Грузія-2. Сталактитова печера. Местія. Інгурська ГЕС

Ніна Поліщук, 28 грудня 20139190

Аеропорт Кутаїсі. У міру строга грузинка з гострими бровами ставить штамп у закордонному і, зніяковіло усміхаючись, силується вимовити: «Вітаємо в Грузії! Гарного відпочинку!».

Запитали у таксиста, в який бік Кутаїсі. Вийшли на трасу – стопимо. Декілька хвилин, зупиняється машина, і виявляється, що Кутаїсі в інший бік (кляті таксисти! всюди однакові!). Перейшли - стопимо далі. Зупиняється таксі (ну ні!), і таксист Заза каже, що довезе нас безкоштовно до міста (диво, думка про таксистів-шахраїв самознищується). Зрештою, їдемо до нещодавно відкритих печер зі сталактитами – «Прометей». Я була у подібних печерах на півдні Франції, але вони значно поступаються грузинським. Ілюмінація, музика – прийоми однакові в обидвох печерах, але розміри і кількість «кімнат Прометея» просто вражають, а всередині – не тільки водоспади і потічки, але й підземна, що простягається печерами ще кільканадцять метрів.

- Я можу проводити екскурсії англійською, німецькою, іспанською, французькою, звичайно ж – грузинською, проте чомусь російська мені не дається, - звертається до нас англійською гід у печерах – хлопець приблизно 25 років, історик за фахом.

Коли ми вночі приїхали до Зугдіді (звідки на ранок шлях був у гірську Местію), то зустріли на вокзалі японку, якій щось намагалися втлумачити кілька таксистів. Як виявилося, дівчина ризикнула сама приїхати в Грузію, не знаючи ні російської, ні англійської (словом, англійською з нею слід було говорити дуже-дуже повільно). На запитання, чи вона не божевільна подорожувати країною одна, дівчина відповіла: «Мені подружка казала, що тут дуже гостинні люди і дуже гарно».

Урешті-решт той таксист, який відвіз нас до дешевого гест-хаузу, домовився, щоб о сьомій ранку під будинок приїхала маршрутка, що їде до Местії. Так і сталося: зранку всі (і японка) поїхали маршруткою, що з кожною зупинкою ставала тіснішою і так само заїжджала прямо під самісінькі будинки за новими пасажирами. Так до нас підсіли двоє поляків, яких майже заблукалих взяла до себе на нічліг сільська вчителька. Туристи аж до самої Местії розповідали про неймовірні пригоди і дивувалися людяності грузинів, які їм зустрічалися.

Сванетія – гірський регіон на півночі Грузії, центром якого є Местія. Чесно кажучи, ця місцевість захопила мене найбільше, а пейзажами та характером місцевих жителів нагадала Карпати і гуцулів: замість бринзи – кубдарі (страва, схожа на хачапурі, тільки з м’ясом), замість кептарика – сванська шапка, яка має два шнурки, з’єднані китицею (один шнурок – обов’язок чоловіка пам’ятати про Батьківщину; другий – пам’ять про родину). До речі, рід в Сванетії має особливе значення. Відомі сванетські кількаметрові вежі, кожна з яких була побудована певним родом і належала йому, до смерті останнього нащадка. Після того вежа і будинок довкола неї залишалися у руїні. Зараз багато веж перетворилися на пустку, проте деякі ще досі збирають довкола себе родини одного роду.

Після Сванетії ми рушили до найбільшої ГЕС у Грузії – Інгурської. Її висота - ….80 метрів. Приїхали пізно вночі й ризикнули підійти до охорони запитати про місце для намету. Як тільки підійшли, під’їхав начальник охорони і дізнавшись, що ми туристи з України, дозволив нам ставити намет на території ГЕС (!!! це ж стратегічний об’єкт). Здивуванню не було меж – тільки у темряві почали розкладатися, як знову під’їхала та ж машина і світила нам фарами доти, доки ми не закінчили розкладати намет.

Зранку ж запитали, чи не бажають гості чаю-кави і дозволили прогулятися по самій дамбі (!). А потім ще й машину до Зугдіді зупинили.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук