Апофеоз маразму

Це ж як треба себе не поважати. Бо якщо це не гумор, тоді вже сам факт, що король кітчу і титан гламуру, так, так Поплавський став «митцем року» - це вже діагноз. І той факт, що на його концертах сидить Сам і вся президентська рать, і всі чемно плескають ручками, зайвий доказ – це діагноз.

Як говорять лікарі, гумор є великим терапевтичним засобом проти ідіотизму власного життя всередині окремо взятої країни. Народ сміється над собою, і йому стає легше жити. Менше випадків самогубств і алкоголізму.

Народ сміється і перестає думати над тим, йти йому на барикади чи ні, вмирати за нового вождя чи влаштовувати погром багатих, особливо чужинців, які зайняли всі робочі місця на базарі або продали країну, і, нарешті, писати спогади про Майдан чи ні, або просто злету покласти слова на музику Поплавського.

Цим і пояснюється факт великої «любові» простих людей до представників влади або людей, наділених нею, корумпованих і недалеких в плані інтелекту індивідуумів. Майже універсальним є існування анекдотів про міліціонерів, карабінерів, поліцейських, суддів, депутатів, яким «ні в якому разі не можна дзвонити в той момент, коли вони прасують, а то вони праску можуть переплутати з телефонною слухавкою». Ріднішою для нас є історія про банку з огірками, в яку не можна запхати голову, десять міліціонерів, що закручують лампочку, дві сині лінії на машинах ДАІ.

Власне тепер, коли видається, що країну починає накривати хвиля пафосу, трагіки й істерії, особливо у виконанні наших «наступних» вождів (не секрет, що компанія вибору наступного месії вже стартувала), легка доза гумору, ну хоча б якоїсь іронії, мала би стати не тільки рятувальним клапаном, але і допомогла б відцентрувати наш схиблений всесвіт. І знайшовся рятівник, не все так погано в нашому королівстві кривих дзеркал. Нудить вже від того суцільного негативу. Так от, до честі українського телебачення, воно знову не підвело, і, в міру власних сил і вульгарності, тринадцятий раз поспіль показало нам найкращу гумористичну передачу століття - «Людина року» (Повна назва - урочиста церемонія нагородження лауреатів загальнонаціональної програми «Людина року»). Я розумію обурення фанатів перегляду засідань Верховної Ради, «95 кварталу», КВК чи «Камеді клаб», але, панове, погодьтеся - «Людина року» в плані гумору не має конкурентів. Не буду голослівним.

По-перше, саме формулювання творців цього шедевру - «апофеоз торжества Людини-творця, будівничого, подвижника»? Як вам? Ну нє? Сила! Одне слово - апофеоз, якого півкраїни не розуміє, і від якого Гугл глохне, а комп'ютери зависають. Формулювання нобелівського комітету в порівнянні з цим виглядає як номінація на вручення грамоти кращому комбайнеру. Але це тільки перші, вступні акорди.

Сховайтеся з вашими «Камеді клаб» і Верховною Радою, ось де політ думки. Якщо вам мало апофеозу, то як вам «кумир українців»!? Тут взагалі все в голові закипає. Подумайте: кумир всієї нації! Це аж, ну, слів немає. Це так от дітлахи в садочку про нього пісеньки співають, домогосподарки очей з його портрету не зводять, підлітки-дівчатка його голосок собі в телефон записали та йдуть і слухають, слухають і курять, і... Ну, небіжчиків чіпати не будемо. Тоді хто?! Ані Лорак!!!! А? Це вам не Нестор Шуфрич з Верховної Ради. Якщо це не гумор, тоді що це є? Як вам таке: Філіп Кіркоров - народний артист України і Росії, лауреат у цьогорічній номінації «Міжнародна премія за видатний внесок в розвиток культури і мистецтва». Казати щось про його належність до культури і мистецтва, як і до їх розвитку, це так само, як сприймати на слух фразу: народний артист України! Може, Путіну дамо орден Ярослава Мудрого?

Це ж як треба себе не поважати. Бо якщо це не гумор, тоді сам факт, що король кітчу і титан гламуру, так, так Михайло Михайлович Поплавський став «митцем року» - це вже діагноз. І той факт, що на його концертах сидить Сам і вся президентська рать, і всі партійні бонзи чемно плескають ручками, зайвий доказ - це діагноз. У нас вже всі артисти народні, а ті, що не народні, - заслужені, у крайньому випадку, учасники Євробачення, передачі «Танці з зірками» або є продуктом фабрики зірок чи «Караоке на майдані».

Поплавський вже так багато вклав у нашу культуру, особливо, якщо подивитися, скільки він займає телеефіру, що вже давно час його надрукувати на новій купюрі  номіналом 1000 гривень разом із його кропивою, свинями, салом і бабами, що на сцені. Хтось скаже, що в компанію до Сковороди, Лесі Українки, Франка і Шевченка, не кажучи про Хмельницького, Грушевського і князів, це навіть за теперішніми українськими критеріями чи мірками надто апофеозно? Але ж, панове, я вам сказав, що це гумористична передача.

Тому якщо юний орел - митець, то наша футбольна прем'єр-ліга - це так, як англійська прем'єр-ліга. Тільки в нашій барони двох клубів роками плачуть про відсутність конкуренції, а коли вона з'являється, і не за шосте-сьоме місце, а за зону Ліги чемпіонів, то конкурентів знищують судді, які «просто помиляються», як у випадку з «Металістом», або взагалі не зараховують голи, як випадку «Дніпро» - «Карпати», чи грають на полях, залитих водою, чи знімають шість очок, як у випадку з «Чорноморцем».

Якщо серйозно сприймати поняття «митець», то віце-прем'єр чинного уряду не має часу писати книжки, сценарії і ставити блокбастери, які потім везуть у Голівуд. Якщо ставитися серйозно до цієї галіматьї під назвою «Людина року», то має бути ще номінація «Провал року» - за аналогією з Голівудом, де відзначають найгіршу роль, чи італійською серією «А», де є найгірший гравець, і тоді в компанію до улюбленого ректора нашого істеблішменту треба додати ще Мащенка за його «Богдана Хмельницького», чи авторів опусів про героїв Майдану, чи керівників спортивного міністерства, не кажучи вже про політика тисячоліття - нашого президента і всіх його кумів-міністрів, теперішніх і колишніх.

Якщо цього немає, то для чого тоді Перше квітня?