Госпітальний округ: хто за старшого?

Для початку кілька цифр і фактів. Україна є четвертою в світі за кількістю лікарняних ліжок на одну людину та другою в європейському регіоні за середнім рівнем тривалості госпіталізації.

Кількість лікарів та медичних сестер в Україні більша, порівняно з країнами ЄС.

Ці факти легко вводять в оману, що начебто медична допомога в Україні справді зараз наближена до пацієнта. Але в них прихована величезна хиба – дуже низька якість медичних послуг. Саме якість медичних послуг сьогодні віддаляє від пацієнта медичну допомогу. Саме за якістю медичних послуг люди мусять їздити в інші міста, обласні центри, столицю, хоча в їхньому місті під боком є багато лікарень. А ТАК не має бути.

А як у сусідів?

Як виглядає більшість медичних закладів в Україні сьогодні всі ми чудово знаємо. Це – малопотужні та малозавантажені лікарні, які мають зношені основні фонди та застаріле технічне оснащення. Для порівняння, головні вимоги до лікарні вторинного рівня в Німеччині, Фінляндії та Великій Британії – це: охоплення населення не менш 100 тисяч осіб, не менше 4 тисяч оперативних втручань та не менше 400 пологів на рік, станції швидкої допомоги мають бути розташовані таким чином, щоб шлях до пацієнта не перевищував 10-15 хвилин, а робота лікарні має бути 24 години на добу 7 днів на тиждень.

В Україні ж є багато лікарень, де ці показники менші вдвічі. Держава «спалює» великі кошти, утримуючи площі, розраховані за нормативами 70-х років минулого століття. Наприклад, в місті Славутич лікарню ще за часів СРСР сплановано для 100 тис. населення, хоча реально в місті мешкає 25 тис. людей. Там досі є велике пологове відділення, де один лікар приймає пологи один раз на 10 днів. Але на кошти платників податків ми утримуємо та опалюємо всі 6 великих корпусів цієї лікарні.

Пенсіонери у пологовому відділенні

В основу нової філософії побудови галузі охорони здоров’я покладено ринкові механізми. Так з’явився крилатий вислів про те, що «гроші ходитимуть за пацієнтом», а держава оплачуватиме лише конкретну послугу.

«Коли я відвідую лікарні в регіонах, то дуже рідко там бачу пацієнтів. Стоять пусті відділення. Тобто, якщо ми почнемо платити за послугу, ці відділення просто не зможуть існувати, їх ніхто не зможе утримувати. Тому для того, щоб запровадження страхової моделі на вторинці ні для кого не стало шоком, ми хочемо їх підготувати. Наша ціль – впорядкувати мережу, щоб у пацієнта був гарантований доступ – фізичний і часовий – до якісної послуги», – зазначив заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

Тепер не МОЗ, а ОТГ самостійно визначають, які медзаклади потрібно підсилити, а які перепрофілювати в залежності від потреб громади. Місцеві громади вирішують, чи утримувати велике пологове відділення там, де більшість населення – пенсіонери, які потребують реабілітації після інфарктів чи інсультів або соціального догляду.

Хто за старшого або усе вирішують місцеві громади

Процес формування округів має свою етапність і часові рамки. Перше завдання – сформувати самі округи, тобто їхні географічні межі. Друге – зібратися громадам у межах округу, створити Госпітальну раду і почати планувати, провівши аналіз того, що є.

МОЗ яким повинно в майбутньому бути навантаження на лікарні, щоб їхні послуги відповідали сучасному рівню. І тепер від громад, які є власниками медичної інфраструктури, залежить як поступово вийти на ці національні стандарти.

Критерії формування округу є суто технічними: округ повинен мати такі межі і такий набір закладів, щоб в перспективі на його основі можна було створити ефективну і сучасну медичну мережу замкнутого циклу, а саме:

– наявність принаймні однієї лікарні інтенсивного лікування (першого чи другого рівня);

– у разі наявності лікарні другого рівня – охоплення території з населенням мінімум 200 тис. осіб, а у разі наявності лише лікарні першого (базового) рівня – 120 тис. осіб;

– можливість доїзду до лікарні інтенсивного лікування з будь-якої точки округу за 60 хв.

Потік пацієнтів

Після формування географічних меж округів розпочинається поступовий процес їх розбудови у співпраці з місцевою владою. У 2017 році місцевим радам кожного округу (районним, міським, ОТГ) запропоновано створити спільний майданчик для координації рішень та розробки спільної позиції щодо майбутнього округу – Госпітальну раду. До неї увійдуть представники кожного міста обласного значення, району та ОТГ госпітального округу пропорційно до чисельності їх населення.

Ради госпітального округу повинні розробити багаторічний план розвитку округу, в т.ч. обрати перелік перспективних закладів вторинної допомоги, які буде вирішено розвинути до рівня Рамкових вимог МОЗ. Вибір перспективних лікарень здійснюється на основі маршрутів пацієнтів в межах округу, демографічних показників, що дозволить визначити очікуване навантаження на кожен із закладів у майбутньому. Іншими словами, буде обрано ті заклади, до яких має сенс переспрямувати потік пацієнтів з точки зору медичної ефективності.

Лідери та аутсайдери процесу

На сьогодні в Україні створення госпітальних округів відбувається з різною динамікою. Ті області, які вже сформували їх, перейшли до наступного етапу – обрання госпітальних рад та підготовки планів розвитку округів.

На сьогодні Уряд затвердив межі 13 округів: Дніпропетровська (5 округів), Житомирська (4 округи), Запорізька (5 округів), Київська (4 округи), Луганська (3 округи), Полтавська (4 округи), Рівненська (3 округи), Тернопільська (4 округи), Херсонська (4 округи), Хмельницька (3 округи), Чернігівська (4 округи), Чернівецька (3 округи) та м. Київ (1 округ). Ще три області – Івано-Франківська, Черкаська, Кіровоградська – проходять погодження в центральних органах виконавчої влади.

А ось в решті регіонів цей процес потонув в політичних дебатах. Показово, що там, де виникають скандали і люди начебто самі виходять на мітинги проти створення госпітальних округів, дуже помітною є рука політиків, які створюють соціальну напругу для підвищення власних рейтингів. Є й таки регіони, які намагаються довести свою «унікальність», наполягаючи, що там має бути мінімум 10 округів. І ніякі аргументи про те, що лікарня, де приймають 120 пологів на рік, а лікар бачить пацієнта кілька разів на місяць просто небезпечні для життя, – їм не указ.

Крім того, після впровадження страхової моделі медицини та переходу на оплату за медичну послугу і пролікований випадок, ці заклади не зможуть набрати достатньо пацієнтів, щоб утримувати себе і платити достойну зарплату лікарям.

Отже, створювати госпітальні округи мають фахівці в галузі охорони здоров’я, а не депутати різних калібрів, які на свій розсуд радять яку лікарню залишати, а яку ні.

Що очікує лідерів та аутсайдерів процесу?

Перші отримають інвестиції в дороги та інфраструктуру. До речі, 22 госпітальні округи в 9 областях України вже подали заявки на ремонт 3600 км доріг, які визначені ключовими для доїзду до лікарень. Наразі дані вже в Мінфіні та «Укравтодорі» на погодженні. 16 регіонів, які встигнуть розробити перспективні плани та потрапити в бюджетний процес, зможуть рухатись вперед і вже наступного року запустять процес переходу первинки і воринки на оплату за медичну послугу.

Аутсайдерів процесу очікує нинішній стан фінансування та подальша стагнація. Шкода лише, що заручниками останніх залишаться прості люди.