Безпам"яцтво плодить рабів...

Або приносить війну

БлогиВіталій Гайдукевич , 30 листопада 2015 203
Віталій Гайдукевич
Телеведучий, блогер

Інші блоги автора

Шалений опір, котрий чинили українські держави російським окупантам під час перших визвольних змагань, прирік на помсту. Розстріляти культурне відродження, неодноразово голодом понищити коріння нації, все це московити робили не дарма. Боялися. Якби пам"ять про голодомори не нищили так затято, спротив імперії міг би відновитися в рази швидше. Якби про жахи голоду і винних ми говорили років 10, 15, 20 тому, нинішньої війни могло б не бути. Скалічений радянськими злиднями, пролетарщиною і русифікацією схід, якби мав пам"ять, волів би не ковбаси по 2.20, а помсти за 600 тисяч ненароджених дітей.

Правда про горе, котре прийшло з-за парєбріка має стати зброєю, котра не дозволить пересваритися та втопитися у зраді зараз, і вимагатиме відплати в майбутньому. І кожного разу коли захочеться побути великодушним, треба згадувати мільйони дорослих і 600 тисяч ненароджених.

Правда про тих, хто воював проти імперії, має показати, що зламати до кінця націю не виходило ніколи. Історії героїчних баталій, часом відчайдушного вільнодумства, незбагненної впертості і прихованої ненависті до усіх ликів імперії мають стати фундаментом для виховання від школи до військових академій. Це не зацикленість на минулому, це віднайдення самих себе і взірець дял майбутнього.

А ще б зламати традицію плачу і тужливості в усьому. Досить розпачливих зойків про циклічність невдач. Ніколи не настануть успіхи, якщо не знати, що вони вже бути в минулому. В рази важливіше знати, як вдавалось вигравати у ворога, зберігати єдність, виходити із найглухіших кутів, аніж констатувати, що багатогетьманство і зацикленість на власних інтересах вбивали успіх спільної справи.

Ми за крок від цілої низки знаменних ювілеїв. Від 2017 року і до 2091 року країна переживатиме 100-літні ювілеї успіхів і поразок ХХ століття. Важливо не прогавити початок цього циклу. Підійти до нього із гідністю. Нарешті треба не лише тужити за невдачами, а й голосно говорити про успіхи, Великі і глобальні та, нехай, маленькі і локальні, але приклади для наслідування. Забуті історичні особи мають повернутись. Ті, кого трохи знали, мають розкритися новими сторонами. Духівники, мислителі, науковці, митці, воєначальники, герої… Вони могли бути зваблені чи примушені життям бути причетними до імперій, але вони не переставали від того бути українцями. Варто заявляти свої права на події і людей, котрі народжувались, жили, творили тут, навіть якщо помирали на чужині.

Випадати з совкових, московитських стереотипів сприйняття подій і осіб буде важко. Дуже важко. Будуть і ті, хто захоче ліпити з минувшини «батьківщину мамонтів» і ті, хто наполягатиме, що «не варто жити минулим, давайте дивитися вперед». Чи стане нам мудрості не втратити здоровий глузд, а в спробах віднайти баланс реальності не розтрусити важливі нюанси? Чи не забракне виваженості не впасти в нове ідолопоклонництво? Відкривається шалений простір для реалізації для письменників, художників, режисерів, сценаристів, археологів, реставраторів, педагогів... Маємо унікальну можливість не лише відкрити те що вдалось зберегти, а ще й правильно його подати і самим собі, і сусідам, і дітям…

Цикл столітніх дат… Віхи облич і кадрів, котрі чекають на відродження. Події, котрі будуть названі по суті, а не через москвофільське крутійство. Раз і назавжди поставивши крапку на безпам»цтві і «братніх» міфах, ми отримаємо найпотужнішу зброю, котра знищить ген рабства і захистить головне – мізки. 600 тисяч ненароджених малюків вимагають цього від тих, кому пощастило дожити.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Інші блоги автора

powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук