Загадка львівського Сфінкса
ВАС ВІТАЄ ЗІМБАБВЕ!
«Якби Ви знали, яке незрівнянне місто, цей Львів!» – розпочинав Оноре де Бальзак лист до свого паризького кредитора, посьорбуючи улюблений потрійної міцності темний напій у кав’ярні «Оборонці», повна назва якої була «У славетних оборонців Львова від бусурманської облоги». Далі йшли розлогі описи міського ландшафту, кам’яниць, людських характерів та убрань. З особливою приємністю Бальзак повідомляє, що у громадській книгозбірні на прохання запропонувати щось із найцікавіших сучасних письменників йому принесли його власні твори. «А хто він такий, той Бальзак?» – перепитав, мовби між іншим, Бальзак. «Як!? – вжахнулася бібліотекарка. – Великий французький учений, дослідник людських звичаїв, пан Оноре з Парижа». «Так, ніби Париж – за якісь десятки верст...» – підсумовував наш опасистий герой.
З рядків листа прозирав недвозначний задум укласти ще одну «Людську комедію», цього разу зі сцен місцевих буднів. Лист закінчувався розгонистим підписом і приміткою, яка дещо вибивалася із загальної піднесености сказаного: «P.S. Якщо Ви негайно не спишете половину моїх боргів, я залишуся тут назавжди».
Судячи з того, що Бальзак таки повернувся в Париж, кредитор пішов йому на поступки – втім, у житті Бальзака він був один такий. Уявімо на мить, що визначний французький літератор таки осів у Львові – сам чи з Евеліною Ганською, якщо ж не Ганською, то котроюсь іншою львівською Евеліною, адже хіба не Бальзак написав: «Паризькі жінки – чудові, львівські – прекрасні». Якими творами він увічнив би наше місто! Можливо, тоді нам було б трішки більше соромно за те, що діється у ньому сьогодні.
Не далі, як сьогодні, мені довелося знову побувати на нашому головному колійовому вокзалі, де, як і повсюди в місті, триває велика перебудова, з прикрістю законстатувавши, що з його мурів де й ділася вивіска «ДВІРЕЦЬ». Доки я втішав себе думкою, що то лише тимчасово і стела після ґрунтовної реконструкції опиниться на насидженому місці, мій погляд уперся чи то в інсталяцію, чи постамент – одне слово, композицію у вигляді пальми з чавунним листям, що росла на імпозантному гранітному підвищенні біля центрального входу. Втім, замість сподіваного «ВАС ВІТАЄ ЗІМБАБВЕ», на ній було приголомшливе і загадкове: «МОЖЛИВІСТЬ ДОВЕДЕНА ДІЛОМ». Що б воно могло означати? – карався я, шукаючи пояснення, але так і не знайшов.