2009-й: або ми їх, або вони нас

Народжується докорінно нове суспільство – суспільство розчарованих людей. Розчарованих не просто в політиці чи в політиків, а в державі як такій. Суспільство глибоко ображених людей. Людей, кинутих напризволяще.

Логічніше було б побудувати кінцеворічну статтю на прогнозі 2009 року. Але мене не покидають апокаліптичні для України передчуття, відтак усі відповіді на свої питання очікую отримати у 2010-му. Бо лише тоді ми побачимо: Україна, як держава, буде чи не буде. І наступний, 2009 рік, стане епохально визначальним для всіх нас.

Не хочеться нагнітати емоції, однак ми реально підійшли до суворої альтернативи: або Україна, як цивілістичний проект, зазнає цілковитого краху - або переродиться в нову, кращу якість. 2009-й для мене - це рік фатального й останнього історичного вибору України. Тому що далі так тривати не може.

Насампочаток - кілька загальних резюме, які випливають із року 2008-го.

1. Україна - безелітарна держава. А це звучить як вирок у сучасному світі, де домінують канони суспільної субординації і поводирства. Ті, кого ми називаємо політичною елітою, остаточно довели, що нею бути не можуть в принципі. Це означає, що всі ці роки ми жили на автопілоті, а псевдоеліта - на інстинктивному самозбереженні. Так, це банально. Так, про це багато говорилося. Але настав час усвідомити чітко і безповоротно: нація, яка є політичною сиротою, не має жодних шансів на успіх у будь-якій сфері. Якщо не скинути оцих псевдо-, то треба назавжди вилучити з лексикону не менш «псевдових» патріотів малозрозумілий термін «український проект».

2. Неприємна новина для ошуканих прибічників тих політсил, що в парламенті. Якщо вони далі будуть сліпо консервувати стан справ; якщо не відбудеться кардинального очищення політики від парламентських партій (їх лише 5); якщо люди не спалять іконки Юлі-Ющенка-Януковича - то усім нам буде кінець у цій державі. Політологи називають це евфемістично: банкрутство політичної еліти. Я ж більше схиляюся до іншого і цілковито тверезого, неістеричного визначення: ми маємо справу зі злочинцями в білих комірцях, шовкових краватках, з налакованими косами. Це злочинці не лише в політичному сенсі, а й кримінальному. Тому 2009 рік дасть відповідь: ми їх благословимо на подальше знущання з нас - чи все-таки пошлемо кудись подалі. Попри весь популізм, яким віє від цих слів, насправді ситуація критично проста: або вони нас у всіляких можливих позах, або ми їх у єдино можливій під назвою «прокатати по всій програмі». Третього не дано. Принаймні я не бачу.

3. Після січневих свят ми впритул підійдемо до межі, за якою починається вільне падіння у прірву. Це стосується, передовсім, економіки і добробуту. Але й політики також. Тому що так низько нас ще «не опускали». Було всяке, і ми часто не помічаємо усього блюзнірства політиків через те, що до нього вже звикли. Проте зараз ми побачили дно, яке тільки може бути в політиці. І наступного року ми почнемо захлинатися тим мулом, що на дні ,- якщо нічого не мінятиметься.

Ви готові?

І тому я наважусь на серйозний заклик. В умовах, коли журналістська виваженість повинна перерости в громадянську позицію, я хочу кинути цей клич усім, хто це читає. Панове, без революції нам із цього не вийти. Ніяк і ніколи. Я відштовхуюся від визначення, що революція - це докорінна фундаментальна зміна. Косметика (на кшталт рокіровки Кучми на Ющенка) нам не потрібна. Рубати треба в корінь. І всю цю політичну онкологію, яка паразитує на суспільстві, треба видаляти хірургічно. В моєму розумінні революція зразка 2009 року - це новий Майдан, але вже без співів, а зі здоровою агресією.

Закликаю йти європейським шляхом (Париж, Афіни). Хтось мусить виламати двері у центральних владних структурах, побити там усі вікна, потрощити предмети їхнього гламуру, поперевертати автівки власть імущих, взяти в блокаду парламент і змусити його приймати відкриті списки і решту нормальних законів. Ймовірно, надавати по обличчю найбільшим політичним злочинцям. Так очищалися деякі країни Кавказу, Латинської Америки і не тільки. Якщо політиків не налякати до тремтіння рук і холодного поту, то політичні злочини проти українців й України триватимуть вічно за нашої санкції. І такі політики, які звикли до своїх правил, ніколи не зникнуть. Радше зникнемо ми, наші гроші, наш добробут і наше майбутнє. Я ще раз наголошую: це не жарти, і це не гіпербола. Не знаю, як хто, але я вже навіть на фізичному рівні починаю відчувати, що мене кидають на виживання ті, хто всі ці роки розкошував за мій кошт. Ставити це все на місце можна лише революційно.

