Іржа на натовському танку
Світ

Іржа на натовському танку

Чому Північноатлантичний Альянс залишається неготовим до російської агресії

Любко Петренко, 5 серпня 2014 1151 1

Російська агресія в Україні спровокувала два паралельні процеси в Північноатлантичному Альянсі. По-перше, почалося ущільнення лав країн-членів перед обличчям реальної небезпеки. По-друге, НАТО почало швидкими темпами аналізувати сучасні виклики, викриті війною в Україні, й міркувати над методами їм протистояти.

Серйозним дзвінком для Альянсу стала минулотижнева доповідь Комітету з оборони Палати громад парламенту Великої Британії. Фахівці з безпеки та військової справи з Вестмінстерського палацу, забили на сполох: НАТО погано підготовлене до нападу на одну з його держав-членів з боку Росії.

Висновок про серйозні недоліки в готовності НАТО протидіяти зовнішнім загрозам вони зробили, аналізуючи розвиток конфлікту в Україні. А що буде, якщо Росія врешті-решт зважиться атакувати одну з країни Північноатлантичного альянсу? Зможе НАТО дати гідну відсіч агресору? Якщо війна буде конвенційною, то Альянс зможе дати собі раду.

Тобто, якщо російські війська порушать лінію кордону, однієї з країн НАТО, підуть у наступу після артпідготовкою й авіаударів. НАТО, слава Богу, має чим відповісти агресору. Причому, перефразовуючи слова Михайла Горбачова, можна бути впевненим, що «відповідь буде асиметричною». Точна зброя, якою володіють натовські держави не залишить великих шансів російським військам, які хоч і провели модернізацію, але не настільки системну, щоб воювати з цілим цивілізованим світом.

А якщо війна буде не конвенційною, а значно хитрішою – гібридною, як тепер її називають? На такий гамбіт Росії Захід поки що не придумав гідної відповіді.

Зараз саме така війна відбувається на сході України між регулярними ЗСУ і нібито бунтівними підрозділами народного ополчення донбаських сепаратистів. А Москва вдає, ніби вона ні при чім. Захід довгий час вдавав, що вірить в московську непричетність.

Перед цим тактику гібридної війни Кремль обкатав на кримських теренах. Напад на українські військові частини в Криму здійснювали так звані «зелені чоловічки» – модерно озброєні вояки в одностроях без жодних  опізнавальних знаків – разом з нібито місцевим народним ополченням. Під контролем цих озброєних сил було проведено псевдо-референдумом. І хоча його результатів не визнав ніхто в світі окрім кількох країн-парій, але це не завадило Володимиру Путіну проголосити Крим частиною території Російської Федерації.

Україна, яка ще не отямилася після Євромайдану, Революції гідності й поспішної зміни влади, не могла фактично жодним чином протидіяти цим загарбницьким діям Кремля. А що Захід, що непереможний Північноатлантичний Альянс? Єдине, що змогло зробити в цьому випадку НАТО, - безсторонньо спостерігати за подіями збоку, скрушно хитати головою й висловлювати свою глибоку стурбованість. Тобто визнати свою цілковиту поразку у протистоянні з головним військовим суперником.

Ні СІА, ні Мі-6, ні BND не змогли впевнено передбачити, що Москва поведе себе таким чином. А остання без жодного докору сумління порушувала всі мислимі й немислимі міжнародне норми й угоди, знаючи, що якоїсь серйозної реакції з боку Заходу не варта побоюватися. Бо чи багато знайшлося таких, котрі б зважилися на прямий воєнний конфлікт з першою за ядерним арсеналом країною світу?

Що відбувається на практиці? Москва нахабно реалізовує свої плани з відновлення Радянського союзу. Вона пхається на територію країн-сусідів без оголошення війни, без прямого введення військ. Все робиться по-шулерськи, якщо оцінювати її дії за точки зору класичного морального імперативу, але доволі ефективно. Кремль діє й домагається свого, змушуючи всіх інших просто прийняти це як даність. А Москва тим часом лицемірно заявляє про захист пригнічених співвітчизників, про миротворчу місію, про гуманітарну допомогу.

Але спробуємо набратися цинізму й абстрагуватися від України й повернутися до доповіді британських депутатів. Останні дуже перейнялися дірками в західній архітектурі безпеки і в технічному й організаційному плані.

З одного боку нібито існує Стаття 5 Договору НАТО, яка все ще залишається стрижнем тієї безпекової архітектури по обидва боки Атлантики. Вона передбачає, що напад на одну з країн-членів Альянсу, наприклад на Латвію чи Естонію, автоматично сприймається всіма рештою країн-членів як напад і на них. Тобто, нібито все зрозуміло: вся натовська спільнота мала б дат відсіч агресору.

Утім, з другого боку, виникає маса нюансів щодо того, як кожна натовська країна мала б реагувати на напад на свого колегу по блоку. Варіантів є безліч, як казав лідер американських «яструбів» сенатор Джон Маккейн: «Від ядерної відповіді до поштової листівки зі співчуттями».

Україна, мусимо знову до неї повернутися, відчула вже на власній шкірі цю проблему. Мова йде про Будапештський меморандум, який вона підписала разом з Росією, США і Великою Британією, здавши власну ядерну зброю. Тобто, як мінімум Вашингтон і Лондон мали б допомогти Україні захистити недоторканість своїх кордонів і цілісність території. Зрештою вони нібито й допомагали: висловлювали обурення, підтримували на міжнародних конференціях тощо. Все це мало зарадило в справі захисту Криму від анексії. Але що ж тут вдієш? До прямого військового втручання меморандум не зобов’язував.

Та сама проблема може виникнути зі Статтею 5. Тим більше, що ще жодного разу не доходило до її використання (чи то на щастя чи на жаль). Тому ніхто й не знає, як реально ця норма буде реалізована, які існують механізми, яка відповідальність за відмову її виконувати тощо, тощо, тощо.

Очевидно саме такі тривожні міркування й змусили британських депутатів увімкнути сигнал тривоги.  «Ризик нападу Росії на країну-члена НАТО, хоча і невеликий, все ж є значним. Ми не впевнені, що в НАТО готові до цієї загрози», - сказав голова комітету з оборони Палати громад, консерватор Рорі Стюарт.  Він застеріг, що характер російської тактики стрімко змінюється – сюди входять кібератаки, інформаційна війна та підтримка нерегулярних сепаратистських груп, коли бойові дії ведуть озброєні цивільні особи спільно з російським спецназом у формі без розпізнавальних знаків.

«Ми вже бачили, як ця тактика була застосована Росією в Україні з метою дестабілізувати ситуацію в країні, що є партнером НАТО, анексувати частину її території і паралізувати її здатність реагувати на події», - заявив Стюарт.

Для багатьох це може стати відкриттям, але слід визнати, що понад 20 років Північноатлантичний Альянс не розглядав Росію як джерело територіальної загрози. Лише зараз на марші НАТО повинно реформуватися, екстрено творити систему реакцій на нестандартні виклики, неконвенційні форми ведення війни.

Серед змін, які пропонують автори парламентського доповіді, головними є такі:

- встановлення постійної присутності військ НАТО і військової техніки в країнах Балтії,
- поліпшення існуючих сил швидкого реагування,
- широкомасштабні навчання за участі військових і політичних лідерів всіх країн-членів Альянсу.

Але це мало б стати лише початковим етапом реформ. Найбільша проблема, яку власне й виявила нова гібридна війна, ведена Росією – відсутність єдності натовських лав. Західні політологи неодноразова наголошували на проблемі браку рішучості деяких країн-членів у випадку необхідності ухвалити оперативне рішення.  

Тому цілком не виключено, що у разі, якщо Росія розпочне гібридну війну проти Латвії чи Естонії, деякі країни-члени (приміром Італія, Франція чи Греція) розпочнуть тривалу, занудну суперечку. Потім з’ясується, що поважна частина громадян цих країн навіть підтримуватиме Путіна у його претензії на свою сферу впливу. Тож у першу чергу Альянс повинен докласти зусиль для того, аби сформована ним система безпеки виключала можливість суперечок у критичний момент.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук