Поки Росія продовжує удари по життєво важливих об'єктах в Україні, у США розгораються політичні суперечки навколо ключового інструменту тиску на агресора – санкцій. Президент Дональд Трамп готовий підписати відповідний закон, але за однієї умови: документ повинен закріплювати за ним «ексклюзивний контроль» і право скасовувати санкції без згоди Конгресу. Які ризики це несе для самих США, ЄУ та України?
Американська зовнішня політика останнім часом нагадує шахову партію, в якій один з гравців вирішує переписувати правила безпосередньо під час гри. Нова умова Трампа для підписання санкційного закону – можливість скасовувати або пом'якшувати обмеження проти РФ за власним бажанням, без узгодження з Конгресом – це схоже на цинізм, який суперечить самій суті поділу влади. Так у США може виникнути прецедент підміни колективного державного рішення особистою волею однієї людини. Чесно кажучи, спостерігати це трохи тривожно – відчуття, ніби надійна конструкція стоїть на одній гілці, яку може зламати будь-який порив вітру.
Для традиційної системи стримувань і противаг, якою завжди славилися США, це принципово новий сигнал: не законодавчий орган, а глава виконавчої влади прагне бути одноосібним арбітром зовнішньополітичної стратегії, що може створити глибокі ризики на всіх рівнях.
Спочатку погляньмо на наслідки для самих США. Конгрес історично контролює зовнішньополітичні повноваження через законодавство, а санкції часто слугують ключовим інструментом тиску і дипломатії. Якщо президент отримає право скасовувати обмеження в односторонньому порядку, це створить прецедент ненадійної персоналізації зовнішньої політики. Санкції перестануть бути інструментом стійкої державної лінії і перетворяться на розхитаний елемент, який залежить від настрою й інтересів однієї людини. А настрій у Трампа, як показав цей рік, змінюється зі швидкістю зміни рукавичок у примхливої кокетки.
Такий підхід може знецінити сам механізм санкцій і знизити довіру до американської політики як до послідовної і передбачуваної. Легітимність обмежувальних рішень опиниться під питанням – і не тільки всередині Сполучених Штатів. Довіра до них ослабне і в міжнародних партнерів.
Це схоже на ситуацію, коли командиру повітряного судна дозволять змінювати курс без згоди команди і наземних служб. У такому разі не тільки буде порушена інституційна логіка, а й зросте ризик непередбачуваних рішень, і тут складно втриматися від відчуття, що хтось грає з вогнем.
З погляду національної безпеки, це робить США менш передбачуваним і надійним гравцем на глобальній арені, підвищуючи ризик прорахунків і навіть навмисної поступливості перед стратегічними противниками. Так, навмисної. Ніколи не кажіть «ніколи». Адже не можна однозначно відкидати, що Трамп «висить на гачку» у Кремля через давні контакти з РФ. Недарма ж він стелив червону доріжку перед людиною, руки якої по лікоть у крові невинних жертв.
Для Євроунії ризики не менш серйозні. Європа останніми роками намагалася вибудовувати власні санкційні механізми, координувати дії країн-членів і посилювати тиск на путінський режим. Для блоку це питання безпеки і, якщо хочете, обороноздатності перед обличчям дедалі більшої загрози з боку путінської Росії. Якщо США зможуть скасовувати санкції без консультацій, західна коаліція виявиться вразливою до раптових змін курсу Вашингтона. Кремль, найімовірніше, використовує американську непослідовність як інструмент торгу, домагаючись поступок від ЄС. Адже чому б йому не спробувати це, поки США змінюють підхід...
Історія зустрічі Трампа з Путіним на Алясці чітко продемонструвала, як імпровізовані односторонні кроки американського президента зміцнюють позиції противника і послаблюють довіру союзників.
