Ігор Пасічник: У російської еліти нам варто повчитися націоналізму

IQВіталій Голубєв, 13 травня 201240730
Ігор Пасічник: У російської еліти нам варто повчитися націоналізму

- Десь на Прикарпатті чи Закарпатті судили педофіла-вихователя інтернату. Засудили — дали сім років тюрми і після цього два роки заборони працювати вихователем. А потім — можна?!.. А ось у Росії за таке — примусова кастрація і пожиттєве ув'язнення. Думаю, така суворість закону говорить про те, що росіяни захищають моральне здоров'я свого суспільства.

Герой України Ігор Пасічник у січні 2012-го ще на сім років перезатверджений ректором Національного університету “Острозька академія”. Цю посаду він обіймає з часу відродження академії у 1994-му. В інтерв'ю ZAXID.NET Ігор Пасічник розмірковував не лише про проблеми вітчизняної освіти, основними з яких вважає відсутність концепції виховання та абсолютизацію ЗНО як методу відбору абітурієнтів. Доктор психологічних наук Ігор Пасічник чимало говорив і про ризики глобалізації, дехристиянізацію Європи та небезпеку пропаганди гомосексуалізму.

 

- Ви часто говорите про те, що українцям не варто бездумно відкидати радянську систему освіти, бо в ній, на вашу думку, було чимало корисного. Що саме Ви запозичили б звідти для української національної системи освіти?

- Передусім - форми і засоби виховання. Звісно, наповнивши їх новим змістом. Адже це була настільки продумана система впливу на психіку людини, на створення її домінант...

 

- У чому саме вона, на Ваш погляд, полягала?

- Наприклад, коли людина за комсомольський значок чи за піонерський галстук — здавалося б, шматок матерії, готова була віддати життя. Коли людина, не задумуючись (точніше, ні, задумуючись, цілком усвідомлено), закривала своїм тілом амбразуру. Уявляєте? Система була продумана від дошкільного виховання і супроводжувала людину до пенсії  і далі. Це була, природно, радянська ідеологія, ніхто не заперечує. Але сама система впливу на людину була досить гарно продумана. Ті форми можна було б залишити.

 

- Чому?

- За 20 років ми переконалися, що в Україні не розроблено жодної нової форми впливу на людину. В Україні про виховання не дбає ніхто. Ніхто абсолютно не говорить про те, яка основна концепція у вихованні людини має бути у незалежній Україні. Що ми виховуємо, кого, для кого?.. Говорять абстрактні речі: загальнолюдська мораль. А що таке загальнолюдська мораль?..

 

- Ви вважаєте, просто бояться говорити вголос про українську національну ідею?

- Бояться сказати дві речі: християнська мораль та національна ідея. А між тим, усі країни будували свій фундамент саме на цих двох китах. Усі університети – почитайте історію Кембріджа, історію Гарварда тощо — розпочинали саме з них. Не треба далеко ходити — згадайте Царскосельський ліцей, подивіться його концепцію виховання — те саме! Пам’ятаєте: “Мой друг, Отчизне посвятим души прекрасные порывы!» А в нас чомусь як тільки з'являється слово “національна”, це відразу ж відштовхує багатьох урядовців. Вони чомусь, мабуть, асоціюють це зі словом “шовінізм”. Але це не так. Національна ідея не передбачає шовінізму.

...І друга підвалина виховання українців – християнська мораль. За дві тисячі років людство не придумало нічого ліпшого за етичні норми моралі, які зафіксовані у Біблії.

В Україні так багато науково-дослідних інститутів, але я не знаю, за що цим науковцям держава платить гроші! Жоден з них не спромігся розробити чіткої виховної концепції для нашої освіти. І я скажу — не розроблять, доки не усвідомлять, що в її основі мають лежати християнська мораль і українська національна ідея.

 

- Чи реальною є національна ідея як основа виховання за умови, коли половина України говорить іншою мовою? Чи може така ідея об'єднати суспільство?

- Чому нереально? Якщо держава приймає офіційно концепцію виховання, і Академія педагогічних наук пронизує саме нею всі книжки, всі програми, від дитсадка до старших класів; коли в усіх школах буде викладатись християнська етика — тут не матиме значення, якою мовою ти розмовлятимеш, головне, що формуватиметься державотворець! Навіть якщо людина говорить іншою мовою, але живе у цій державі, є її громадянином — вона завжди буде зацікавлена у відродженні цієї держави. Я говорю саме про національне державобудівництво, а не про націоналізм як такий. Людина як громадянин цієї держави має вболівати за цю державу, віддавати їй певні зусилля - знову ж таки пригадую пушкінське “Мой друг, Отчизне посвятим души прекрасные порывы!». Як бачите, нічого нового!..

 

- Схожу систему в масштабах цілої держави очолюваний Вами університет самотужки намагається вибудувати у викладанні християнської етики — розроблені програми та посібники і для дошкільнят, і для всіх класів школи, проводять всеукраїнські конкурси і серед учнів — на знання Біблії, і серед вчителів цього предмету...

- Так, саме таку цілісну виховну систему я і маю на увазі! І ось чому наголошую на тому, що зараз нам треба бути дуже обережними, входячи в болонську освітню систему.

 

- А що нам загрожує?

- Основна концепція Європи зараз — це глобалізація. Глобалістам абсолютно суперечить ідея національного відродження, взагалі державності як такої. Природно, Європа, європейські виші певною мірою готові до глобалізації. Тому що країни ЄС уже сформовані як держави, там сформовані нації. І поляка уже не змусиш думати тільки глобальними ідеями, бо він думатиме про Польщу, ким би не був. Ви можете порівняти комуніста України і Польщі. Для комуніста Польщі на першому місці - “Я є поляк”, а для українського — взагалі незрозуміло що. Різниця навіть між носіями однієї ідеології!..

А якщо про нас говорити, то ми за 20 років тільки починаємо формуватися як держава. Уперше за всю історію ми маємо двадцять років самостійного існування як держави, бо вона ніколи не існувала більше семи років, якщо пригадати державу Богдана Хмельницького.

 

- Те, що національна ідея нині не лягла в основу формування української нації — це наша власна провина чи передусім згубний вплив Росії?

- Споконвіку ми шукаємо ворога збоку — або Росію, або Польщу, або ще когось. Якщо добре проаналізувати історію — вона давала нам так багато шансів бути самостійною державою, починаючи від держави Богдана Хмельницького, від Івана Виговського, який вщент розгромив московські війська і міг справді будувати державу — але ми ніколи її не будували, і причину треба шукати у самих собі.

Наведу приклад: ми подали до Верховної Ради, до всіх інституцій у Києві пропозиції щодо відзначення на державному рівні сторіччя від дня народження Уласа Самчука. Геніальний письменник, український Гомер, людина, яку визнає весь світ, який був номінований на Нобелівську премію з літератури і отримав би її, якби не був «людиною без держави», адже номінували його як українця, а Україна тоді входила до СРСР... Не відзначили! Не прийняли постанову. Дехто — навіть не читаючи! — виніс вердикт: український націоналіст! І це — не за часів СРСР, не в Москві вирішували, це зараз, у незалежній Україні!..

 

- Якщо говорити про Росію і Європу: ви радите запозичити у росіян відданість національній ідеї і водночас нерідко критикуєте Європу за моральний занепад, за дехристиянізацію. Але чи не трапиться так, що, якщо ми відвернемося від Європи, це неминуче ще більше штовхне нас у обійми Росії?.. Тобто ми або там, або там...

- Так, у глобалізованому світі самостійними бути досить важко, бо якщо країна навіть і вважає себе відокремленою — це автономія номінальна, вона в будь-якому разі знаходиться під чиїмось протекторатом. Це зрозуміло. Але що я мав на увазі, говорячи про потребу з великою обережністю і вибірковістю наслідувати Європу? Розумієте, що багатші країни, то багатші стають люди, то швидше вони починають втрачати моральні цінності. І ми це спостерігаємо на прикладі християнських цінностей у європейських країнах. Я переконаний: з Європи нам варто запозичувати лише економічну модель, яка гарантує високий рівень життя людей. А щодо духовності — швидше навпаки. Можливо, сьогодні якраз Україна могла б мати свою унікальну місію — повертати в Європу християнську мораль, бо там вона занепадає, а в нас, дякувати Богові, збереглась.

 

- Ви часто буваєте на Заході, Ви бачите цей духовний занепад на власні очі?

- Безперечно. Ось нещодавно я повернувся з Голландії. І можу сказати, що ця країна буде приречена, якщо уряд там не візьметься за нормальне моральне виховання. Церкви всі порожні. Там взагалі майже немає прихожан, якщо є — це заробітчани. Відкрита проституція. Причому відповідні квартали постійно збільшуються. Існують вони не лише для жінок, а й для чоловіків. Порівняно з тим, що я бачив десять років тому, тяглість цих кварталів збільшилась удвічі. Проходиш майже по кожній вулиці — наркотичний дим буквально забиває тобі носа. Крім того, як психолог, я спостерігав за людьми, які там ходять: відразу бачиш виснажені наркотиками обличчя! І кількість цих людей збільшується, вони сидять на тротуарах, на газонах... А ми знаємо дуже добре, що відбувається, коли люди втрачають мораль.

На превеликий жаль, світ сьогодні скочується у безодню антиморальності. І особливо активно це відбувається саме у розвинених країнах. Якби на початку і в середині 60-х років християнську мораль не було вилучено зі шкіл – США і нині були б зразком моральності. Падіння почалося саме з того часу. Україна — ще тримається завдяки ентузіастам, які стоять на сторожі моральних принципів християнства...

 

- У контексті моральних загроз, про які ви говорите, останнім часом і в експертному середовищі, і в політикумі почали якось доволі активно обговорювати тему гомосексуалізму. На ваш погляд, там є якісь реальні загрози для моральності суспільства, чи це лишень штучно створений перед виборами інформаційний привід, аби відволікти увагу виборців від більш нагальних проблем — економічних негараздів, політичних переслідувань, корупції?

- З одного боку, можна розуміти це і так, як ви кажете. А з іншого, я думаю, все-таки ця проблема є дуже актуальною. Чому? Проаналізуймо. Чи були за часів СРСР гомосексуалісти? Природно, були. Певний відсоток відхилення від норми — він існував і існуватиме у будь-якому суспільстві. Але на цьому не концентрували увагу — ні мас-медіа, ні взагалі суспільство. А сьогодні майже всі мас-медіа починають не лише зосереджувати на цьому увагу, а й демонструвати паради геїв, лесбіянок... А між тим, є підлітковий вік, коли діти некритично запозичують і вибирають собі ідеал із того чи того образу, який демонструється мас-медіа. Чи не бачите ви, що збільшення кількості геїв і лесбіянок відбувається не тому, що ця дитина народилася з відхиленнями, а тому, що це стає модно, особливо у шоу-бізнесі? Говорять, що в цій сфері неможливо досягнути нічого, якщо ти не є таким. І от молоді люди, які хочуть робити кар'єру в шоу-бізнесі, вже собі створюють домінанту: я мушу це робити, щоб досягнути чогось, хоча це — не обов'язково.

Коли я бачу, що керівники деяких держав, які стають прем'єр-міністрами, відкрито виставляють свою нетрадиційну орієнтацію як певне досягнення демократії, — це вже виглядає не тільки надмірним, а й огидним. На що тоді орієнтуватиметься молодь цієї країни, коли країною керує людина нетрадиційної орієнтації?

Я думаю, нам варто було б запозичити у наших східних сусідів деякі законодавчі обмеження в цьому плані. Ми весь час на Росію говоримо, що там погано, а там є досить непогані речі у законодавстві. Наприклад, нещодавно чув, що десь на Прикарпатті чи Закарпатті судили педофіла-вихователя інтернату, де більш ніж півтора десятка хлопчиків було залучено до педофілії. Вони, бідні, страждали, мовчали, але врешті-решт його спіймали. Засудили — дали сім років тюрми і після цього два роки заборони працювати вихователем. А потім — можна?!.. А ось у Росії за таке — примусова кастрація і пожиттєве ув'язнення. Думаю, така суворість закону говорить про те, що росіяни захищають моральне здоров'я свого суспільства.

Ніхто не заперечує, що нетрадиціонали мають право на існування. Якщо ти народився такою людиною, і ти в своєму середовищі таким є — будь ласка! Але такий напір зараз їх, така пропаганда!.. А ще, крім того, коли їх зараз привселюдно вінчають у церкві, а ще найстрашніше — коли ці одностатеві пари усиновлюють дитину - я не уявляю собі, яке виховання може отримати ця дитина, з якими уявленнями про сім'ю вона виросте! А взяти той факт, що в деяких країнах ставиться питання, щоб не вказувати у паспорті стать, відмовитись від поділу “тато-мама”, “чоловік-жінка”, від слова “міс” - це взагалі доходить до абсурду! Абсолютно це суперечить біблійним істинам, бо є чоловік і жінка, від них народжуються діти, і в Біблії чітко написано, якою є роль чоловіка та жінки і що таке сім'я. Хтось страшенно лобіює ці всі відхилення, аби створити аморальні суспільства. Мені важко сказати, яка мета в таких людей, мене турбує те, що дедалі більше починає проникати в Україну.

 

- Ви критикуєте Європу за моральний занепад, але, водночас, навряд чи заперечуватимете її здобутки у системі освіти. Чимало експертів стверджують, що тамтешня освіта — більш практична, прикладна, орієнтована на запити ринку. Якщо з радянської системи ви взяли б форми і засоби морального виховання, то що варто запозичити з освіти у Європі?

- Мушу з вами погодитись: західна система освіти більш практична, наша — більш фундаментальна і водночас відірвана від життя. Ми даємо студенту багато теоретичного матеріалу, завдяки чому страшенно розширюємо його світогляд. Але самі по собі знання не трансформуються у практичні навики. У нас дитина може сформулювати закон Ома, знати всі закони термодинаміки, але коли перегорить жарівка і треба вставити, нормальною мовою кажучи, жучка, вона не знає, як це зробити. Тобто людина не здатна застосувати свої теоретичні знання на практиці. Тут ми страшенно відстали від Заходу. Західна система навчання більш прагматична. Вона виховує людину як фахівця в певній галузі, людину, яка з дипломом приходить на роботу, і їй не треба знову переучуватися, вона вже знає, що робити на цій роботі.

 

- Це наша різниця у ментальності винна?

- Я думаю, цей підхід залишився з СРСР. Програми були перенасичені різноманітними непотрібними предметами - науковий комунізм, атеїзм... Таким предметам разом із філософією і історією виділялось 50-60% всіх годин навіть для математика — це все автоматично перекочувало у вищу освіту незалежної України. Нам зараз дуже важко відмовлятися від того, щоб скорочувати кількість годин на такі дисципліни і давати натомість більшу кількість годин професійного спрямування. Ось тут, думаю, нам справді варто повчитись у Заходу.

 

- У тому, що важко відмовлятись від затеоретизованості навчальних програм, відчувається тиск держави?

- Виші західноєвропейські і американські — більш гнучкі. Відчуваючи попит ринку, виш сам може переорієнтуватись, сам створити програми, сам ввести авторські курси і дати спеціальність і спеціалізацію. На Заході виші теж ліцензуються і акредитуються, але ВНЗ має достатню автономію. Думаю, новий Закон про вищу освіту, де про автономію написано чимало, посприяє прискоренню подібних перетворень і в Україні.

 

- На вашу думку, за результатами численних обговорень — позитиви до кінцевого на сьогодні варіанту законопроекту справді додались?

- Природно. Найбільший позитив у цьому варіанті — це автономія університетів. Дуже сподіваюсь, що заберуть недоцільні, як на мене, критерії класифікації університетів. Перший варіант, де поділ мав відбуватися за кількістю студентів, - це взагалі було б посміховисько на весь світ. Бо, наприклад, у Японії є університети, які мають 200, 300, 500 студентів — і вони процвітають. Я знаю, в Іспанії є університет, де 1000 студентів, - і це елітний виш, який готує майбутніх міністрів. Як казав Макаренко, якщо ти знаєш розмір взуття своїх учнів, можеш ними управляти. Якщо я знаю кожного свого студента — я знаю, кому я вручаю дипломи. Тобто, на моє переконання, з одного боку, має бути частина ВНЗ, які є великі і готують фахівців, але мають бути і виші — можливо, один-два в державі — які виключно формують національну еліту, майбутніх міністрів і президентів. Такі ВНЗ має кожна держава, і вони зазвичай невеликі.

 

- Ви говорите про автономію — а наскільки вона підкріплена фінансово, чи можлива автономія без грошей?

- Ви тут праві. Коли ми говоримо про автономію такого навчального закладу як Гарвард, то його бюджет становить вже майже півбюджету всієї України. Тільки випускники здають в рік до 4 мільярдів доларів. Якщо я не помиляюсь, 40 мільярдів — це тільки недоторканий запас, який постійно лежить на депозиті...

 

- Такому університету держава і не потрібна...

Так, але при цьому всьому йому держава робить замовлення. Наприклад, замовляє 30-40% і фінансує. А в Україні — я стверджую — державних вишів сьогодні вже немає. Вони всі напівдержавні. Бо, по-перше, нам держава дає замовлення на 50% студентів, а 50% ми набираємо платних. А по-друге, держава фінансує тільки зарплату тих викладачів, які вчать цих 50%. А мала б фінансувати хоча б на ті самі 50% і комунальні послуги, і комунікації, і бібліотеку! А реально сьогодні держава дає на комунпослуги 10-15%, а бібліотеку не фінансує взагалі. За які гроші все це підтримується? Зрозуміло, за гроші платників. Отже, ми можемо спокійно говорити, що система навчання в нас — напівприватна. І я думаю, якби держава пішла на роздержавлення ВНЗ, жоден з них не програв би. Якщо б це роздержавлення йшло так, як приміром, у Канаді чи США. Хай це будуть не всі університети, а 25 чи 30 в Україні, де держава гарантує 50% замовлення — а далі працюйте собі в автономії так, як хочете! І тоді приватні виші, які в нас мають філії майже в кожному селі, і займаються (не всі, але частина) профанацією освіти, відмерли б самі собою.

 

- Ви пішли б на таке роздержавлення?

- Саме на таке — могли б, бо ми вже зараз на цьому.

 

- Тобто вже сьогодні держава дає менше коштів, ніж ви заробляєте самі, різними шляхами?

- Не тільки я, а й всі інші ВНЗ.

 

- Пане Ігорю, ви є одним із тих ректорів, які доволі критично ставляться до тестування як методу відбору абітурієнтів. Минуло вже кілька років, як українська вища освіта працює за цими новими правилами — можете проаналізувати, чи вплинули вони на рівень студентів?

- Це позначилося суттєво. Я і зараз противник того ЗНО, яке проводять в Україні. Система тестування була некритично запозичена у США, перекочувала в Європу, а з Європи — в Україну. Французький вчений Біне, який придумав метод тестування,  завжди говорив, що він є допоміжним. Ми ж зробили його основним методом вияву інтелекту людини. Це неправильно.

Що дає мені підстави стверджувати, що тестування знизило рівень знань, а особливо рівень креативності студентів? Я порівняв тих абітурієнтів, які вступали у перший рік існування ЗНО і зараз. Різниця між їхніми знаннями дуже велика – у негативний бік. Якщо ми і далі так підемо, то взагалі отримаємо студента, якого у виші треба буде переучувати. Вже зараз у багатьох вишах створені так звані групи вирівнювання. Це ж було тільки після революції! Коли приходили до шкіл діти робітників, які не вміли читати-писати, та інтелігенції. І одних треба було підтягнути до рівня інших. До того самого ми зараз докотимось в українських університетах.

Ми не прислуховуємося до того, що метод тестування сьогодні критикують в усьому світі. Виші, які десятками років його застосовували, нині критикують. Приклад — Кембрідж. Нещодавно на Вченій раді було зроблено порівняльний аналіз знань студентів, які вступали десять років тому і тепер. Різниця у 20-30% не на користь нинішніх студентів. Зараз весь світ кричить, до чого довело тестування — дитину “натаскують”, щоб вона здала тести, є й випадки простого вгадування, вона обирає два-три предмети, запам'ятовує, відтворює цю інформацію на тесті — але вона не вчиться оперувати цією інформацією, ось головна біда!

Нам піднесли тестування як метод боротьби з корупцією в вишах. Якби основним стояло відібрати студентів — то була б інша ідеологія творення тестів. Всі це проковтнули, всі ВНЗ зробили корупційними. Просто це говорили люди, які не працювали у навчальних закладах. Між тим, якщо корупція є — її таким чином не викоріниш. Більше того, певні її локальні вияви можна зробити централізованими.

 

- Можливо знайти компроміс між існуванням ЗНО і потребою відібрати якісних абітурієнтів?

- У нас раніше були вступні іспити у вигляді спеціалізованих тестів, але це були тести на виявлення креативності людини, здатності мислити, а не просто формально поставити “пташечки”. Як на мене, це і є оптимальний варіант.

Наслідки тестування ми вже пожинаємо, але поки що не всі. Якщо так буде тривати далі — Україна отримає гіркий досвід.

Візьмімо, по-перше, мінімальні 140 балів з профільного предмету: буцімто добре для таких університетів, як Київський національний, Києво-Могилянська академія, Острозька академія, де є відповідний абітурієнт — так, ми відберемо кращих! Але це повністю посадить на мілину інші університети.

До того ж, а чого ми виключаємо що дитина, яка має 124 бали, не може стати у майбутньому геніальним вченим? Уже традиційний приклад з Ейнштейном приївся — але можна навести сотні прикладів, коли дитина була у школі трієчником, а потім стала доктором наук, вченим, причому саме з тієї дисципліни, з якої мала трійки! Чому не враховуємо того, що в людини є так звані сензитивні періоди дозрівання мозку, і коли дитина потрапляє у відповідне середовище, де її зацікавили цим предметом, вона може виявити такі здібності, таку наполегливість, яка не снилась нікому?!.. Але ми цій дитині вже поставили бар'єр — у вигляді формальних вимог тестування! Чим з задоволенням скористаються наші сусіди-поляки: вони беруть наших випускників шкіл без будь-якого тестування і з будь-якою трійкою в атестаті...

 

- І останнє запитання. Якби ви стали міністром освіти — з яких кроків почали б?

- Навіть у хворобливій уяві ніколи не уявляю себе міністром освіти. І не хотів би уявляти. Тому що в Україні більшість міністрів змінюються так часто, що навіть господар не міняє нічого так часто у себе в хаті, як міняються у нас міністри. Вони всі приречені, їхні руки зв'язані.

 

- Чим?

- Тому, що в державі чітко не визначено концепції її будівництва. Розробка чіткої системи виховання — ось із чого слід починати, на мою думку. Якщо у державі не буде виховання — не буде ні успішного навчання, ні будівництва держави. Навчання окремо від виховання існувати не може. Людина навчається виховуючись і виховується навчаючись. І там, і там потрібна чітка концепція. Немає концепції — немає результативності. А ще, на мій погляд, треба об’єднати з Національною академією наук усі галузеві академії, тоді і результативність буде більшою.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук