Львівський притулок для дітей нині нагадує розтривожений вулик. Сюди з різних регіонів їдуть діти, які тікають від війни. Наразі тут зупинилося 52 маленьких українців. Діти різного віку, з різних міст, більшість з них між собою навіть не знайомі. Усі стривожені, налякані.
У притулок діти приїхали з Лисичанська, Сєвєродонецька, Харкова, Києва, Запоріжжя, Дніпра тощо. Тут зупиняються прийомні сім’ї, які виїжджають з гарячих точок, на два-три дні, аби перепочити, а тоді далі їдуть за кордон чи знаходять собі безпечні місця для проживання.
Притулок став тимчасовим домом для дітей, що тікають від війни
Притулок став тимчасовим домом і для дітей з центрів соціально-психологічної реабілітації, у якому є сироти і діти, батьків яких хочуть позбавити батьківських прав, але суди ще не встигли розглянути їхні справи.
До працівників притулку телефонують батьки з інших міст і просять врятувати їхніх дітей. Скажімо, мешканка Дніпра відправила до Львова старшого сина, а коли він зателефонував матері й повідомив, що з ним все гаразд, він у безпеці, вона привезла і молодшого. «Благаю, врятуйте моїх дітей, бо я мушу повертатися», – сказала жінка.
Дівчинка-підліток, налякана жахіттями війни, втекла з Одеси, бо боялася, що у її місто прийде війна. Батько-лікар, який приїхав за нею, ледве вмовив доньку повернутися, пообіцявши, що Одесу не будуть бомбити.
Тепло і іграшки допомагають маленьким дітям забути про жахіття війни (фото автора)
І якщо маленьких дітей легше заспокоїти, їм достатньо уваги, тепла та іграшок, то зі старшими складно. Вони зовні можуть виглядати спокійними, але одне якесь не то слово чи дія, і вони зриваються.
«Я не знаю, куди ми поїдемо далі. Назад вертатися не можна. Спершу казали, що поїдемо до Італії, тепер кажуть, що ні. Що з нами буде?», – бідкається 15-річний Назар з Сєвєродонецька.
Значну частину дітей вивезли з міст у перший же день війни, але є і такі діти, котрі пережили обстріли, бомбардування.
«Є малі діти, котрих при вмиканні сирени починає трусити, у їхніх очах паніка і страх. Заспокоюємо, як можемо. Кажемо, що у нас не стріляють, а сирена – це сигнал про старт змагань. У районі є багато різних закладів і діти змагаються між собою, хто швидше добіжить до підвалу. І щоб ми не були останніми, мусимо швидко і організовано дістатися туди», – каже завідувачка притулку для дітей Світлана Гаврилюк.
З меншими займаються волонтери: організовують для них ігри, змагання, аби тільки відволікти їх від сумних і гнітючих спогадів.
Чимало дітей бачили жахіття війни на власні очі
За своє коротке життя ці діти бачили різне. У кабінет завідувачки прийшов підліток з Луганщини, який просто захотів поговорити. Він з батьками жив на лінії розмежування, тож їхній будинок нерідко обстрілювали ще до початку війни. Один снаряд влучив у хату і вони півроку жили у підвалі, інший розірвався на подвір’ї. Підлілок розповів, що їхньою вулицею їхала вантажівка, доверху завантажена тілами убитих і залишала після себе калюжі крові.
Зараз притулок перевантажений. Тут є вже 52 дитини і щодня прибувають нові. Тож старшим доводиться спати на матрацах на підлозі. Але вони не нарікають, головне, що у безпеці. З харчуванням проблем нема. Завідувачка притулку каже, що вони на державному забезпеченні, тож їм доставляють усе необхідне.
Найбільша група, яка живе у притулку уже майже два тижні – це діти з центру реабілітації з Лисичанська.
От халепа: мишка не хоче працювати, але хлопці запевняють, що все полагодять самі (фото автора)
«Ми виїхали з Лисичанська, як тільки почалася війна – 18 дітей і три вихователі. Їхали дві доби. Спершу ми думали, що лише відвеземо дітей і повернемося додому, бо там залишилися наші діти, рідні. Ніхто не думав, що залишитися доведеться надовго. Уявляєте наш стан: тут діти вимагають уваги, турботи і вдень, і вночі, а серце крається, бо ми не знаємо, що там з нашими дітьми. Невістка з внуками встигла виїхати передстаннім евакуаційним поїздом за кордон, тож мені трохи легше. Син і чоловік залишилися вдома», – каже вихователька Ольга (прізвища не захотіла назвати).
До Львова вони добиралися дві доби. Разом з ними у поїзді їхали 75 дітей зі школи-інтернату і немовлята з Будинку маляти. Там були діти, які лише недавно народилися.
Начальник служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації Володимир Лис повідомив, що якщо Луганська ОВА дасть дозвіл на виїзд цих дітей за кордон, вони поїдуть, аби після перемоги повернуться додому. Коли ж ні, то вони на Львівщині будуть доти, доки у них вдома не буде безпечно. Якщо не буде місця у притулку (бо туди щодня їдуть нові діти), то знайдуть для них інше безпечне місце.
За його словами, за 21 день війни Львівщина вже прийняла 600 дітей-сиріт, а загалом дітей, які приїхали організованими групами – понад 1000.
Ми використовуємо