І ось Трамп як самозакоханий «вершитель доль світу» знову наполягає, щоб йому дали одноосібне право ухвалювати рішення з питань глобального масштабу. Це ставить під загрозу єдність і стратегічну автономію Європи. Євроунія й без того вже стикається з внутрішніми розбіжностями: одні країни віддають перевагу м'якій лінії щодо РФ, інші – жорстким обмеженням. Якщо США почнуть діяти односторонньо, європейцям доведеться перебудовувати власну політику, а лідери таких країн, як Угорщина чи Словаччина, зможуть скористатися ситуацією. Це може призвести до поглиблення кризи довіри всередині ЄС і НАТО.
Кремль завжди прагнув вбити клин між країнами Заходу, а в разі прийняття ініціативи Трампа отримає додаткові можливості для здійснення своїх брудних планів.
Негативні наслідки від законодавчої «примхи» Трампа можуть проявлятися навіть на рівні окремих проєктів. Наприклад, заморожені через американські санкції ініціативи Росії, на кшталт арктичного СПГ, можуть знову запрацювати в обхід європейських юридичних обмежень. Таке «перезавантаження» створює нові можливості для агресора й одночасно підриває контроль ЄУ над стратегічними й економічними проєктами на власній території.
Глобальні наслідки теж будуть значними. Чинна система санкцій і без того слабка, а ставши предметом політичного торгу, у разі реалізації вимог Трампа, може зовсім втратити силу як інструмент стримування. Лідери інших країн, дивлячись на приклад Америки, можуть вимагати аналогічних повноважень і для себе. Результат – світ, де санкції стають ненадійним і мінливим інструментом зовнішньої політики.
Для України ситуація особливо критична. Стратегія команди Зеленського будується на припущенні, що західні санкції чинитимуть стійкий тиск на Росію. І це цілком логічно: партнерам потрібно довіряти. Якщо ж санкції США залежатимуть від примхи однієї людини, Путін зможе використовувати це як важіль шантажу: тимчасове зниження напруги в обмін на зняття обмежень. Україна опиниться в залежності від рішення людини, яка не раз називала Путіна своїм «другом» і «хорошим хлопцем». У кінцевому підсумку це може послабити її переговорні позиції і створить ризик, що стратегічні інтереси України стануть жертвою загадкових задумів Трампа.
На дипломатичному рівні довіра партнерів, звісно, теж буде підірвана. ЄС та інші союзники ще більше засумніваються в надійності США як стратегічного партнера. Коаліції будуть перебудовуватися на основі власних розрахунків і заходів «про всяк випадок», а не загального розуміння загрози, що неминуче послабить колективний тиск на Росію.
У довгостроковій перспективі можливі системні ефекти всередині США. Поділ влади, закладений у Конституції, послаблюється, якщо президент отримує можливість скасовувати заходи, встановлені Конгресом. Вертикаль виконавчої влади зміцнюється, а роль парламенту в контролі над зовнішньою політикою знижується. З погляду демократичних принципів, це прямий виклик системі стримувань і противаг, тобто прямий шлях до самодурства глави держави.
Відповідь Європи й України на ці виклики має бути стратегічною і юридично обґрунтованою. ЄУ може посилити власні санкційні інструменти, зміцнити юридичну базу, щоб знизити залежність від американської волі. Координація зі США має бути не декларативною, як зараз, а підкріпленою механізмами, що запобігають односторонньому зняттю обмежень.
Для України важливо зміцнювати дипломатичні зв'язки з європейськими столицями, брати участь у коаліціях і вибудовувати стратегію, яка мінімізує ризик перетворення її долі на предмет одностороннього політичного торгу.
Вимога Трампа про «виключний контроль» – це не просто тактика в переговорах, як дехто в США намагається показати. Це ставка на персоналізацію зовнішньої політики й уявну гнучкість санкцій – гнучкість, від якої світ може стати ще більш хитким. Усе це створює значні ризики для самих американців, підриває єдність ЄУ, послаблює позиції України та загрожує стабільності міжнародної санкційної системи.
На щастя, наразі Трамп не має достатньої підтримки в Конгресі, щоб здійснити цей «антиконституційний переворот». Проте, за повідомленнями американських ЗМІ, він веде активні перемовини, і в нього вже є частина підтримки серед законодавців. Сподіваємося, що Конгрес таки проявить розсудливість.
Ми використовуємо