Добре, що є криза: люди почнуть думати, - Степан Піряник

- Я зробив труну вдесятеро більшу від звичайної: якщо звичайна труна має довжину два метри, то ми зробили на 20 метрів, по шість метрів заввишки та завширшки.

Степан Піряник - трускавецький бізнесмен, засновник і власник ритуальної фірми «Вічність». Про нього та його продукт заговорили влітку минулого року, коли у Трускавці з'явилася величезна труна із баром всередині. Цей бар «Вічність», за версією англійського сайту WebUrbanist, знаходиться на дев'ятому місці серед 15 найдивніших ресторанів світу. Про себе, своє підприємство і величезну промо-акцію у вигляді труни-бару розповів бізнесмен Степан Піряник у межах освітньої програми "Перший бізнес" на зустрічі-лекції зі студентами у Львові.

Надаємо вашій увазі вибране зі зустрічі-лекції у вигляді інтерв'ю.

- Трохи про фірму свою розкажіть.

- Ми єдине підприємство в Україні, яке має замкнений виробничий цикл. На фірмі працює близько 150 людей. Але замкнений не означає «усипити та поховати» (сміється). Фірма займається різним: від пиляння лісу, вироблення і виготовлення ритуальної продукції та до її продажу. У нас є своя лісова бригада, техніка, машини-маніпулятори, власна пилорама, столярний цех, лакувальний цех і сітка автомобілів, які їздять усією Україною. У нас є мережа магазинів у Трускавці, Дрогобичі, Бориславі та ще 150 точок в Україні, до яких ми возимо свою продукцію.

Я багато читаю різної бізнесової літератури. Мені імпонує японський підхід бізнесу до роботи. У якомусь плані ми стараємося їх наслідувати. Японці у вільний від роботи час організовують «чайні дні». Наші цехи розкидані - у різних населених пунктах. Є робітники, які один одного не знають. Якщо я скажу: «Хлопці, ходіть чай пити», то хлопці, а в основному це молоді люди, подумають, що у шефа проблеми з головою, тому ми вирішили зробити «пивні дні». Тобто я купую пиво, робимо «вилазку» на природу, їмо тараньку, п'ємо пиво, хлопці між собою починають говорити про різні робочі нюанси, щоб один не халтурив, бо іншому важко ту халтуру виправляти. Влітку граємо у футбол між цехами. Ввечері можемо і чай варити, співаємо пісень. Це все чудово.

- Як ви наважилися зробити бар-труну?

- Кожний продукт, і так само наш виріб, потребує реклами. Але такий виріб як труна надзвичайно важко рекламувати. Оголошення в газету ж не даси: «Продаю труни». Я пропонував при в'їзді у Трускавець поставити банер із труною чи поблизу МакДональдса повісити табличку зі стрілкою, малюнком труни і написом «Вічність», натякаючи на те, що от стрілка показує дорогу у «Вічність». Але ж більшість не правильно розуміють.

Минулоріч до Всеукраїнського семінару працівників ритуальних послуг у Трускавці я вирішив чимось здивувати учасників. Пригадав, як свого часу Михайло Воронін зробив фрак «тисячного» розміру - лише у його рукав вміщалося 10 людей. От я і вирішив піти за цією аналогією: зробив труну вдесятеро більшу від звичайної: якщо звичайна труна має довжину два метри, то ми зробили на 20 метрів, по шість метрів заввишки та завширшки.

А біля цієї домовини автобар був. Хлопці мені й кажуть, щоб не простоювало приміщення: «давай у ньому бар відкриємо». Я погодився, і ми відкрили бар, обтягнули його плівкою, встановили барну стійку, біля якої встановили відкриту труну, ну і зі всією атрибутикою: траурна музика, вінки, свічки тощо. Всі страви приносили зі сусіднього «Автобару», тільки назви змінили: салат «40 днів» чи «Прощальна вечеря» - це звичайний «Весняний» чи «Трускавецький».

- Бар був прибутковим?

- Бар був неприбутковим. Загалом труна - це суто рекламна акція, і нічого більше. От дивіться: невеликий блок інформації «Вічність» рятує Карпати від облисіння» (про нашу фірму і діяльність) у трускавецькому тижневику коштував мені 3,2 тис. грн. А на виготовлення цього бару я витратив 5 тис. грн, але (!) до нас приїжджали центральні телевізійні канали: на «Новому каналі» була півгодинна інформація про нас у програмі на кшталт «Очевидне-неймовірне», міжнародне агентство «Reuters», «Эхо Москви», вже не кажучи про друковані ЗМІ. Рекламний ролик на «1+1» коштує 3 тис. доларів. А нас «плюси» показували три з половиною хвилини безплатно. Уявіть, які гроші мені б довелося заплатити! А так до мене приходили і питали: «Чи можна ми знімемо/сфотографуємо?». Ця велика труна «працювала» на мій імідж, тому що, окрім домовини, також показували мої цехи, мою продукцію.

Успіх ми мали шалений. Реклама була надзвичайно ефективна. Зробити таке дуже складно. Бізнес без реклами - не бізнес. Бо, коли про мою фірму знають я і мій кіт - це одне, а коли знають люди - це вже зовсім інше.

- Але було й обурення...

- Напевно, цей бар би прижився у Донецьку чи в Києві, бо у нас, на Західній Україні, дуже висока християнська мораль. Та й депутати тиснули. Негативні інформації з'являлися. Тому я вирішив бар або розібрати, або продати. У Трускавець приїздить багато відпочивальників. І от якось до мене прийшов підприємець, який займається ресторанами у Підмосков'ї, каже: «Продай мені свій бар!». Та без питань! Продали ми його за 10 тисяч гривень. Це ж звичайні дощечки! Ми за принципом фінського будиночка розібрали бар «Вічність» і відправили.

- Вам не шкода його?

- А чого шкодувати? У нас є ідея зробити щось схоже, але удвадцятеро більше (сміється). І от що найсмішніше: коли ми вже давно продали цей бар, до нас приїхало 50 велотуристів із Чехії, які побачили в Інтернеті, що існує такий заклад. До півроку після продажу «Вічності» до нас ще приходили люди.

- А чи правда, що ви хочете встановити вітряки?

- Спочатку треба знайти спеціалістів, які б визначили швидкість вітрового потоку у Трускавці, щоб точно знати, що за допомоги вітряків можна буде «виграти». Але наразі я маю сумніви. Також треба знати відповідні норми, що стосуються вітряків, наприклад, вітряк не можна ставити ближче, ніж за сто метрів до знаходження людей, житла. Однак такі нестандартні рішення - завжди корисні. Я загалом вважаю позитивом, що зараз почалася фінансова криза, бо вона діє як холодний душ: люди починають думати, шукають нові виходи із ситуацій. Намагаються економити.

- Як ви економите?

- Намагаюся зводити витрати у виробництві до мінімуму: у цехах встановив металопластикові вікна, в офісі - утеплив фасади. Помітив, що якщо обігрівати приміщення звичайним масляним радіатором, то на офіс площею 20 квадратів затрачається два кіловати електроенергії. Прилад "Уфо" економніший: на ту ж площу йде 1,2 кіловата. А я на одній із виставок придбав австрійський обігрівач. На 25 квадратних метрів затрачається всього 700 ват електроенергії. Вже економія. Ми ще купили датчик присутності: наприклад, у кабінеті поставили цей датчик, на вході є фотографуючий елемент. Він фотографує, що в кабінеті нікого немає, і вимикає тепло. Люди прийшли, картинка змінилася, обігрівач почав працювати.

Також у нас є котел вітчизняного виробництва на дровах. Ми на обігрів використовуємо дерев'яні відходи від виробництва, які нам нічого не коштують. Доплачую лише чотирьом охоронцям до зарплати по сто гривень, аби дрова у котел підкидали. Є повітряний теплогенератор, теж вітчизняний, працює цілодобово. На фірмі він стоїть уже п'ять років. Працює на стружці та відходах. Ми змінили трохи технологію і сушимо не дошку, а напівфабрикат. Сушимо тим теплогенератором, який має вентилятор на 250 ват, це як лампочка. Коли б використовували електросушку, йшло би 2,5-3 тисячі гривень. Ми порахували, що скоротили термін висушування - шість днів максимум - і затрачаємо 48 грн. Більше того, у сушці тепло куди утікає? Догори. То ми нагорі, щоб приміщення не пустувало зробили сушку для готових виробів. Тобто одне тепло ми використовуємо двічі.

Аналізую у неділю кожен виробничий процес. До чого я веду: гроші валяються, їх просто треба вміти збирати. Наприклад, на подвір'ї ми встановили посудину на 2 куб м, де збирається дощова вода з різних ринв на фірмі. Цією водою ми миємо машини, не витрачаючи воду «з крану», яка йде через лічильник.

- Як у вас з кадрами?

- З кадрами треба працювати - це однозначно. Є така система, яка називається «20-70-10». Скільки б на фірмі не працювали - чи 5, чи 50, чи 100 осіб, якщо ввесь колектив взяти за 100%, то у цьому колективі 20% - аси своєї справи, яких треба зберегти на фірмі у будь-який спосіб (дати більшу зарплату, допомогти дитині вчитися тощо), 70% - це баласт: «хочеш - роби, не подобається - шукай іншу роботу», а 10% - за якийсь проміжок часу треба просто звільняти з роботи.

- А на чому не економите?

- Не економлю на зарплатах працівникам. Водій на нашому підприємстві отримує 3000-3500 гривень. Хочу створити такий імідж фірми, аби вважалося "за щастя" у нас працювати. Не заощаджую на відпочинку. Я добре працюю - мушу добре відпочивати. Економія має бути у розумних межах.

Ми раз на місяць нагороджуємо найкращого столяра місяця. Але не просто вручаємо йому сотню, коли бухгалтер видає зарплату. Я іду до цеху і кажу: «Оцей хлопець робив цього місяця найкраще, давайте під ваші бурхливі аплодисменти вручимо йому сто гривень», а якщо він три місяці підряд кращий столяр, то отримає додатково ще 300 грн.

Фірма також виділяє гроші на кожного працівника, аби він полікував зуби. Також перукар приходить на фірму і безкоштовно (фірма платить) стриже працівників. Це такі нюанси, які працюють на імідж фірми.

Довідка ZAXID.NET

ОП "Перший бізнес" - навчальна програма для людей, що розвивають або планують розвивати власну справу, вона дає практичні та теоретичні знання і навики для ведення бізнесу, підвищує фінансову освіченість учасників та можливість обмінюватися досвідом з однодумцями. Навчання проводять найкращі бізнес-тренери, науковці, бізнесмени Львова.