Гібридне православ’я
IQ

Гібридне православ’я

Про міжконфесійний діалог з канібалами

Назар Кісь, 10 січня34486
фото Die Zeit

Судячи зі спільної фотографії Медведчука, Гундяєва і Захарченка (під час процесу обміну українських заручників на російських терористів), росіяни вирішили підсилити позитивний образ своїх агентів в рясах, опираючись на слова «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Але свиня завжди знайде болото, а російський піп – можливість нагадати людям, що свиня – це просто неакуратна тварина, а не аморальний покидьок. Один з таких днями відмовився проводити обряд похорону, бо дитина, мовляв, була хрещена «неканонічно», тобто не в українській філії московської церкви. І тут уже не про миротворців треба згадувати, а про інші частини Святого Письма: «по ділах пізнаєте їх» або про «вовків в овечих шкурах», чи про «лжепророків».

Така поведінка священнослужителя (і його «начальства», яке підтримало цього попа) обурлива і дика. Але чому це досі дивує українців? Продаж літератури сепаратистів в Києво-Печерській Лаврі був, оголошення про недопущення до «таїнств» різного роду «відступників» типу греко-католиків були, заява про Голодомор як упокорення за гординю була, склади зброї на парафіях були, тітушки під час «хресного ходу на Київ» були, вибрики на похоронах українських військових були (навіть в Жовкві, коло Львова). Чого можна було чекати? Міжконфесійного діалогу? Просто вони не вважають інших за людей, і ведуть свою війну. Це не побутовий алкоголізм якогось «батюшки», чи гедонізм окремо взятого настоятеля Лаври Павла. Це відкрите протистояння російської церкви з українським суспільством.

Разом з тим, вони вітають українців з Різдвом, як ні в чому не бувало. Канал Льовочкіна проводить благодійну акцію «Интер – детям», колишній господар Донбасу і т.зв. «попутчик Революції» – роздає продуктові набори «Ринат – бабушкам». Народ дивиться передачу «Время строить» з ведучою Оксаною Марченко, поки її чоловік шантажує всю країну нашими заручниками. «Голубий вогник» під час чуми. Очевидно, ніхто не скаже: «Я за Росію», – всі говорять: «То політика, все складно, треба залишатися людьми». Особливо, коли є загроза отримати по обличчю. А коли такої загрози нема – відмовляються хоронити дітей. Чи можуть бути якісь сумніви, що буде з усіма нами, коли/якщо в них буде можливість відімстити за свої приниження останніх років?

Очевидно, що на народну пам’ять надії мало, навіть акція з ляльками під церквами Московського патріархату має, на жаль, дуже короткотермінову дію. Не збанкрутували від «народного бойкоту» нечисленних активістів ані «Епіцентр», ані «Родинна ковбаска». Не впали рейтинги ані «Інтера», ані «Ньюс ван», ані іншого проросійського медіа. Розумні люди за роки війни могли вже й самі зрозуміти, що таке московська церква. А тим, хто залишився, така увага з боку «розкольників» лише додасть віри.

Переконувати їх в будь чому нема сенсу. Важливо лишень – людей, яким притаманні нормальні людські цінності, витягувати з російського інформаційного поля. Де Галкін в гостях у «95 кварталу» жартує про політику і демонструє, що по обидва боки кордону в «простих людей» є спільні інтереси. А православ’я, в тому числі і його російська версія, є частиною цього «спільного».

Хоча реальним спільним інтересом «простого народу» є бажання поставити дві свічки в церкві – Богові і чорту, про всяк випадок. Відповідно, ніхто не хоче сваритися з сусідом чи образити впливову людину. На боягузтві тримається міжконфесійний мир і міжнаціональна злагода. Тобто, це явище дуже крихке і тимчасове.

Дійсно ефективно вплинути на громадську думку могли б українські церковні ієрархи, якби наважилися відкрито назвати зло злом. Не просто наголосити на необхідності діалогу, дотриманні заповідей, любові тощо. Не лише молитися за українських воїнів. Не лише вірити в перемогу. А й сказати вірянам, кого треба перемогти. В тому числі і в Україні. Поки що, на жаль, їхня поведінка нагадує українську політику: чітка телевізійна позиція, публічно – непримиренні опоненти, але треба якось співіснувати, тому всі зі всіма вітаються, і навіть конструктивно співпрацюють.

Хоча який діалог і співпраця може бути в християнського священика і людини, яка з радістю освятить зброю, але відмовить в молитві «розкольнику»?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук