Формула миру
IQ

Формула миру

Нові спроби врегулювання «української кризи»

Сергій Шебеліст, 13 листопада7431

Дещо підзабута ідея Києва про введення на Донбас міжнародної миротворчої місії ООН, яка несподівано «ожила» з подачі президента РФ Володимира Путіна, нещодавно отримала черговий імпульс. Авторитетне видання The Wall Street Journal опублікувало статтю, в якій ідеться про те, що на Схід України можуть відправити 20 тисяч миротворців. Принаймні найближчим часом США запропонує РФ погодитися на такий варіант. Ця пропозиція зумовлена сподіваннями Парижа й Берліна на те, що Путін шукає вихід із кризи.

Про параметри розгортання місії на Донбасі говорять уповноважені представники Вашингтона і Москви – Курт Волкер і Владислав Сурков. Глава МЗС України Павло Клімкін заявляє, що проект резолюції про миротворців практично готовий. Щоправда, сторони конфлікту та міжнародні посередники по-різному уявляють рецепти, що покликані принести в Україну довгоочікуваний мир.

Війна форматів

На початку вересня 2017 року Путін виступив із пропозицією ввести на Донбас миротворців. Але в його розумінні це мала би бути не повноцінна місія під егідою ООН, ті самі «блакитні шоломи», а озброєна охорона, котра захищала б спостерігачів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ і розміщувалася б винятково на лінії розмежування. Та ще й мала б отримати на це згоду ватажків самопроголошених республік.

Природно, Київ за жодних умов не погодився б на такий сценарій миротворчості по-російськи. Проти такого підходу виступили і Вашингтон, і Берлін, офіційні представники яких наголосили, що місія має покривати всю окуповану територію, включно з неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону.

Під впливом консолідованої позиції України та її західних союзників РФ погодилася з тим, що миротворці можуть бути присутніми на всіх теренах ОРДЛО. Проте в питанні перекриття кордону Москва досі залишається непохитною. Вона категорично проти передачі його під контроль хоч спостерігачів ОБСЄ, хоч «блакитних шоломів» ООН.

У такому випадку маріонеткові республіки втратять підживлення у вигляді особового складу, озброєння і техніки. Каравани «гумконвоїв» не зможуть безперешкодно і безконтрольно перетинати державну межу. Без цього «Л/ДНР» швидко «посиплються». Допоки на східному кордоні зяє 400-кілометрова діра, через яку туди-сюди курсує агресор, шанси на мир в Україні примарні.

Свою позицію Москва аргументує доволі специфічно. Виступаючи на засіданні міжнародного дискусійного клубу «Валдай», Путін заявив, що закриття кордону між РФ і невизнаними республіками може призвести до різанини, подібної до тієї, що відбулася 1995 року у боснійській Сребрениці. «Ми цього не можемо допустити і ніколи не допустимо», – резюмував полум’яний захисник співвітчизників по всіх усюдах.

Цинізм цієї заяви полягає в тому, що, застерігаючи світ від нового акту геноциду, Москва під час балканських воєн підтримувала шовіністичні сили Сербії, виправдовувала і захищала військових злочинців. Ну і вишенька на тортику – 2015 року РФ заблокувала резолюцію Ради безпеки ООН про визнання масових убивств мусульман геноцидом, бо це, бачте, контрпродуктивно і загрожує загостренням ситуації у Боснії та Герцеговині.

Та й нині Кремль не полишає спроб розхитати ситуацію на Західних Балканах, зокрема в Чорногорії, де вдалося запобігти політичному вбивству прем’єра Міло Джукановича і державному перевороту. Деяких заколотників гостинно прихистила РФ, надала їм статус біженців і нині – хіба вперше? – відмовляється видавати їх чорногорській Феміді.

Перспектива повномасштабного розгортання місії ООН непокоїть і шефа російської дипломатії Сергія Лаврова. У заявах Волкера він догледів прагнення США взяти в кільце й окупувати Донбас. Мовляв, щойно це відбудеться, президент України Петро Порошенко і пальцем не поворухне, аби виконати взяті на себе зобов’язання в межах Мінських угод.

Тим більше, що про неефективність «Мінська» часто говорить в інтерв’ю і Волкер. А екс-голова Донецької облдержадміністрації Сергій Тарута, визнаючи вичерпаність цього формату, пропонує перенести переговірний майданчик у Відень, посадивши за стіл Україну, РФ, США і ЄС (передовсім – Францію та Німеччину). Фактично, це заклик і спроба «реанімувати» женевський формат, який діяв навесні 2014 року. Нерідко в дискусіях згадують і про гарантів-підписантів Будапештського меморандуму.

Ефект «Джавеліна»

З іншого боку, деякі заяви спецпредставника Державного департаменту США викликають питання в Україні. Так, Волкер порадив Києву не вносити на засідання Ради безпеки ООН свій проект резолюції про миротворців. Він пропонує взяти за основу текст росіян і працювати з ним і над ним.

Для України принциповим є невключення у склад контингенту представників держави-агресора. За словами дипломатів, є неписане правило: постійні члени Ради безпеки ООН не беруть участі у миротворчих місіях, незалежно від того, чи є вони сторонами конфлікту, чи ні.

Контраверсійна і ризикована теза Волкера, що позбавляє Україну суб’єктності й ініціативи, на практиці може виявитися тонкою дипломатичною грою. Заохочуючи миротворчі прагнення РФ, підігруючи їм, США в такий спосіб заганяє її в пастку та змушує бути відданою мирному плану.

Не буде ж Москва ветувати власну резолюцію, котру під час обговорення можна доповнити новими положеннями і вийти саме на компромісний варіант. Як слушно зауважує президент Української асоціації зовнішньої політики Володимир Хандогій, «формат і мандат тієї операції, яку ми, можливо, будемо мати на виході, він не буде співпадати з тими класичними канонами, про які ми усі сьогодні говоримо».

Ну а поки в Нью-Йорку ще готуються дискутувати про формат місії («операція з підтримання миру» чи «примус до миру»?), в Москві не вщухає занепокоєння, викликане публікацією The Wall Street Journal. Привид «блакитних шоломів» і безупинні розмови про надання Україні протитанкових ракетних комплексів «Джавелін» справляють на російський політикум неабияке враження.

Якщо Путіна лякає нова Сребрениця, а Лаврова – американська окупація, то голова комітету з питань оборони й безпеки Ради Федерації, екс-головнокомандувач Військово-космічних сил ЗС РФ Віктор Бондарєв вважає, що 20 тисяч миротворців – це пряма загроза Донбасу, що призведе до посилення напруги в регіоні.

Окрім того, у Верховній Раді на підході – голосування у другому читанні та в цілому так званого закону про реінтеграцію, котрий приводить у відповідність із реаліями застосування Збройних сил України та надає широкі повноваження Об’єднаному оперативному штабу. В зоні АТО відбулася ротація підрозділів, переформатовані оперативно-тактичні угруповання (стало два замість трьох), призначений новий керівник операції – Герой України, командувач Десантно-штурмових військ, генерал-лейтенант Михайло Забродський, який, найімовірніше, й очолить новий штаб. Себто в росіян та їхніх маріонеток є привід для хвилювання.

Москву влаштовує тільки її сценарій миру. Але вона поки не готова всерйоз обговорювати цю тему. У РФ на носі – президентські перегони, символічно призначені на 18 березня 2018 року, день формалізації анексії Криму. Суспільству треба показати, що російський лідер не кидає співвітчизників на «Юго-Востоке Украины» і не дає Заходові нав’язати йому свою волю.

Тому ґрунтовна розмова про формат, чисельність, склад миротворчої місії та перехідну адміністрацію на Донбасі (це взагалі окрема тема) можлива хіба що після чергових «виборів Путіна». Доти ж він навряд чи примірятиме на себе тогу миротворця, втішаючись славою збирача споконвічно російських земель.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук