Феншуй

Влад Якушев, 9 грудня 201113278

Добрий день, шановна громадо. Пропоную Вашій увазі записки свого колеги. Не судіть строго, бо колега не журналіст і не письменник. В нього романтична професія – патологоанатом. Отже, записка перша…

Доброї ночі. Це я з собою привітався. Тут більше і вітатися ні з ким. Я працюю у такому місці, де вітатися не обов’язково. Моїм клієнтам від мого привітання ні холодно ні жарко. У них постійна стабільна температура. А от я, зізнаюся, трохи мерзну. Піду, теплу камізельку під халат вберу…О, так вже краще. Потеплішало.

Сьогодні середа, і чергування буде спокійним. По середах рідко вмирають.

Дивний день, середа. Середина тижня – ні два ні півтора. Алкоголіки якраз відійшли від п’янки в ніч з п’ятниці на понеділок і пішли на роботу, на три дні – до вечора наступної п’ятниці, тому п’яної поножовщини сьогодні не варто чекати. Бандитські розбірки теж малоймовірні. Кого мали «грохнути» – тих уже «грохнули» на початку тижня. Із реанімації теж навряд чи привезуть. Сьогодні всі на роботі і всі в кондиції. А я ж писав, прийшли на роботу на три дні. Відкачають. І Вітольд Маркіянович сьогодні на зміні. У того не помирають. Бояться. Страшна людина. Буває, як влетить до реанімації – така собі мумія в халаті, вісім сивих волосин на лисині наелектризовані, стирчать, окулярці виблискують, як гаркне на хворого з висоти своїх двох метрів зігнених: «Ви мені як помрете, то я не знаю, що з вами зроблю!» Спробуй помри – мало хто ризикує.

І пенсіонери посеред тижня представлятися не поспішають. Помирають перед вихідними, коли бюро реєстрації смертей вже зачинене і похоронні аґенції не працюють. Як спеціально, щоб рідня легко не здихалася.

Середа у моргу – тихий день. Можна спокійно поміркувати, подумати про вічне.

Включу витяжку. Вона гуде так, наче поряд струмочок тече, і повітря злегка розгойдує бірки на пальцях квартирантів. Затишно.

Я от думаю, що наші люди ні холєри у комфорті не розуміють. Все намагаються, по феншую, ліжко поставити головою на північ, ногами на південь. Яка різниця? Головне, щоб не ногами у двері. Тут ми італійську шафу поставимо, там чеську кухню, тут німецький палас… Затишок створюють не речі, а люди.

Жінка на кухні капусту тушить, скоро вечеряти покличе, запах по цілій квартирі – чим не феншуй? Донька на коліна залізла – мультики дивитись і заснула. Тепла така, медом пахне і відразу якось байдуже робиться, на якому ти кріслі сидиш, шкіряному, за 1000 доларів, чи старому радянському, з якого поролон на всі боки стирчить.

А якщо все ж таки крісло за 1000 баксів? Ось зайшла кицька і почала об нього кігті точити. Я в кицьку капцем: – Пішла, сволото, це крісло стільки грошей коштує!

Донька помітила і в крик: – Тату! Не бий кицю!

Я їй: – Рота закрий!

Тут жінка з кухні: – Ти чого на дитину кричиш!

А я їй: – А ну ходи сюди! Твоя кицька моє крісло за 1000 баксів зіпсувала.

Жінка ричить, капуста горить, мала впіймала кицьку і так її жаліє, що в тої аж очі вилізають. Повний феншуй!

І воно мені треба, такий скандал за такі гроші?

Я взагалі скандалів не люблю і ні з ким не сварюся. Ось, від них, клієнтів своїх, навчився. Я, якщо якусь важливу розмову маю, завжди з ними обговорюю. Скандали взагалі через що бувають? Одна людина, не подумавши, сказала, друга, не подумавши, відповіла. Хтось би один промовчав – і мир, тиша, злагода. Так от, я, перед тим, як з живими говорити, завжди з мертвими раджуся. Почну говорити, а вони мовчать. Я собі думаю, чого вони мовчать? Напевно, я щось не те сказав. Часу в мене достатньо, подумав, – дійсно, не варто було б цього говорити.

Взагалі-то, я не майстер розмовного жанру. Хтось скаже, воно і зрозуміло, з такою професією. У людей склався такий стереотип, що патологоанатоми – нудні чи схиблені люди. Мене це страшно дратує. Просто, я не дуже люблю живих людей, а щоб вони цього не помічали, вигадую анекдоти, які розповідаю у компанії. Таким чином, виступаючи у ролі душі товариства, я намагаюся цей стереотип знищити.

На наступну вечірку я ось такий анекдот заготував, до речі, заснований на реальних подіях.

Спілкуються два патологоанатоми: – Щось ти погано виглядаєш, ти не захворів?

- Закохався. Зустрів дівчину своєї мрії. Хочу, щоб вона стала моєю жінкою, а як їй сказати не знаю. Язик німіє і все тут.

- А ти вдайся до мови символів.

- Це як?

- Ну, подаруй їй щось таке, щоб вона зрозуміла, що ти хочеш на ній одружитися. Подумай, що в таких випадках коханим пропонують.

Наступного дня лікарі знову зустрілися.

- Ну, як, ти з нею спілкувався?

- Так! Ти такий молодець, що порадив мені за допомогою подарунка освідчитися!

- І вона погодилась?

- Напевно погодилась. Перепитаю, коли отямиться. Вона від щастя аж знепритомніла.

- А вона точно зрозуміла, що ти від неї хочеш? Що ти їй подарував?

- Руку і серце – узяв вчора в анатомічці.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 8

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук