Десакралізація чи деінституалізація посади президента

Коли більшість з нас говорить про ідеального президента, то уявляє «доброго царя». Особа президента, незважаючи на свої можливості та функції, зведена на п’єдестал супермена, який може вирішити все. Від цього постраждав Петро Порошенко, бо обіцяв те, чого не міг зробити. За рахунок цього переміг Володимир Зеленський, бо люди сподівалися на вирішення навіть того, про що й не говорила його команда.

«Батя, я стараюсь» – це не тільки крилата фраза екс-першої леді, але й опис ставлення до посади президента. Президент – це той, хто все може, всім має допомогти та кожного врятувати, а наше завдання – старатись. Бачення такого месіанства в кандидатах впливало на вибір нового керівника країни: Леонід Кучма – господарник, який зможе підняти промисловість і дати роботу; Віктор Ющенко – класний фінансист, який швидко заробить для нас гроші і ми всі матимемо великі зарплати; Віктор Янукович – свій хлопець з народу, який захищатиме бідних та знедолених; Петро Порошенко – мільярдер, який з нами поділиться; Володимир Зеленський – молодий бізнесмен, який знає, як заробляти гроші, тому й нам допоможе. Не важливі якості, вміння і навички. Людей цікавить, чим президент зможе допомогти конкретно їм. Така позиція завжди давала поганий результат, бо люди не отримували того, чого хотіли. Президент не допоміг.

Команда Зеленського з перших днів почала говорити про те, що президент не всесильний. Ще є Парламент та Уряд. Вони зробили правильні висновки з падіння рейтингу Порошенка. Останній «зав’язував» все на собі, збільшуючи очікування людей, через що і поплатився. Зеленський, навпаки, «ділиться» відповідальністю.

Наразі важко сказати, як буде після парламентських виборів і чи його теперішня поведінка не є грою перед виборцями. Проте втрачати час не варто, двері відкрились і можна вже змінювати систему. Виборчі списки від «Голосу» та «Слуги народу» це добре показують. Для людей перестало бути важливим, скільки років людина в політиці, вони очікують на когось нового, когось з-поміж себе. Тому бачимо серед кандидатів багато менеджерів, активістів, представників малого бізнесу. Політики з десятилітнім стажем уже не в моді.

Одночасно Зеленський демонструє, що президент – це така ж людина, як і всі. Приклад з шаурмою сильно перегукується з показовими фото політиків перед виборами із хот-догами. Але в його випадку це не одинокий випадок. Поцілунок в лоба «лисого» з Кварталу під час інавгурації, біг через фонтан у Маріуполі, вживання слова «чуваки», ходіння неголеним, без краватки, із засуканими рукавами сорочки та навіть питання дозволу в солдата сісти на ліжко й жарти під час виступів. Усі ці елементи мають показати виборцям, що президент не є особливим, він доступний і робить так само, як вони. Такою поведінкою він сильно відрізняється не тільки від попередників, але й на тлі інших керівників, ламаючи шаблони про те, яким має бути президент.

Проте, як завжди, є свої але. Президент – це не тільки людина чи посада. Це інститут влади. Тому така поведінка Зеленського перебуває на дуже тонкій межі дискредитації посади президента, як інституту влади. Ще під час виборчого процесу прихильники Порошенка постійно дорікали команді Зе, що ті висміюють не тільки їхнього лідера, але й посаду президента. Про повагу до посади як інституту закликала також Юлія Тимошенко після запрошення на стадіон і здавання аналізів. Прихильники екс-президента тепер уже також висміюють нині чинного, що теж веде до несприйняття посади як інституції.

Нападки опонентів у цій ситуації не мають нічого спільного зі здоровим глуздом. Що одні, що другі мали своїх президентів, які успішно руйнували цей інститут влади. І для них як ніколи важливо, щоб посада президента була сильною, бо в разі її скасування чи обмеження до представницьких функцій вони втрачають можливість в майбутньому здобути впливову посаду.

Для Зеленського і його команди зараз важливо знайти правильний баланс. Його поведінку бачать не тільки українці, але й лідери західних країн, які наразі сприймають його як «коміка», що став президентом. Не потрібно підтверджувати все, що йому приписували раніше, а продемонструвати свою здатність правильно оцінювати ситуацію і показати себе в новій ролі.

Одним з таких кроків стало проведення для журналістів «Української правди» та всіх охочих екскурсії до Адміністрації президента та свого фургона перед виступом на з’їзді партії й неформальний пікнік з представниками ЗМІ. Ці речі – не просто піар нової команди чи бажання ще більше сподобатись виборцям перед новими виборами. Це бажання створити інше інформаційне наповнення для слів «президент» та «Адміністрація президента». Нова команда намагається зменшити негативний підтекст, який мають ці слова, аби не розгубити підтримки людей. Через рік місцеві вибори, які завдяки децентралізації набувають нової ваги, якщо порівнювати з 2015 роком. Також така поведінка ускладнює опонентам атаки на Зеленського. Як тільки вони нападають на нього – це зразу проектують на себе і його виборці.

Для прикладу, у лютому, за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), партія «Самопоміч» мала 2% підтримки, у квітні – 1,4%, а станом на червень КМІС показує вже 0,4%. Багато експертів пов’язує це з виходом депутатів з парламентської фракції та конфліктами у Львівській міській раді. Але насправді все може виявитися навпаки – через падіння рейтингу почались проблеми. Рейтинг партії міг постраждати через те, що виборці інакше відчитали заяву «Самопомочі» щодо закону про імпічмент президента. Запропонувавши свій варіант законопроекту, що поважно обмежував би владу президента, ця партія в очах 73% виборців Зеленського, до того, коли він ще не приступив до виконання обов’язків, неймовірно собі нашкодила. Партія не тільки не здобула нових прихильників, вона втратила тих, кого мала.

У команді Зеленського намагаються творити такий образ президента (а може, він і є таким), який матиме підтримку населення не одномоментно, а постійно, щоб мати можливість простіше пояснювати свої рішення та дії «вимогою суспільства».

Але у воюючій країні особливо важливо мати не тільки президента з високою підтримкою населення (хоча й це не гарантує успіху), а й сильний інститут президенства. Спроб його розбудови ми наразі не бачимо. За словами нових працівників АП, вони поки що вивчають ситуацію. І тут головне не перетягнути із системними змінами, бо можна так і залишитись з президентом «класним хлопцем» без інституту президенства.

Обрання Володимира Зеленського відкрило ліфт можливостей для нових людей у політиці, напевно, навіть більше, ніж події 2014 року. Тоді все консервувалось під патріотичними гаслами. Зараз люди, які сумнівались у собі, у своїх можливостях, побачили приклад того, що вони затребувані. Проте наразі важко спрогнозувати, яким буде результат за рік, два чи три. Чи зможуть ці люди працювати разом і творити зміни. Така ж ситуація зі самим президентом. Зараз він класний і такий, як всі. Проте без побудови нової системи управління від десакралізації посади президента дуже легко можна буде скотитися до деінституалізації. А це викличе обурення у громадян пониженням так важливого інституту влади та знищенням системи противаг в українській політиці.