Корупція: спогади про майбутнє
IQ

Корупція: спогади про майбутнє

Градус неприйняття липких чиновницьких рук в українському суспільстві постійно підвищується

Олександр Косвінцев, 6 травня 2015 2856 1

Говорячи про боротьбу з корупцією, варто пам'ятати, що остаточно зжити її не вдасться ніколи. Тією чи іншою мірою це явище присутнє скрізь, включно зі США, Великою Британією й усіма іншими країнами Заходу.

Але коли в Україні корупцію буде зведено до рівня цивілізованих держав? Ось це питання цілком доречне. Я спробую відповісти на нього, показавши шлях, який пройшла країна, як уламок колишнього СРСР, від початку горбачовської «перебудови», 30-річчя якої саме минуло у квітні. Часом озирнутися назад буває дуже корисно.

Чи боролися з корупцією в Радянському Союзі? Дозвольте виступити в ролі свідка. Вперше це слово публічно (не на кухні) я виголосив 1987 року на засіданні бюро Кемеровського обкому КПРС. Справа була такою. Провів я журналістське розслідування за фактами зловживань у облспоживспілці проти найголовніших тамтешніх чинів. А це були люди дуже грошовиті та впливові. Вони підкуповували всіх і все. Вони запросто могли не допустити виходу розслідування в газеті «Кузбас», де я тоді працював. І ось редактор став якось дуже в'язко перешкоджати виходу мого матеріалу. На словах він був не проти публікації, а матеріал не виходив. На нього вже вся редколегія озброїлася з цього приводу. А він не публікував матеріал, і хоч ти трісни.

Пробився я до першого секретаря обкому Вадима Бакатіна. Він сказав, що не проти публікації, мовляв, так і передайте редактору. Передав. Не подіяло. Тоді я домовився з одним інструктором обкому КПРС, щоб він мені подзвонив увечері, коли Бакатін почне збиратися додому. Він подзвонив, я схопив таксі і застав Бакатіна у фойє на виході. Схопив його за рукав пальто і сказав: мовляв, ви хоч і говорили, що не проти публікації, а насправді перешкоджаєте їй. Як же так? Нечесно якось. Бакатін почервонів, став виправдовуватися, мовляв, ні, я не перешкоджаю, друкуйте.

– Ну, якщо ви не проти, тоді дайте редактору наказ! Тільки в цьому випадку вам повірю.

Так матеріал пробився у світ. Громадськість була в шоці. Бакатін був змушений винести моє розслідування (поки редактор зволікав, голова облспоживспілки став заступником голови обласної Ради народних депутатів) на засідання бюро обкому КПРС. Уже саме по собі це було перемогою. Вищої інстанції в будь-якому регіоні РФ тоді не було.

І ось починалося засідання бюро. З повідомленням виступив член комісії, яка перевіряла публікацію. Викладені мною факти не спростовували, але нібито нічого особливого не побачили. Потім слово брали інші члени бюро – і теж потроху згладжували. Проте всі пропонували винести колишньому голові облспоживспілки, тепер уже заступнику голови обласного представницького органу, сувору догану. На ті часи це вважалося «чорною міткою».

Перш ніж підвести риску, Бакатін сказав:

– А тепер послухаймо, що скаже автор статті.

Я встав. Всі члени бюро та запрошені, в основному великі начальники, пещені й пихаті, свердлили мене поглядами. Виступ мій був до непристойності коротким.

Усе, що я виклав у своєму матеріалі, називається простим словом «корупція», – сказав я.

Настала мертва тиша. Хто пам'ятає атмосферу тих років, той зрозуміє. Слово «корупція» тоді було фактично під забороною. Навіть просто говорити про корупцію у вищих ешелонах влади було небезпечно (відразу потрапляв під приціл КДБ), а вже звинувачувати в корупції заступника голови обласної ради – це взагалі могло здатися смертельним трюком.

– Як ви сказали? – Якимсь абсолютно невпізнанним голосом перепитав Бакатін. – Ви вважаєте, що це корупція?!

Він навіть змінився на обличчі.

– Так, – відповів я, – це корупція!

– А ви можете навести факти?

Мені б, дурневі, сказати, що факти вже викладено в опублікованому розслідуванні. Мова йшла про отримання посадовими особами облспоживспілки особистої вигоди від діяльності районних підрозділів – райспоживспілок, незаконному розподілі квартир, побудованих за рахунок бюджету, та інших махінаціях. І про те, що органи прокуратури закривали на все це очі. Сьогодні всім зрозуміло, що це і є корупція.

Але замість того, щоб послатися на свій матеріал, я сказав:

– Звичайно, можу.

Так я потрапив у пастку партійних апаратників. Молодий був ще, не зовсім обстріляний. Та й партфункціонери вміли дуже спритно все перевертати на свій лад.

Почувши мою відповідь, Бакатін тут же попросив мене надати факти корупції протягом двох тижнів. Здавалося, що питання про порушників з мого матеріалу зависло в повітрі. Але «строгача» заступнику голови облради все-таки вліпили. Починалася горбачовська «перебудова». Чиновники вже стали не такими нахабними. Та й факти було важко спростувати.

Після засідання бюро обкому я схопився за голову: а хіба наведених у матеріалі фактів бракувало, щоб відразу винести вердикт про корупцію? Та з лишком вистачало! Що я міг ще додати? Де шукати додаткові факти? І що ж таке ця корупція? Став шукати в юридичній літературі. Нічого не знайшов. Тоді відправився на юридичний факультет Кемеровського держуніверситету. Там познайомився з деканом Юрієм Голіком.

Сидимо, думаємо, що таке корупція. Тут до нього в кабінет заходить колега, декан юрфаку з Далекого Сходу (приїжджав на конференцію).

– От скажи, ти можеш сформулювати, що таке корупція? – Звертається до нього Голік.

 Декан юрфаку з ДС задумався. Відповів приблизно так: мовляв, важко сказати; напевно, це щось пов'язане з хабарами.

– Хабар чим? – Попросив уточнити Голік.

– Грошима, чим же ще!

– А якщо «дають-беруть» посадою або вступом сина в інститут? Незаконним отриманням квартири? Якщо щось отримують за державний рахунок по спорідненості або знайомству? Впливають на рішення суду? Це корупція чи ні?

– Важке питання. Треба подумати.

З Голіком ми з цього приводу зустрічалися кілька разів. Ніяк не могли чітко сформулювати. Якось все виглядало незвично. Життя ж бо в ту пору було яким? Майже все трималося виключно на блаті й зв'язках. Немає зв'язків – важко отримати житло, неможливо купити гарні меблі, одяг, м'ясо... Нема блату – складно вступити до вишу, отримати хорошу посаду, путівку в санаторій... Майже все тодішнє життя було суцільною корупцією. Але, здавалося, не можна ж всю країну називати корумпованою! КДБ ж не дрімало... Зрештою, як її так називати, якщо навіть на юрфаку точно не могли дати визначення корупції.

А відведений Бакатіним термін вже минув. Редактор кожну летючку прилюдно мені тикав: мовляв, ти обіцяв першому секретареві дати факти корупції. Коли даси? Поспішай. І так не один тиждень... Влип я, коротше. Але, думаю, так просто не здамся! Вирішив піти в наступ. Зробив інтерв'ю з Голіком під заголовком «Підступна сестра лева, що стрибнув».

Звідки народилася така назва матеріалу? Переграв заголовок з «Літературної газети» (вона тоді була ого-го!). Там перед цим вийшов матеріал Юрія Щекочіхіна «Лев готується до стрибка». Пізніше вийшов матеріал «Лев стрибнув»; вважається, що обидва написані Щекочіхіним у співавторстві з Олександром Гуровим, засновником Шостого головного управління МВС СРСР з боротьби з оргзлочинністю, корупцією і наркобізнесом. Мова в тих матеріалах йшла здебільшого про боротьбу з організованою злочинністю. Ось до неї ми з Голіком і вирішили прирівняти корупцію. Віднесли до неї і все те, що було викладено в моєму розслідуванні щодо облспоживспілки, і все, що пов'язане з використанням блату на шкоду скарбниці і суспільній моралі.

Забігаючи наперед, скажу, що на університетській конференції з висунення кандидатів у народні депутати СРСР помічники Юрія Голіка розмножили моє з ним інтерв'ю і розвісили на колонах залу. Люди підходили, читали. Голіка висунули. Потім він переміг на виборах, а ще пізніше Михайло Горбачов переконався в його знаннях і призначив головою Комітету з координації діяльності правоохоронних органів при президентові СРСР.

А наді мною після виходу зазначеного інтерв'ю ще якийсь час, як стопудова гиря, висів борг – факти про корупцію для першого секретаря обкому КПРС. Зовсім замучив головред. Врятувало мене те, що Бакатіна перевели на роботу в Москву і трохи згодом призначили главою МВС СРСР.

Буквально перед його від'їздом до столиці трапилося неймовірне. Якимось чином постанова бюро обкому на моє розслідування була переписана: слова про «строгача» для тепер уже колишнього заступника голови облради кудись зникли (хоча в газеті вони були вже опубліковані), а замість них хтось записав: «Перевести на роботу в облспоживспілку, рекомендувати до обрання головою правління». Повернули «козла» в його улюблений город з «капустою».

Тим часом у повітрі вже щосили пахло народним бунтом, і журналісти, пригадую, потужно розгойдували ситуацію. Я тоді, звісно, ще не знав, що першими в СРСР збунтуються наші, кузбаські шахтарі. Але передчуття чогось саме такого було. Тому з повною впевненістю, що роблю правильно, написав листа на ім'я міністра внутрішніх справ СРСР В. Бакатіна. Розповів йому про переписане рішення бюро обкому КПРС. Зазначив, що без відома «першого» це не могло б відбутися. І закінчив словами: «Перебудова вас висунула, перебудова вас і засуне». Клянуся, що саме так і написав!

Звісно, мій лист міг до адресата не дійти. Але, як відомо, врешті-решт «перебудова» Бакатіна таки засунула.

Це було, повторюся, в 1987-1988 роках. Не так уже й давно, якщо вдуматися. Адже те, як сприймало корупцію суспільство тоді і тепер, можна сказати, небо і земля.

* * *

Мене не було в Україні під час «перебудови». Але вона була частиною СРСР, і все тут відбувалося приблизно так само, як у Москві і далі до Тихого океану. Щодо інформації про боротьбу українців з корупцією я вже точно нічого не втратив: плоди цієї боротьби – у всіх на виду.

Навіть зараз, через 24 роки після отримання державної незалежності, справи в цьому плані в країні йдуть не так активно і швидко, як хотілося б громадянам. Не буду зараз писати про нинішню владу. Не менше мене турбують і пересічні українці. Багато хто з них заражений песимізмом: мовляв, боротьба з корупцією – це гонитва за чудовиськом, одягненим у шапку-невидимку. Саме час впасти у відчай і опустити руки.

Однак не все так безнадійно. Озираючись назад, можна побачити, який величезний шлях пройшла Україна як частина «совка» у цьому напрямку за порівняно короткий термін. Лише 20 з невеликим років тому на слово «корупція» було фактично накладено табу. Комуністи Кравчук і Кучма палець об палець не вдарили, щоб хоч трохи приборкати всеохопне хабарництво і кумівство. За псевдодемократа Ющенка про потребу боротьби з корупцією теж лише говорили, але нічого не робили. Про президентство бандита Януковича і згадувати не варто – це втрачений час для країни.

Фактично стійке суспільне антикорупційне замовлення, від якого влада не зможе ухилитися, з'явилося в останні роки правління Януковича, і особливо після Революції Гідності. І що тішить: градус неприйняття липких чиновницьких рук в українському суспільстві постійно підвищується.

Звісно, люди з минулого (а вони є і на самій горі) відчайдушно чинять опір навіть потенційній можливості зведення цього зла до мінімуму. Але українське суспільство – вже не те. Судячи з безлічі антикорупційних публікацій, постійних заяв щодо цього багатьох молодих політиків і активістів, владі буде важко звернути з обраного суспільством шляху. Будучи трохи причетним до боротьби з корупцією ще від початків, я бачу це чітко і недвозначно.

Але точно так само абсолютно очевидно, що справжнього успіху на цьому шляху Україна доб'ється лише за умови, що суспільство буде постійно тиснути на чинну владу і хапати чиновників за «рукав», вимагаючи реальних, а не паперових антикорупційних заходів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук