Закрита кімната

Світлана Одинець, 25 вересня 20095080

Мені здається, що моє покоління переживає найскладніші часи.

Ми просто зупинилися. Щоб зекономити залишки енергії на підтримання функціональних  потреб – харчування і сну, і це саме в той час, коли могли б  віддавати у навколишній  простір свій беззупинний потік ідей, задумів, проектів, винаходів.

Десятки тих, з ким вчилася, працювала і вела довгі розмови, зупинилися самі в собі. Ні, проблема не у неспроможності мого покоління на революцію чи еволюцію  - бо ми якраз спроможні, - а в тому, що для нас, як і для  сотень українських інтелігентів, і мільйонів простих українців зникла впевненість у самій потребі цього. Зникло відчуття  простору і часу. 

Це без сумніву, тимчасово. Наша молода українська  демократія, після всіх її «розстріляних відроджень» мусить пройти безліч етапів розвитку, щоб нарешті відбутися. Пройти, як спад у синусоїді,  тимчасові стагнації, апатію, стреси, депресії, і зневіру. Тільки от наше людське життя, тривалістю в шістдесят років, занадто коротке, щоб просто перечекати це все у  цьому напівклінічному  просторі, в якому існуємо зараз.  

Я не була на війні, але, навіть в уяві для мене очевидно те, що сконцентрована ціль – тінь чи образ противника – проти якого ти йдеш, щоб захистити власне тіло, душу, волю, свободу – дозволяє тобі такий рівень щирості власних почуттів і дії, яку не можна пережити у житті  буденному.  Очевидно, що в момент найсильнішої загрози в людині оголюється все що було «на споді», включно з найбільшим злом. Натомість, в моменти мирні, люди добре ховають це все у собі. Правда,  на противагу своїй схильності до ігор, маніпуляцій, брехні, зрад, в їхніх життєвих орбітах лишається «люфт» до речей справжніх і щирих.

Але  коли цей «люфт» закривається, то перебувати людській душі далі, у наповненому  смородом, підлістю, непорядністю, мирному житті стає найгіршим і найстрашнішим злом. Починається гра «себе зі собою», стираються межі між правдою і злом – вже виключно для тебе самого,  і триває це все   доти, доки не настане остаточна внутрішня смерть.

Більшості з нас немає ще й тридцяти,  і все могло б тільки починатися, якби ми могли ідентифікувати себе тут, у цьому часі, у цьому місті – зрозуміти ким є і на що спроможні. Означити себе і свої наміри, свої ідеї, свої дороги. Через такий процес проходить кожна генерація, яка була здатна змінити у світі, в якому жила. Або не проходить. І оце «не проходження» - найстрашніше.

Інколи здається, що краще – не мати інтелекту і досвіду, аніж маючи його, задихатися у закритих кімнатах. Коли жодна ідея не має жодного шансу вирватися з тебе, і реалізуватися у зовнішньому просторі.

Ні, не йдеться тут навіть  про те, що по закінченню кількох вищих шкіл, і знанні кількох іноземних мов, здобутті перспективної кваліфікації ми не можемо забезпечити  самих себе на матеріальному рівні, який би дозволив зберегти і власну самооцінку, і самоповагу до себе. Зрештою, до таких механізмів ми, очевидно, колись доростемо. Але значно серйознішим сьогодні є відсутність кисню в нашому біологічному і духовному просторі.

Щось сталося в нашому суспільстві, яке втратило гостроту реакції на очевидний злочин, безкінечну корупцію  і зраду. Все це набрало тотального характеру саме тому, що кожен з нас замість  обурення і спротиву, дозволяє собі аналогічні речі, керуючись формулою «а так зараз скрізь». Оцей безкінечний «колабораціонізм» з подразниками совісті може призвести нас до незворотного…

Як же так сталося, що у відповідь на обман, у нас не виникає бажання викрити його і протистояти? Чому ми приймаємо ці «правила гри», перетворюючи власний світогляд на арену «боїв без правил»?  Ні, виправдати це все тільки економікою не можна…

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Гість програми 11 жовтня 2009, 13:59

    Ключове слово - втрата самоідентифікації. Будь-якої, неважливо. Пошук тої ідентифікації і є вашим завданням життя. Зараз це найважливіше, бо ми, після розвалу СРСР, живемо у спотвореному світі, який наслідує найгірше з радянських часів, ще й всмоктав найгірше з нових, бандитських часів. Що робити? Їхати звідси. На Захід, в Африку, на Північ, де завгодно. Сидячи на своєму місці, ви ніколи не зрозумієте, чи справді це ваше місце, не знайдете відповіді на ваші запитання. Вам нема з чим порівнювати, а у своїх цінностях ви нестабільні, обставини легко зламають вас, зроблять байдужою, бо ті цінності не вистраждані, а просто прийняті розумом. А цього недостатньо, бо йдеться не про складнощі від економіки, а боротьбу світлого з темним. Просто зараз темному вільніше дихається. Воно завжди було, ви не помічали. Його випустили на свободу. Тож треба з ним боротись. Це питання не національне, не "окупантів-визволителів", не української та російської мов. Все трохи ширше.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • tati-ta 11 жовтня 2009, 09:30

    Дуже важливий текст, і думки... Я якраз з цього покоління до 30-ти, з освітами, науковим ступенем і зарплатою в 800 грн.:) Дуже добре все, про що пише Автор, розумію і відчуваю. Коли те, що ти вмієш і знаєш, не цінується особливо, тому доводиться не скиглити, як деякі тут пишуть, а набувати досвіду паралельно в тих професіях,за які платять...і це зрозуміло...І так роблять мої знайомі, освічені і талановиті люди, що не можуть дозволити собі розкіш (у нас, на жаль, це розкіш, а не обов"язок)реалізовувати свій талант, а мусять приймати правила, які поставили в цій державі: неважливо хто ти і звідки ідеш. Головне - що ти маєш тут і зараз, і неважливо, якою ціною...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • tati-ta 11 жовтня 2009, 09:29

    Дуже важливий текст, і думки... Я якраз з цього покоління до 30-ти, з освітами, науковим ступенем і зарплатою в 800 грн.:) Дуже добре все, про що пише Автор, розумію і відчуваю. Коли те, що ти вмієш і знаєш, не цінується особливо, тому доводиться не скиглити, як деякі тут пишуть, а набувати досвіду паралельно в тих професіях,за які платять...і це зрозуміло...І так роблять мої знайомі, освічені і талановиті люди, що не можуть дозволити собі розкіш (у нас, на жаль, це розкіш, а не обов"язок)реалізовувати свій талант, а мусять приймати правила, які поставили в цій державі: неважливо хто ти і звідки ідеш. Головне - що ти маєш тут і зараз, і неважливо, якою ціною...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук