це інший рівень відповідальності, за який і відповідає прем'єр Тимошенко.

Тому і Ющенко, і Тимошенко, і Дубина, як керівник НАК «Нафтогазу», - кожен має свій рівень компетентності і відповідальності. Але діяти у цих ситуаціях треба згідно з принциповою домовленістю президентів - ось у чому річ! Бо коли президенти домовилися, а уряд починає діяти не у відповідності із цими домовленостями, тоді і починаються проблеми.

Щодо підтексту майбутніх виборів - той підтекст насправді можна знайти у всьому. Навіть у нашій з вами розмові. Все, звичайно, має свій підтекст.

- І на завершення про ситуацію в УНП. Хто більше втратив через перехід Олекси Гудими у БЮТ: він чи партія?

- Партія нічого не втратила. Це я гарантую. Люди, які постійно у пошуку себе в політиці, - вони не додають користі партії. Партії тільки ті дають позитив, хто впевнено і віддано працює в інтересах розвитку партії. І якщо людина йде з партії, у мене для таких людей є дуже гарне побажання: «Щасливої дороги!»

- І ще один дражливий момент. Ви колись намагалися захищати Василя Червонія, чий радикалізм дуже часто межував із неадекватністю. Тепер Червоній, швидше за все, знайшов собі місце в таборі «Свободи». Що сталося?

- Я завжди ініціативи Червонія (таки дійсно дуже радикальні) намагався втілювати в елементи не лише партійної, а й державної роботи. Наприклад, велика робота була проведена Рівненською обласною партійною організацією щодо УПА - відтворення могил, пам'ятних місць, героїв тощо. Дійсно велика робота була проведена і ми її активно підтримували і популяризували... В цьому сенсі ініціативи Рівненської партійної організації - все це дійсно дуже добре.

А що стосується особистих амбіцій і інтересів Червонія - це правда, що він на виборах у 2007 році практично повністю підтримував не УНП, а «Свободу». Навіть газета «Волинь», яка начебто є органом Рівненської парторганізації УНП, повністю працювала на агітацію за «Свободу», а не за УНП.

Я не буду вдаватися до дискусій чому так. Кожен політик і кожна людина має право свого вибору. І коли політик дозрів до такого надрадикалізму і вбачає перспективу лише у партії «Свобода» -  я можу лише побажати йому успіхів у досягненні цього радикалізму на державному рівні.

- А можливий успішний радикалізм на державному рівні?

- Ні. Як свідчить практика усіх країн, радикалізм і лівий, і правий не призводить ні до чого доброго, а лише до крові, жертв і до насильства.