Жовкві благодаті не уникнути

Недільного ранку вулиці Жовкви, що на Львівщині, переповнені людьми. Для тих хто не бував у містечку раніше, це видовище справді вражаюче: шеренги людей у вишиванках та білих сорочках тягнуться умиротвореним парадом по обидва боки дороги. Це триває якихось півгодини, коли жовківчани повертаються з церков. Їх тут сім.

Першою зустрічає старовинна дерев’яна церква Святої Трійці. Вона, як і церква Святого Духа в селі Потелич, потрапила до списку ЮНЕСКО. На подвір’ї потроху збираються люди. Діти бігають навколо храму, старші заходять в середину, підлітки розсідаються на лавках обабіч парканів. Люди чекають на другу службу, що має розпочатись в одинадцятій годині.

-Тепер є багато охочих повінчатися і охреститися в нашій церкві, розповідає настоятель храму отець Василь Батюк, але потрібен дозвіл від парохів, до яких належать ці прихожани. Внесення до списку ЮНЕСКО, робить церкви відомими у світі, провадить далі отець Василь, також маємо надію, що організація буде тиснути на нашу владу, щоб  та допомагала нам у збереженні церкви. Бо поки, що ніяких конкретних настанов з ЮНЕСКО нам не прислали.

 Зараз церква в хорошому стані, та не обійшлось без стандартних, для нашої української дійсності, питань коли пам’ятку нема кому ремонтувати, а пізніше нема кому рятувати навіть під час ремонту.

    - Ми мали клопіт, 10 років тому, коли розібрали куполи. То була зима, йшли дощі, все затікало. Тоді привезли недоброякісний гонт (покрівельний матеріал, - ред). Але потім допомогли обласна та районна ради і церкву перекрили, навіть вдалося трішки відновити. Ну, а тепер, ми так, що небуть самі не можемо робити, мусимо питатися. В нас є державний історико-архітектурний заповідник у Жовкві, і ми входимо до нього. Тому, навіть, якщо ми знайдемо спонсорів і захочемо реставрувати щось самі,  то потрібно узгодити. Наприклад, опалювати церкву не дозволяють хоч і теплотраса йде поруч. Тому взимку приходить менше прихожан.

Збудована церква в 1720-тому році з модринового дерева, на зрубах без цвяхів. На цьому місці стояла інша дерев’яна церква, але вона згоріла. В Жовкві була знаменита школа малярства і різьбярства. Всесвітньо відомий Іван Руткович був її директором, і вона славилась не тільки в Жовкві, а й далеко за її межами. Вони виготовляли іконостаси. Також є мурована  захристія добудована в 19-тому столітті, але вона вписалася в ансамбль церкви. Має фрагмент замкового вікна, і фрагмент фрагменту печі, але вона не має виходу. 

  - Цей іконостас виготовлений з липи, показує на ікони отець Василь,  це дерево дуже добре вдається до різьби. Ікони жовківської школи мають дуже спокійний погляд, притягуючий. Запрошують нас до молитви. З якої  сторони б ви не стояли - вони дивляться на нас. Перш ніж писати ікони, художники постили, сповідалися, причащалися, молилися. Червона одежа Ісуса символізує його Божество, а синя людську природу.

Іконостас налічує 50 ікон. Його було  відновлено 8 років тому, львівським інститутом реставрації. Це коштувало громаді до 20 тисяч доларів, робили це своїми силами. В церкві, також, встановили протипожежну сигналізацію,  що спрацьовує від диму кадила і пари. На черзі встановлення охоронної.

  - В церкву 4-ри роки тому, через вікно в захристії вдерся злодій з Дніпропетровська-каже отець. Він  вже сім раз відбув покарання за крадіжки з церков. Але не розрахував планування церкви, думав що під вікном є хори, впав і побився. Нічого вкрасти не вдалося.   В радянський період церква була відкрита. Як це не дивно, але тут був музей атеїзму та краєзнавчий музей. Тому за церквою доглядали.

- Зараз підлогу треба замінювати, бо де не де дошка прогнила. Отець Василь клякає на коліна, відгортає килим і показує пошкоджені місця. Підлога ще старовинна, з кованими цвяхами,  в низу є підвалини, але сама підлога трішки змістилася і потрібно міняти дошки. Також  ми старатимемось відреставрувати поліхромію (малюнки на стінах, - ред.), полікувати її та правильно законсервувати.

   Наша розмова з отцем Василем відбувається в церкві, прихожани потроху заповнюють храм, сідають на лави обабіч. Хор співає церковні пісні, у багатоголоссі переважає жіночий склад. Котрийсь  з хористів гучно стукає по лаві, натякаючи отцю, що вже пора починати службу. Отець переводить погляд на хори і жартома запитує: - «То хто тут парох? Я? Чи ви?».

До Жовкви, отець Василь був вчителем музики, але потім відкрилися студії в Івано-Франківському духовному інституті. Там він здобув ще одну вищу освіту після дрогобицького педагогічного інституту.

- Ось уже 17 років як я парох. Перша моя парафія це Візенберг, німецька колонія біля Куликова, а потім мене владика настановив сюди. Я був 5 років деканом жовківського деканату, тепер там інший, а я настоятель старовинного храму – розповідає отець. В його словах відчувається велика пошана і радість, через те, що він служить в такій старовинній церкві. Але перше знайомство з храмом для отця Василя не було дуже радісним.

-Я дуже люблю співати,  з усмішкою каже, отець Василь. Коли я прийшов перший раз сюди, то так, чесно вам скажу,  подумав, що церква старенька, дерев’яна, а хотілося мурованої, щоб була акустика. Але я тепер, дуже тішуся бо церква намолена, сюди люди приїжджають зі всього світу і я стараюся приділи їм увагу, розказати про храм та обряди. У лютому минуло 7-м років як я тут служу, багатьом ця старовинна церква нагадує дитинство. Як колись діти бігли босі на молебен та маївки і несли квіти.

В Жовкві живе 13 тисяч населення. Є католицькі, православні та греко-католицькі храми, синагога та багато протестантських церков. Прогулюючись вранці містом постійно чути церковні співи, проповіді отців, що долинають з гучномовців жовківських храмів. Церкви і голоси всюди, складається враження, що тут просто не можливо уникнути Божої благодаті.