Існує, звичайно, правовий шлях - дострокові вибори, на яких можна цивілізовано висловити недовіру всім основним політичним злочинцям. Проте я - великий скептик щодо найширшого загалу виборців. Чомусь маю підозри, що навіть після того, як нас обікрали на курсі доларі і на банківських аферах, люди все одно проголосують за владу. Тому що 5 останніх років політики нас цілеспрямовано привчили не робити висновків. Тому, поки немає впевненості в тому, що народ на виборах дійсно «прокатає» всіх власть імущих, треба діяти революційно. Організувати і очолити це мають так звані малі (непарламентські партії). Найкращий час - кінець весни, коли впаде національна економіка і з'явиться протестний ґрунт. Залишу цю тему для подальшого обговорення чи наступної статті.

Чи буде прозріння?

Колись це мало статися. До цього йшло, і наша національна катастрофа - це справедливий результат нашого спільного життя і ставлення до себе. Політики діяли з нами рівно так, як ми дозволяли їм діяти. Вони владу не захоплювали. Ми їм цю владу давали, кидаючи бюлетені в урни і переконуючи самих себе, що нема більше за кого. Самообман повинен був колись скінчитися. Тому буквально в ці дні й тижні відбувається наймасштабніше всенародне прозріння. І для мене це є найщемливіші, найприємніші відчуття за останні 5 років.

Політика суттєво поміняла свою конфігурацію. Зажершись, вони (політики) вже перестали бути нашим продовженням. Тепер вони стали в позу проти нас. І нема нічого кращого, як бачити ворога в обличчя. Наші вороги в 2009-му році - це всі без винятку політики, які біля корита. Зважимо пропорції сил. Умовно кажучи, якась там тисяча чи дві - проти 47 000 000. Я не маю сумнівів, хто кого має боятися.

Так само я не маю сумнівів, що прозріння настає. Головне - щоб воно переплавилося в енергію відчайдушного спротиву, а не розпачу. Ну, врешті-решт, ніщо так не приводить до тями, як порожній гаманець і голодні діти на тлі олігархових яхт, мерседесів і особняків. Політики залізли в наші з вами кишені. Якщо раніше вони нам давали принаймні якийсь люфт для власного виживання, то тепер і того немає. Це мусить вдарити по мізках українців.

Загалом хочу поділитися одним спостереженням. Народжується докорінно нове суспільство - суспільство розчарованих людей. Розчарованих не просто в політиці чи в політиків, а в державі як такій. Зароджується суспільство глибоко ображених людей. Людей, кинутих напризволяще. А це означає, що протестна мотивація буде вже не просто обдумана чи спланована, а рефлекторна. Я зразу відкидаю аналогії з 1917-м роком, із соціалістичною революцією голодранців проти багатих. Ми вже не ті. Ми вже навчилися жити більш-менш нормально, з гідністю, з відчуттям власної цивілізованості. І тому наша революція не буде деструктивно-пролетарською. Це буде революція заради справедливості. Частково помсти, але більше - заради справедливості. Ми зметемо злочинців біля влади і зразу ж відійдемо в бік, повернувшись до свого подальшого життя і давши можливість уже оновленій політичній системі функціонувати за об'єктивними законами. Усе далі піде цивілізованими рейками: дострокові вибори (парламентські і президентські) і нові переможці. Які вже будуть боятися народного гніву і зважати на нього. Все дуже просто: треба лишень один раз провчити. Всього лишень раз.

А якщо ні, то...

На противагу революційно-оптимістичному заклику спробую змалювати сценарій на випадок, якщо ми все це покірно проковтнемо.

По-перше, усім нам треба чітко усвідомити трагічність наступних чотирьох слів: цілковитий крах національної економіки. Я прогнозую дефолт. Як зовнішній, так і внутрішній. Починаючи з лютого, держава не зможе зібрати в країні стільки податків, аби прогодувати пенсіонерів і всіх бюджетників. Це означає стрімкий стрибок назад у початок 90-х, коли пенсії і зарплати виплачувалися частинами і без урахувань галопуючої інфляції. Такою є розплата за послідовне вимивання грошей з української економіки. Якщо нічого не мінятиметься, то в першій декаді наступного року готуймося до падіння національної економіки. Розпочнеться ера економічного анархізму: виживай як хочеш, як вмієш і як совість дозволяє. Це завжди напряму зав'язується на криміналі й беззаконні.

Якщо все буде без мін, то в політичній сфері 2009-й рік подарує нам багатовладдя. Багато хто скаржиться на безвладдя в країні. Я ж кажу про багатовладдя. Це коли всі, хто хоче щось «рішати, рішає». Однаковою владою в нас є уряд, президент, мер, депутат, начальник ЖЕКу, директор ринку і кожен дрібний працедавець для свого найманця. Епоха багатовладдя має свою особливість - скочування суспільного ладу до неорабовласництва. Найманий працівник, змушений виживати, дуже легко стане неорабом. За їду і питво. Не думаю, що варто до цього допускати.

Якщо нічого революційно не міняти, то я прогнозую перехід до крайнього популізму всіх учасників потенційних виборів. Якщо ми не зробимо висновків після нашого колективного нагинання, то будь-які дострокові вибори, на які собі нагострили зуби парламентські партії, перетворяться на вибори у свинарнику: хто більше запропонує помиїв. Політикам тільки це й потрібно - аби доведені до прірви люди знову купилися за, умовно кажучи, мішок гречки. Такі люди знайдуться.

І ось чому я вимагаю революції.

Фото зі сайту www.artoff.ru