День здорових?

Школа журналістики УКУ, 3 грудня 201212164

Третього грудня у світі відзначають Міжнародний день інвалідів. Близько десяти відсотків населення світу – 650 мільйонів людей – є неповносправними. Те, як держава й громадянське суспільство піклуються про інвалідів, чи створюють їм умови для того, щоб жити якомога повноціннішим життям, характеризує загальний рівень розвитку країни. З року в рік вітчизняна влада обіцяє покращення життя людям, яких делікатно називають особами «з обмеженими фізичними можливостями» або «з особливими потребами». Чи відчувають вони це покращення?

За роки незалежності кількість неповносправних в Україні зросла майже вдвічі – від 1,6 мільйона 1991 року до 2,7 мільйона 2011-го. Не менше половини з них є працездатними, але роботу має лише чверть. Адже українські населені пункти для пересування інвалідів не пристосовані: немає пандусів, світлофорів, не обладнаний транспорт. До того ж, роботодавці, попри низку законів, які забороняють відмовляти у працевлаштуванні неповносправним, упереджені й воліють не мати справи з цією категорією працівників.

Для багатьох із них єдиним шансом на самореалізацію залишається спорт. Він дозволяє людям із обмеженими можливостями не лише відчути себе повноцінними й підвищити самооцінку, але часом і заробити на життя. Адже середня пенсія інваліда в Україні – 1085 гривень – означає життя у злиднях.

Люди практично з будь-якими фізичними вадами можуть займатися спортом. Універсальним є плавання – там не існує жодних протипоказань. Тренер із пауерлфітингу Марія Розторгуй розповідає, що у Львові діє багато секцій для неповносправних. Проте шукати їх і добирати вид спорту, сумісний із їхніми фізичними можливостями, інваліди мусять самостійно. Звісно, інформацію цю знайти неважко, проте чимало неповносправних веде затворницький спосіб життя, весь час занурені в депресію й відчуття непотрібності, виключеності з суспільства. Й подекуди це відчуття не є безпідставним.

«Кілька разів мене виштовхували з маршрутки силою, коли я показувала посвідчення. Мовляв, у салоні й так достатньо пільговиків. Спершу я плакала від відчуття несправедливості, а згодом зрозуміла, що в цьому жорстокому світі потрібно бути сильною», - розповідає Ольга Чайковська, трьохразова чемпіонка світу з пауерліфтингу. Незряча з дитинства, вона прийшла у спорт пізно – у тридцять чотири роки, що не завадило їй установити дев’ять світових рекордів.  Зараз вона мріє, щоб пауерліфтинг серед спортсменів із вадами зору включили до олімпійської програми, та тренується, щоб улітку поборотися за золото на чемпіонаті в Туреччині.

Ольга категорично відмовляється визнати себе неповносправною й навіть жартує, що не знає ні про який День інвалідів – святкує День здорових. «Я завжди намагалась жити як усі: виховувати дітей, робити консервацію, тримати дім у чистоті. Єдине, чого я не можу – це перевіряти уроки у своїх доньок і ходити на ринок по продукти сама», - каже вона.

Марія Розторгуй працює з Ольгою Чайковською на ентузіазмі – держава за це не платить. Недофінансуванню спортивних секцій для інвалідів тренер не дивується, адже грошей не дають і на здорових. Щодва роки національна збірна України здобуває чимало призів на параолімпійських іграх. Та для чемпіонів перемога є не наслідком турботи з боку держави, а способом її завоювання. Адже, лише здобувши приз на міжнародних змаганнях, можна сподіватись на грошову допомогу з бюджету.

Юлія Бухтоярова, Школа журналістики УКУ

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Дискусія 4

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук