«Дорогу молодим!»
IQ

«Дорогу молодим!»

Система підтримує «відкриті списки»

Назар Кісь, 1 липня 0
фото i.Labiak

Останніми роками в інформаційному полі утвердилося як аксіома, що «зміни» та «молоді обличчя» потрібні нашій країні. Причому вже навіть не «для чого», а самі по собі. Просто тому, що так правильно. Процес, як це часто буває, підмінив собою мету і результат. Апогеєм цього стало обрання президентом Володимира Зеленського та тріумф партії «Слуга народу» на парламентських виборах.

Побічним ефектом всенародного марафону «Дорогу молодим!» стало проходження до Верховної Ради партії вічно молодого Святослава Вакарчука «Голос». І якщо «зелені» досить швидко освоїлися «нагорі», де молодість щораз частіше поступається місцем досвіду, то з «Голосом» цікавіше.

Офіційна версія нещодавньої «відставки» лідера звучить так, що Вакарчук знову втомився, а оскільки молодих людей в політику привів, тобто свою місію виконав, то може йти відпочивати. Здавалося б, нічого крім дотепних жартів така заява викликати не мала б. Якби не одне але – партійці вирішили занадто активно продовжити своє політичне життя. А це, зрозуміло, конкурентам не на руку. Особливо тим, які витоптують те саме куце «націонал-патріотичне» електоральне поле.

Наприклад, Тарас Чорновіл в дописі на фейсбуці від 11 червня пише, що «Славко дуже скоро зрозумів, що він ніякий не господар фракції та партії, а насправді, "Голос" – лише один з ресурсів Пінчука та кількох його союзників у спробах домовитися з зеленою владою». А далі «сама фракція, люди, яких подекуди Вакарчук особисто завів до списку, почали на нього тиснути, що треба починати співати за чужою партитурою». Тут не так важливо, чи є в цьому зерно правди, зате проглядається струнка партійна логіка: Славко пішов, на нього не відволікаємося, розвиваємо успіх, паралельно добиваючи рештки «Голосу». Позиція зрозуміла і логічна.

Але дещо не сходиться в загальній оцінці ситуації. Наприклад, у такому разі інформаційні ресурси Віктора Пінчука мали б зробити протести на підтримку Сергія Стерненка і проти Арсена Авакова топтемою своїх новин, розкручуючи своїх «підопічних». Але ні, цього не сталося. То, може, Вакарчук не просто «втомився», а не захотів влазити у відверте протистояння з важковаговиками української політики? А його команда захотіла, тому випала з поля зору журналістів групи Пінчука? Адже зараз викликом є не підкилимні інтриги, і не політичне болото, які так бентежили душу поета-депутата у 2008 році. А мітинги, фаєри, імпровізовані трибуни – справжній тобі рок-н-рол. Де Вакарчук міг би допомогти своїм товаришам принаймні не потрапити під поліцейські кийки. І де міг би зіпсувати стосунки з багатьма сильними світу цього. Але не захотів.

Іншим прикладом спроби чергового «омолодження» політики є вихід на вулиці «активу» партії Шарія та Демократичної сокири. І цей приклад насправді не свідчить про жодний прогрес. По-перше, залишається стара дихотомія «патріоти проти запроданців», ніби колотяться ті самі комуністи проти націоналістів, лише з поправкою на 2020 рік. А по-друге, ніяка це не боротьба одвічних ворогів, а радше використання один одного в боротьбі за різний електорат. Шарій «відкусить» трохи від ОПЗЖ, Демсокира – від «ЄС» і «Голосу», от і всі результати.

А є ж іще вплив телевізора, де тільки «правильні» молоді зможуть отримати прихильність від власників. І щоб там не розповідали «чесні і незалежні», результати «Голосу» на парламентських виборах є цьому підтвердженням. В умовах, коли більшість виборців дивиться новини через телевізійний тюнер Т2, шанси умовного Ляшка на телеканалі «Україна» Ахметова завжди будуть вищими, ніж шанси умовної Демократичної сокири на мітингу під судом.

Це означає, що ми заходимо на черговий віраж у нашому зачарованому колі, і варто поберегти психічне здоров’я. Це боротьба за владу, де «молоді» – це просто ті, які пізніше народилися. Як старість і сивина – не ознака розуму, так і молодість – не гарантія реформ.

Натомість є один чудовий маркер, який моментально демонструє, де «боротьба за ідеали», а де боротьба за впливи і фінанси. Це ставлення до виборчого законодавства. Нинішня монополія партій на участь у виборах оформлювалася не один рік. Можливості самовисуванців щоразу звужувалися, блоки і громадські об’єднання випали з виборчого процесу. І всі партії мовчали. Якісь мляві протести були нещодавно, коли зросла застава і коли пропонували вимогу для партії бути представленою ледь не в більшості місцевих рад областей України. А це для локальних «товариств з обмеженою партійною відповідальністю» рівнозначне смерті, тому хтось навіть обурювався. А до того їм було добре.

І ще один маркер, який дозволить оцінювати діячів уже персонально, – місце в майбутньому партійному списку до місцевої ради. Якщо місце прохідне, а «діяч», не кліпнувши оком, розповідає про відкриті списки і рейтингову систему, знайте – перед вами «політична тварина» (в хорошому сенсі цього слова).

P.S. Через кілька місяців ми побачимо парад нових політичних проєктів, коли старі депутати будуть в нових партіях, «нові обличчя» поповнять старі структури, націоналісти не фінансуватимуться олігархами, і кожен другий був комусь колись однопартійцем. Дивлячись на цей політичний Декамерон, цікавить одне – цей позбавлений змісту цирк з «новим проти старого» колись набридне? Актори і сценаристи ж не змінюються.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук