24 лютого 2024 року Україна переживатиме вже другі роковини повномасштабної війни проти Росії. Рівно два роки тому ми прокинулись в іншій реальності. З того часу українці стали свідками трагедій і тріумфів, втрат і здобутків, поразок і перемог. Кожен з нас має моменти, які за час повномасштабного вторгнення запам’яталися найбільше.
ZAXID.NET спробував зібрати найважливіші епізоди війни у фото та відеоматеріалах.
2022 рік
Для більшості з нас ця війна почалась з перегляду шокуючих відео, на яких російські війська завдавали невибіркових ударів по цивільних та військових об’єктах на всій території України. Як для прикладу, удар по Франківському аеропорту.
Вже о 06:42, своє перше звернення до українців записав Володимир Зеленський. Президент України повідомив про фактичний початок війни і оголосив про запровадження воєнного стану на території усієї держави. Також президент закликав громадян не панікувати і довіритись Збройним силам України.
Пізніше з’явились кадри з довжелезними колонами російської техніки, які перетинали російсько-український кордон з півночі, сходу та півдня.
Того ж дня російські десантники вперше спробували взяти стратегічно важливе місто Гостомель, що під Києвом.
Також 24 лютого прозвучала одна з найбільш символічних фраз цієї війни. Російський крейсер «Москва» та патрульний корабель «Васілій Биков» підпливли до українського острова Зміїний і двічі оголосили гарнізону прокордонників вимогу здатись в полон. На що один з українських захисників відповів: «Русский военный корабль, иди на х**!». Після кількох годин бою російські окупанти захопили острів, частина прикордонників загинула, частина потрапила в полон.
Майже одразу, після початку вторгнення, з’явились фото перших російських полонених. Військовослужбовці 93 ОМБр взяли в полон двох російських окупантів з в/ч 91701 ямпільського мотострілецького полку. І вони, і їх наступники згодом розповідали, що нібито не знали про початок війни, і «заблукали, коли їхали на навчання».
26 лютого командир «Азову» Денис Прокопенко, який очолював оборону Маріуполя, вперше звернувся до захисників міста, закликавши їх битися до останнього. Загалом оборона міста-героя тривала 86 днів, 82 з яких – у повному оточенні.
27 лютого росіяни обстріляли аеродром у Гостомелі і знищили Ан-225 «Мрія» – український надважкий транспортний літак, який був найбільшим та найпотужнішим у світі.
9 березня окупанти скинули бомби на пологовий будинок у Маріуполі. Тоді загинуло троє людей, серед них дитина. 17 людей отримали поранення.
10 березня 2022 року росіяни здійснили масований наступ на місто Бровари, але зазнали поразки. Бої розгорнулися на трасі М01 поблизу села Скибин. Колону з російською бронетехнікою знищили, а командира 6-го танкового полку ліквідували.
Вже за кілька днів стало зрозуміло, що наступ росіян на півночі провалився. Наприкінці березня росіяни здійснили свій перший «жест доброй волі» і вийшли з північних областей України, залишивши там десятки одиниць знищеної та покинутої техніки.
Однак, радість від перемоги досить швидко минула, коли стало відомо про звірства російських військових, які вони вчиняли на окупованих територіях. Лише на Київщині виявили 15 місць масового поховання цивільних і три катівні, в яких окупанти знущалися з українців. Наймасовішу братську могилу виявили біля храму Андрія Первозванного у Бучі. Там ексгумували 116 тіл мирних громадян.
8 квітня Росія здійснила черговий воєнний злочин, випустивши по залізничному вокзалу у Краматорську ракету «Точка-У». Внаслідок удару загинула 61 людина, у тому числі – семеро дітей.
13 квітня флагман Чорноморського флоту РФ ракетний крейсер «Москва» (це саме його 24 лютого українські військові з острову Зміїний відправили у всім відомому напрямку, – ред.) затонув після удару двома крилатими протикорабельними ракетами Р-360 «Нептун».
Також у квітні, більш ніж через місяць після початку вторгнення, російським силам вдалося повністю взяти в облогу українських військових, що залишилися на території комбінату «Азовсталь». Понад місяць росіяни не могли зламати спротив українських захисників. Частину бойових дій на «Азовсталі» вдалось зафільмувати «азовцю» Миколі Кущу, з позивним «Фрост», який згодом змонтував та опублікував відео з пережитим досвідом бойових дій.
Станом на 16 травня на металургійному комбінаті перебували, за різним даними, від 1,7 тис. до 2,4 тис. українських військових, з яких 600 – поранені.
17 травня, стало відомо, що оборонці «Азовсталі» отримали від вищого командування сигнал про право вийти з території меткомбінату, аби зберегти своє життя. З 20 травня сотні захисників потрапили в російський полон.
23 червня Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС. Проте цього ж дня сталась не менш важлива подія – до України прибули перші американські HIMARS.
7 липня військові ЗСУ підняли над раніше деокупованим островом Зміїний український прапор з написом: «Пам'ятай “русский военный корабль”, острів Зміїний – це Україна!».
У ніч на 29 липня у колонії в Оленівці Донецької області росіяни підірвали барак, в якому утримувалися українські полонені. Тоді загинули понад 50 українських військових, зокрема, «азовців».
6 вересня розпочався Харківський контрнаступ – операція, яку багато фахівців вважають найуспішнішою за весь час війни. Після несподіваного прориву вглиб російських військ Україна визволила майже всю Харківську область, у тому числі Балаклію, Ізюм і Куп'янськ.
21 вересня Україна повернула з російського полону частину захисників Маріуполя, зокрема військових «Азову». В обмін на 200 українських захисників Україна передала Віктора Медведчука. В обмін на п'ятьох командирів захисників Маріуполя, які відправились до Туреччини під протекторат Ердогана, Україна передала Росії 55 полонених.
Паралельно з Харківським, відбувався і Херсонський контрнаступ, який тривав до 11 листопада 2022 року. Внаслідок операції з-під російської окупації було визволено усю правобережну Херсонщину, включно з Херсоном.
Між цим всім, 8 жовтня на Кримському мосту пролунав перший серйозний вибух. Начинена вибухівкою вантажівка обвалила дві напівсекції автомобільної частини мосту.
З листопада 2022 року російські ракети почали бити по об'єктах енергетичної інфраструктури України. Частина міст занурилась в темряву, в країні запровадили графіки відключення світла, а українці почали масово скуповувати генератори.
2023 рік
Рік почався для України з продовження російського терору – росіяни знову атакували нас дронами-камікадзе. Сили протиповітряної оборони в новорічну ніч збили 45 Shahed-131/136.
На початку 2023 року свого піку досяг наступ росіян на Бахмут. Загалом українські військові обороняли місто дев’ять місяців, але врешті відійшли з на той момент повністю зруйнованого Бахмута. Втрати росіян оцінили в 60 тис. вбитими та пораненими – тобто приблизно по одному військовому на кожні півметра захопленої території.
Також у січні на українців чекали дві жахливі трагедії. Спершу, 14 січня російська ракета поцілила у багатоквартирний будинок у Дніпрі, тоді загинуло 46 людей.
18 січня в Броварах на Київщині біля дитячого садка розбився вертоліт ДСНС. На борту перебували керівники МВС: міністр Денис Монастирський, перший заступник міністра Євген Єнін та держсекретар міністерства Юрій Лубкович, їхні помічники, а також троє членів екіпажу ДСНС. Жоден з них не вижив. Загалом загинуло 14 осіб, у тому числі одна дитина.
6 березня в соцмережах з'явилося шокуюче відео з розстрілом українського військовополоненого, страченого росіянами за гасло «Слава Україні». Вбитим виявився боєць 163-го батальйону ТРО Олександр Мацієвський. Розстріл росіянами беззбройного полоненого викликав хвилю засудження не лише в Україні, а й в інших країнах світу.
Приблизно на початку літа розпочався довгоочікуваний контрнаступ ЗСУ. За початковими планами українські війська мали прорвати російську оборону та протягом кількох місяців вийти до узбережжя Азовського моря і перерізати Росії сухопутне сполучення з окупованим Кримом. Повністю реалізувати ці плани не вдалось. Втім, завдяки неймовірним зусиллям ЗСУ змогли прорвати лінію оборони росіян на Запоріжжі і закріпитись на деокупованих територіях. Також українським військовим вдалось деокуповати частину територій біля Бахмута і створити плацдарм на лівобережжі Херсонщини.
Вже 6 червня росіяни підірвали Каховську ГЕС по суті скоївши акт екоциду. Вода затопила близько 80 населених пунктів, а точну кількість жертв підрахувати неможливо, оскільки під затоплення потрапили і окуповані території.
23 червня конфлікт між міноборони РФ та ПВК «Вагнер» досяг свого піку і вилився у бунт, який виявився «бєссмислєнним і бєспощадним»: «вагнерівці» майже дійшли до Москви, після чого провели перемовини з російською владою і передислокувались в Білорусь. Згодом їх лідера Євгєнія Прігожина ліквідувала російська ППО, збивши його літак, а чи не найбоєздатніший російський підрозділ – ПВК «Вагнера», фактично припинив своє існування.
8 липня до України повернулися командири захисників «Азовсталі», які перебували у Туреччині після російського полону: Денис Прокопенко, Святослав Паламар, Сергій Волинський, Олег Хоменко, Денис Шлега.
17 липня на Кримському мосту знову пролунали вибухи. Цього разу його атакували українські надводні безпілотники. Вибухи пошкодили два прольоти моста і значно сповільнили логістику російської армії.
22 вересня ЗСУ завдали удару по штабу Чорноморського флоту в тимчасово окупованому росіянами Севастополі, будівля зазнала значних руйнувань, виникла пожежа. Під час удару по штабу загинуло 34 російських офіцери.
5 жовтня росіяни завдали ракетного удару по селу Гроза у Харківській області. Ракета «Іскандер» влучила у магазин-кафе, де проводився поминальний обід, на якому були приблизно 60 із 330 жителів Грози. Унаслідок удару загинули 59 людей. Навідниками ракет виявилися два колишні місцевих жителі, 30-річний Володимир Мамон та його брат 23-річний Дмитро Мамон, які під час деокупації Харківщини втекли до Росії.
9 жовтня росіяни почали нову хвилю масштабного наступу на Авдіївку. Після цього, втрати окупантів значно зросли. Вже за місяць, поля поблизу міста були буквально встелені тілами ліквідованих російських військових.
29 грудня Росія здійснила одну з найбільш масованих атак по українській території, випустивши 158 безпілотників і ракет. Про вибухи повідомляли у Львові, Києві, Харкові, Дніпрі й Черкасах, на Сумщині, Одещині. Загинули понад 40 людей, більше ніж 150 людей поранені.
2024 рік та що буде далі
У ніч на 2 січня Росія завдала по Україні ще один масовий комбінований удар ракетами та дронами. Головними цілями стали Київ і Харків. Загалом росіяни випустили по Україні 99 ракет різних типів і дронів-камікадзе. Голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут назвав цей обстріл «наймасштабнішою в світі комбінованою ракетною атакою».
24 січня розбився російський військовий транспортний літак Іл-76. За попередніми даними, він перевозив ракети для ЗРК С-300. Російські пропагандисти одразу почали переконувати, що на борту літака нібито були українські полонені. Однак, жодних достовірних доказів цього так і не надали.
8 лютого Володимир Зеленський відправив у відставку Валерія Залужного, який понад два роки обіймав посаду головнокомандувача Збройних сил і став одним із символів українських перемог. Замість Залужного новим головкомом став Олександр Сирський.
17 лютого, після тривалих боїв, Збройні сили України залишили Авдіївку на Донеччині та перейшли до оборони на більш вигідних рубежах. Російські окупанти лише за чотири місяці наступу на Авдіївку зазнали втрат вбитими та пораненими у 47 тис. людей. Володимир Зеленський на брифінгу у Мюнхені заявив, що співвідношення втрат солдатів України до Росії в районі Авдіївки – один до семи.
Ще під час контрнаступу та звільнення Харківщини восени 2022 року українські військові звільнили місто Балаклія. Це, як і багато інших окупованих росіянами населених пунктів, було щедро всіяне ворожою пропагандою. Зокрема, росіяни розмістили на білбордах плакати із месиджем про «один народ». Українські військові, які звільнили Балаклію, вирішили здерти російський пропагандистський плакат. Під ним на білборді були слова із поеми Тараса Шевченка «Кавказ» 1845 року, у якій поет засуджує війну російської імперії проти горців і возвеличує боротьбу народу за свободу. Ці слова виявились пророчими й для України.
***
Україна входить в третій рік повномасштабної війни з абсолютно іншим настроєм. Без американської військової допомоги, без очікування контрнаступу і без постійних розмов про перемогу. За рік лінія фронту мало змінилася. Натомість, ми маємо нове військове командування, нові правила мобілізації та низку внутрішніх політичних проблем і корупційних скандалів.
Водночас, було б неправильно сказати, що війна в Україні зайшла в глухий кут, оскільки 2024 рік може стати роком консолідації для Європи, яка, здається, нарешті почала тверезо оцінювати всю загрозу російської агресії. За умови допомоги від союзників і внутрішньої єдності, ми, ймовірно, зможемо вистояти, змиритись з тим, що ця війна триватиме ще довго, і, рано чи пізно, все ж здобути перемогу.