Але ж від кого це залежить?

Роботи вже давно печуть непоганий хліб, а комп’ютерна пам'ять і програми можуть «переварити» будь який біблійний текст, але залізо є залізо, тому що душа - вона ж тільки у нас. Ти або віриш, або ні. Все інше - споживання відповідних продуктів...

Як відомо, правду про нас знають тільки лікар і священик. Щодо останнього, то все зрозуміло. На календарі Великдень - Великий день, Воскресіння Христове, і слова тут ні до чого. Людина або відчуває цей день, цю подію, або ні.

Ти або віриш, або ні. Все інше - споживання відповідних продуктів, ритуали у церкві, поза нею, цитати з Біблії, постоли чи тапочки для гольфу - нічого не змінює.

З лікарем гірше. Якось складно і напружено їм у реальних умовах українських празників. Годі уявити, з чим має справу трошки інший лікар - той, що від голови. Назвемо це модним словом менталітет. Якщо відійти від кулінарно-фольклорної теми Великодня і глянути на все прагматично.

Наприклад, чому прибирати свою оселю, свою вулицю, своє місто, свою країну потрібно раз чи два на рік? У таких європейських країнах як, наприклад, Іспанія, Італія чи Ірландія, де дуже сильна позиція церкви, поняття толока немає. Там підтримувати чистоту вулиць міст, сіл, оселі і країни потрібно завжди. Вікна потрібно мити також частіше за два рази на рік. А в нас добре, що хоч раз на рік. Страшно подумати, як виглядали б наші міста і села, якби не було такої традиції.

Не знаю, чи так можна казати, але не подобається мені, коли свята забагато. Це особисте, критиків прошу на це зважити. Маю на увазі забагато кулінарно-фольклорної теми і замало духовного. Чомусь у нас того, що має бути, мусить бути дуже багато. Активно виявляти свою святість і каятися у гріхах (це стосується не тільки політиків) можна частіше. Як із тими вікнами. Не тільки на Різдво і Великдень. 

Хтось скаже - забагато свята, як і щастя, не буває, і матиме рацію. Я маю на увазі не саме свято, а навколосвяточне: забагато розмов, їжі перед святами. Не можна було не помітити страшних черг на базарах, у магазинах і алкомаркетах. Де ж та криза?! Ті, що продають, заганяючи ціни в небеса, намагаються максимально урвати з таких самих, як і вони. Перед богом усі рівні. Це ж така нагода - продати все, навіть не надто якісне, таке, що у будні не продається.

У них непереборне бажання наварити - ми ж живемо в умовах ринку! Треба отримати максимум прибутку при максимальному попиті - цього ніхто не відміняв. Адже після Воскресіння ціни на м'ясо, яйця, молоко, сир і зелень підуть вниз. А все інше - про ближнього - просто слова і ритуали.

Мова не про те, що у перші ж дні Великодня в лікарню починають потрапляти пацієнти, жертви великого переїдання і перепивання, чиї серце і шлунок не витримали. Газети вже надрукували поради, як не зловживати.

Але ж це не просто їжа, це страви, які мають, за словами «старої влади», ідеологічне, символічне, ритуальне, релігійне навантаження. Не можна підміняти все порожньою розвагою, порожньою гостиною, аби як, для проформи, бо так усі роблять.

І всі це знають, тому відкладають гроші, пам'ятаючи, що доведеться потратить більше, ніж зазвичай. А скільки продають горілки, вина і пива... А які проблеми з транспортом? Чому? Дата була відома наперед, можна було б організувати додаткові вагони й автобуси. Спитайте студентів, спитайте тих, кому доводиться їхати додому, наприклад, із Києва. Навіть зі Львова до Франківська доїхати - і то вже проблема. Таке от із року в рік. Дорожнеча, черги, немає чим їхати.  

А якщо цього дня змінити акценти у бік духовності, то, напевно, і лікар буде менше мати роботи, і запам'ятає його не як день каторжної праці, а як свято. Буквально.

Відчуття свята, таїнства, відчуття святенності моменту. Як же без цього. Але ж від кого це залежить? Роботи вже давно печуть непоганий хліб, а комп'ютерна пам'ять і програми можуть «переварити» будь який біблійний текст, але залізо є залізо, тому що душа - вона ж тільки у нас.  

Фото з сайту www.obozrevatel.com