Фантазії на тему «Уряд України»
IQ

Фантазії на тему «Уряд України»

До критики горезвісного квотного принципу

Олександр Онищенко, 7 жовтня 2015 1285 2

Наш уряд критикують усі. Ваш покірний слуга – теж. І виправдовувати його (уряд) не збираюся. Але ці рядки – не критика і не констатація фактів, а роздуми про те, як було б правильніше формувати Кабмін, і не доводити ситуації до такої масової критики. Віддаючи собі звіт у тому, що в наших нинішніх українських реаліях мої просторікування виглядають утопічними і викликають іронію, все ж не можу втриматися і не пофантазувати на зазначену тему.

Всі ми знаємо, як це у нас відбувається. За зачиненими дверима високих кабінетів (або в іншій, більш приємній для учасників обстановці) у вузькому колі публічні політики і непублічні «сірі кардинали», які фактично перебувають при владі, ведуть баталії навколо міністерських та інших ключових постів. Хто і як аргументує, якими силами і методами впливає – широкій громадськості невідомо. По суті, нас і більшу частину парламентарів потім просто ставлять перед фактом кулуарно прийнятих рішень і легалізують ці рішення шляхом «голосування» у сесійній залі Верховної Ради.

Нам це не дуже подобається, але, як кажуть, таке життя. Майже завжди і скрізь головні кадрові рішення ухвалюються обмеженою кількістю найсильніших мешканців Олімпу. І я, власне, не про це. Я про горезвісний квотний принцип формування уряду.

Що у нас вийшло з нинішнім складом виконавчої влади? Яценюк зумів домогтися крісла найголовнішого міністра. Однак при цьому йому не дозволили сформувати команду однодумців на його розсуд. Наслідки, як то кажуть, наочні. І про порочність цього підходу теж уже багато хто висловлювався. Але у цього процесу є ще й інші сторони.

Одна з негативних сторін такого способу формування команди полягає у тому, що всередині неї постійно присутні суперечності між різними її учасниками, причому нерідко ці суперечності ґрунтуються не тільки на особистій неприязні, а й на принципово різному баченні одних і тих же речей. У підсумку ми маємо не колектив, згуртований єдністю цілей і методів їх досягнення, а випадково зібрану групу людей, що неминуче призводить до фіаско. Звертаю увагу: такий підхід до комплектації не може привести до успіху. Особливо в нашому випадку, коли в цю групу зібрані люди, що часто мають протилежні політичні та ділові інтереси та представляють конкуруючі сили.

Це начебто всім зрозуміло. І, тим не менш, відбувається це так. Потім люди, зібрані разом волею долі (іноді й для них самих це виявляється несподіванкою), повинні виробити спільну «програму уряду» і дружніми зусиллями її реалізовувати. І тут питання: чи варто розраховувати, що така програма буде комплексною, гармонійною і без внутрішніх суперечностей? Вельми сумнівно.

Справедливості заради варто зазначити, що на цей раз затвердженню складу Кабміну передувало підписання й опублікування коаліційної угоди, яка повинна була створити базу та основні напрями урядової програми. Так воно передбачалося і частково було реалізовано. Таки в програму було закладено багато положень угоди. Однак, по-перше, деякі формулювання угоди допускали надзвичайно вільне їх розуміння і, відповідно, втілення. Маленький приклад: повний текст розділу коаліційної угоди, присвяченого реформі трудових відносин: «Протягом 2015 року прийняття Трудового кодексу». Все, більше жодної букви. І ні слова про концепцію цього (одного з найважливіших) кодексу. Ось міністри і готують такий проект, який самі вважають правильним. І при цьому кожен з них має свою думку. Про інтереси працівників тут годі й думати.

А по-друге, крім позицій з тих питань, які зафіксовані в угоді, існує ще величезна безліч інших сфер діяльності виконавчої влади. Зокрема такий животрепетний сектор, як комунальні та енергетичні тарифи для населення. Особисто я нічого з цього приводу в коаліційній угоді не побачив. Ні базових принципів тарифоутворення, ні заборони на волюнтаристські та економічно необґрунтовані дії.

Звична людська логіка формування складу державного топ-менеджменту, взагалі-то кажучи, диктує трохи інший алгоритм поведінки. Мені він здається таким.

Припустимо, є людина, яка вважає, що знає, як керувати країною, що потрібно змінити, що підсилити, а що викинути на смітник історії. Назвемо її кандидатом у прем'єр-міністри (КПМ). Він же вважає, що знає це краще за інших, а також має в собі достатньо сил, мужності й організаторських здібностей, щоб все це зробити. Крім того, у нього є амбіція (а кому потрібен прем'єр без амбіції?). Будучи розумною, ця людина обмірковує з усіх боків устрій держави взагалі і виконавчої влади зокрема. У тому числі – структуру уряду, завдання та функції кожного міністерства та інших центральних органів. Ну і, звичайно, персональний склад команди.

Також КПМ повинен мати в голові не тільки загальну модель, а й хоча б приблизний генеральний план дій та точну схему своїх перших кроків на посаді. А сумлінний, організований і досвідчений менеджер (а тільки такий годиться в прем'єри) зазвичай хоча б тезово викладає це на папері або в комп'ютері. Само собою зрозуміло, що все це повинно бути найдетальнішим чином і неодноразово обговорено з майбутніми соратниками. У результаті має вийти те, що ми звикли називати командою, озброєною своєю програмою, узгодженою позицією, розподілом ролей і чітким планом дій. А ще краще, щоб у процесі підготовки були розроблені тексти тих законів, постанов уряду, підзаконних актів, положень, інструкцій та інших документів, які і будуть тими самими першочерговими і засадничими заходами, що ведуть до поставленої мети.

Підкреслю про всяк випадок: не гасла повинні бути підготовлені, а максимально детальна програма. Щоб не було в ній загальних фраз на зразок «реформа податкової системи», а текст податкового кодексу, підготовлений до затвердження. З обґрунтуваннями і необхідними додатками. Щоб не було, як з реформою держзакупівель, державної служби або системи охорони здоров'я. Про них так барвисто говорилося на Майдані і в передвиборчих виступах, а потім півтора року відбувалася розробка, доробка, узгодження, редагування, що закінчилося докорінною переробкою.

Як було б чудово: виходить до трибуни парламенту така команда або її лідер зі словами: «Ось наша програма, ось її обґрунтування, ось очікувані результати, ось тексти необхідних законів, ось такі постанови ми ухвалюватимемо, а ось ми – розумні, порядні і самовіддані. І ми готові взяти на себе відповідальність. Всі тексти і наші обличчя опубліковані, вся українська громадськість їх може розглянути і, якщо ви все це затвердите, – контролювати виконання».

Зауважу: в реальному нашому житті це цілком звичайний підхід. Особисто я, претендуючи на посаду заступника голови правління банку, подавав голові наглядової ради програму своєї роботи з конкретними заходами, їх термінами та очікуваними результатами, а потім регулярно звітував з виконання взятих зобов'язань. І ніскільки це мене не принижувало, не викликало жодних негативних емоцій. Я вважаю, що це нормально. Мені відома низка випадків, коли мої колеги командою приходили до засновників банку з пропозицією своїх послуг, даючи виразні обіцянки і представляючи набір вагомих аргументів. Смію вас запевнити, що пропозиції ці вивчалися вельми пильно, а за результати запитували зі всією суворістю. І у всьому цьому немає нічого, що викликало б подив.

То чому цього немає на найвищому державному рівні? Чому у нас все робиться з точністю до навпаки: спочатку призначають склад Кабміну, а потім розглядають програму його роботи? А далі не дають цю програму виконувати. Та жоден нормальний власник підприємства не вів би себе так, набираючи менеджерів.

І ще мене сильно дивує, що жодна політична сила, жодна партія не пропонує зрозумілої програми, не говорить про той колектив управлінців, яким хоче дати відповідні повноваження. Всі діють за принципом: красивими гаслами і політ-технологіями прокласти собі шлях у владу, а потім вже говорити, хто і як буде керувати країною. Причому про «як» всерйоз починають думати вже після здобуття влади.

Дуже дивно, що в країні, такій багатій на інтелектуалів, порядних людей, котрі щиро дбають за народ, досі не сформувалася пристойна команда. І не хочеться втрачати надії, що таке все ж трапиться в осяжному майбутньому.

Ще я у своїх фантазіях готовий дійти до того, щоб зробити наступне сміливе припущення, яке змагається за своєю наївністю з ідеєю загального щастя. От уявімо: раптом Яценюк згадав про всі свої найкращі риси (а вони у нього є, він їх уже демонстрував колись) і ще врахував свій півторарічний досвід управління країною, а також перейнявся моїми міркуваннями. І ось він потайки збирає своїх однодумців – і майбутніх міністрів, і глав центральних відомств, і разом з ними розробляє програму, план, закони, положення і всю іншу необхідну для реформування та подальшого розвитку країни літературу. А потім приходить з усім цим і з усіма цими у Верховну Раду і каже: ось моя команда, ось наші розробки, призначайте нас, затверджуйте закони й дайте можливість реалізувати цю програму. Всі матеріали, включаючи досьє членів команди опубліковані (називає адреси публікацій). Вивчайте, обговорюйте, вирішуйте. Якщо через два тижні позитивного рішення не буде або якщо таке рішення буде обумовлено вимогами заміни когось або щось із запропонованого, то я йду у відставку, моя партія виходить з коаліції, наслідком чого будуть дострокові вибори. І на ці вибори наша команда піде з тим, що я вам зараз представив. Сподіваюся, що виборці це підтримають, і тоді я вас вже ні про що не буду питати, а буду робити те, що підтримав народ.

І жодних кулуарних розмов та підкилимних домовленостей, бо варто тільки почати - і все пропало. Тільки публічно.

Так, авторитет Арсенія Петровича дуже сильно кульгає, підмочив він свою репутацію. Народу не подобається нинішня політика очолюваного ним уряду. Але якщо програма раптом виявиться якісною, якщо члени нової команди будуть класними професіоналами з бездоганною репутацією, то чому ні?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук