Кожен спогад про нього ­- це щось світле і незабутнє

Галина Палажій, 19 лютого 201223293
Кожен спогад про нього  ­- це щось світле і незабутнє

Не знаю, чи Львівський Палац Мистецтв часто збирає так багато людей на відкритті невеликої виставки, але 14 лютого тут яблуку було ніде впасти. Попри те, що Тараса Миколайовича Драгана немає серед нас вже три роки, він залишив глибокий слід в душі кожного, хто мав щастя з ним спілкуватися. Давно не доводилось чути стільки теплих, добрих, зворушливих слів, які лунали з вуст організаторів цієї виставки, присвяченої 80-літтю від дня народження Тараса Драгана - художника, педагога, людини великої душі та серця. У зв'язку з цим на думку спадає один афоризм: народжуючись, ми плачемо, а світ радіє, а треба жити так, щоб помираючи, ми раділи, а світ плакав. Бачте, Тарас Драган жив так, що світ досі плаче за ним і, вочевидь, ще довго плакатиме.

 

Він народився у селі Лисиничі, що є передмістям Львова, у родині справжніх українських патріотів. Батько Тараса Миколайовича Драгана вчився разом зі Степаном Бандерою, вони приятелювали, займалися національно-просвітницькою діяльністю. Звісно ж, у ті страшні часи радянської окупації така патріотична родина не могла залишитися поза увагою спецслужб. Батько, син і мати були відправлені кожен окремо в заслання. Причому, Тарас Миколайович був ще учнем, коли у 1947 році його арештували і засудили на сім років таборів суворого режиму. Коли повернувся, екстерном закінчив десятирічку, відвідував Львівську художню школу, поступив на факультет кераміки Львівського інститут декоративного та ужиткового мистецтва.

Із 1962 року і до останніх днів життя працював у Львівському державному коледжі декоративного та ужиткового мистецтва імені І. Труша викладачем на відділі художньої кераміки, згодом обіймав посаду завідувача кафедри рисунку. Власне, для Тараса Миколайовича коледж став другою домівкою і тепер після його смерті цей заклад віддячив своєму патрону, організувавши виставку. Особлива заслуга в цьому директора пана Василя Отковича. Пропоную вашій увазі слова, що пролунали під час відкриття виставки.

 

Директор коледжу декоративно-прикладного мистецтва ім І. Труша пан Василь Откович:

“Другого лютого було три роки, як немає з нами Тараса Драгана, 29 лютого йому мало б виповнитися 80 років. Нема Тараса Драгана, але він є в душах, серцях і талантах студентів, він є в нашому навчальному закладі. Кожен з нас, коли заходить в ту чи іншу аудиторію, де викладають рисунок, не може не згадати Тараса Драгана. Кожна художня рада проходить для нас, як би під його крилом. Ми думаємо: “А що би сказав Тарас Миколайович?”. Для мене як для директора і голови художньої ради, це була завжди точка опори. В дискусіях я вичікував і він це знав, коли давалося йому слово, воно завжди було стримане, мудре, чесне, щире. Про Тараса Драгана ми ще нічого не знаємо, тобто громада, Україна. Про нього треба писати і розкривати його духовний світ, методику його, як великого учителя, бо Тарас Драган, прийшовши у 1962 році після завершення навчання в інституті до коледжу, де пропрацював, можна сказати, до останнього подиху, визначив духовні орієнтири вчителя, педагога. Ці духовні орієнтири він визначав для нашого суспільства. Ми знаємо, що він може не був таким активним трибуном, але його постава, його слово, його поведінка, його жести, його посмішка, його голос, його порада будуть ще надовго і набагато років визначати стиль нашого життя. Таких особистостей нам дуже бракує в нашому суспільстві. Ми багато вже у Львові втратили таких мудрих мужів. І на жаль, мусимо це визнати, що не можемо їх замінити в повній мірі. Тарас Драган — це людина унікальна, яка прожила неймовірно цікаве, складне, трагічне життя. Уявіть собі: в одній тюрмі мама, в другій — тато, в третій — син. Все це треба було пережити, оце є Герої України. Мама живе під Львовом, їй навесні виповниться 104 роки, яка пережила оцей біль, народила нам такого сина Тараса Драгана, яким гордиться Львів і, звичайно, наш коледж. Спостерігаю за каталогами художників, – можливо, один семестр Тарас Драган викладав рисунок, а художник має за честь написати: “вчився у Тараса Драгана”. Всі ми у нього вчилися, бо ця людина була покликана бути учителем. Пересічний відвідувач, який сюди прийде, може подумати: “А що тут!” ­- зарисовки, кілька композицій, академічні роботи. Не знаючи, що він заклав свій талант в інших. Він живе в творах кожного. Тому ми сьогодні схиляємо голову перед тим великим мужем, мудрим учителем-педагогом, просто людиною — скромною, тихою, чесною. Він є і буде з нами.

Вшановуючи пам'ять Тараса Миколайовича, ми звернулися до сільської ради Лисинич, щоб там була вулиця його імені. У коледжі відкрито меморіальну дошку, відлиту в бронзі, майстерня, аудиторія імені Тараса Драгана. Ми започаткували конкурс рисунку імені Тараса Драгана. Минулого року конкурс відбувся у форматі коледжу, тепер будемо виходити на регіональний рівень, потім поступово – на Всеукраїнський, щоб продовжувати на всю Україну методику, основи якої він заклав у рисунку. Подяка нашому викладачу Михайлові Васильовичу Коломийчуку, який з неймовірним трепетом і любов'ю оформляв кожен рисунок. І Дарина Миськів-Скринник, і Ганна Кочабська, кожен з наших викладачів прилучився до цієї виставки. Тим, хто матеріально підтримав цю виставку ­- Заслуженому художнику України пані Оксані Чепурній і Михайлові Павлюку. Пам'ятаймо Драгана, бо кожен спогад про нього – це щось світле і незабутнє. Хай він завжди буде духовним орієнтиром у нашому житті”.

 

Орест Голубець, професор Львівської Національної академії мистецтв:

“Наша теоретична мистецтвознавча думка стоїть на порозі важливих завдань. Нам необхідно врешті створити правдиву історію мистецтва України XX століття. Можливо, собі навіть хтось не уявляє, що це таке і наскільки це складне завдання. Поки що ми лише приступаємо до цієї величної споруди, якою є культурно-мистецька історія XX ст. В цій історії є власне такі унікальні постаті, які мають культурологічне, культуротворче значення. Вони може зовні непомітні на тлі тих художників, які дуже часто виставляють свої праці на різних експозиціях різного рівня, які особливо сьогодні вміють і можуть зробити довкола себе піар. Тарас Драган належить до когорти зовсім інших представників культурно-мистецького середовища. Сьогодні про нього хотілося б сказати, можливо, в таких трьох іпостасях: художник, педагог і насамперед людина з великої букви. Як художник він після себе не залишив такої великої, чисельної творчої спадщини. Але те, що він зробив у своєму житті, це є той колосальний доробок, який має зайняти гідне місце в історії не лише мистецького середовища Львова, а загалом українського. Тому, що він дуже органічно вмів в собі поєднувати творчу, педагогічну працю і над тим всім стояла Людина. Довгі роки перебування в сибірських таборах зовсім не змінили його натури. Ми у львівському середовищі можемо назвати приклади таких людей, які повернулися звідти, відбувши дуже тривалий час і абсолютно не змінили своєї духовної основи. Вони не озлобилися, а зберегли надзвичайно людську теплоту і доброту. І таке враження, що ця доброта і теплота ще примножилися. Саме таким був Драган. Нечасто ми можемо пригадати виставки у Палаці мистецтв, коли є така кількість присутніх, шанувальників таланту художника, його способу життя, причому, з абсолютно різних поколінь. Ці люди прийшли сюди через те, що ця людина була такою. Зараз я не хочу називати імен, але дуже часто є люди, які мають абсолютно всі регалії, вони здобули в житті все, що можна було здобути. А коли цієї людини не стає, минає кілька місяців і про неї ніхто не згадує. А є люди зовсім іншого способу життя, зовсім іншого способу існування у світі. Саме таким був Тарас Миколайович Драган. Це є та колосальна енергетика, коли ти щодня віддаєш комусь частинку своєї доброти і в тебе натомість зявляється знову ця доброта. Саме це сьогодні привело нас сюди. Дуже дивно бачити наше суспільство: з одного боку, моральні виродки, які заполонили всі високі посади, з іншого, ­- люди, які просто роблять свою справу. Чесні, прості люди високої духовності. Це два паралельні світи, які сьогодні абсолютно не перетинаються. Я думаю, що сьогоднішня подія виняткова, ­- ми маємо справу з особистістю, яка відіграла роль у нашому мистецькому житті Львова просто величезну...”

 

Викладач коледжу, завідувач відділу рисунку пані Оксана Роюк-Багринівська:

Сьогоднішня виставка для нас є історичною. Згадуючи минулі роки, хочу сказати, що всі ми вдячні Тарасу Миколайовичу за те, що він заклав те зерно мистецької любові для кожного з нас. Тарас Миколайович прийшов у коледж у 1962 році, коли програма була складена на основі соцралізму. Йому вдалося оновити цю програму, що мало велике значення для мистецького світу Львівщини. Він володів прекрасним даром анатомічно-конструктивного рисунку, Коли ще не була доступна книга Баммеса, для нас архітектонічна форма в поясненнях Тараса Миколайовича була надзвичайно доцільною і важливою, вона вплинула на розвиток монументального рисунку в інших навчальних закладах. Якщо б ми склали всі його методичні зарисовки, мабуть, цієї зали б для них не вистачило. В галузі кераміки він був ініціатором створення основ композиції на всіх відділах... В кераміці можна багато говорити про те, як він викладав. Тарас Миколайович був прекрасним знавцем музики і він викладав під музичний супровід. Створювалися певні асоціативні композиції, які впливали на розвиток особистості студентів і надавали життя їхнім небаченим ілюзіям. Я думаю, що Тарас Драган залишиться духовним патроном для нашого коледжу. Він був скромною людиною, не показався за життя і ми наважилися на таку виставку”

 

Син Тараса Драгана ­- Мирослав, невістка Оксана Рапіта та онук Андрій є відомими у Львові та за межами України піаністами. За їхньою участю та хору «Глорія» під керівництвом Володимира Сивохопа з нагоди 80-річчя від дня народження Тараса Драгана 29 лютого о 19.00 год у Львівській філармонії відбудеться концерт.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 3

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • 051 20 лютого 2012, 22:30

    А Оксані Ростанюк та Міськові велика подяка за матеріальну підтримку!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 051 20 лютого 2012, 21:15

    Шановна пані Галино! Велика Вам подяка за матеріал про Тараса Миколайовича! Це насправді велика ЛЮДИНА, ПЕДАГОГ та МИТЕЦЬ! Гірко, що за два роки після його смерті, яка боляче вразила і всіх ЙОГО учнів, місто так і не спромоглося гідно вшанувати пам'ять цієї надзвичайної, скромної та шляхетної особистості. Так, п. Василь перераховує заходи пам'яті Тараса Миколайовича, але це влаштовує своїм більш, ніж скромним коштом навчальний заклад! Натомість широчезні кола галицької "еліти" мовчать і навряд чи прохопиться їх слово чи бажання взяти у тому участь. Як соромно...
    Оксано, подяка за гарні слова, кому, як не тобі було їх сказати - одній з найулюбленіших учениць.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Богдан 19 лютого 2012, 20:10

    Дякую за гарні слова і спогади. Це був справжній галицький інтелігент, людина великої гідності.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук