Львів уже програв президентські вибори

Президентські вибори не будуть боротьбою за свого кандидата (бо Львів його не матиме). Це буде боротьба за НОВИХ самих себе. І ключове питання тут: чи підтримаємо ми будь-кого з чинних політичних потвор?

Це будуть президентські вибори без вибору. Бездоганний римейк кучмівських часів, коли Львів вибирав менше зло назло більшому і втішався вдаваною роллю рятівника. Це буде підміна понять, коли основні творці патогенної системи (Тим, Ющ, Янук) без жодних докорів сумління подаватимуть себе як єдиних діячів, що здатні її (систему) зламати. Це буде бенефіс іміджмейкерів, позаяк основним товаром на президентських виборах будуть якраз не кандидати, а зліплені під них іміджі, образи й маски. Це буде політичний бал-маскарад, голосування від безвиході. А отже, це буде стрибок на десятиліття назад. Сумно це буде...

Назад у 1989-й

Назвати майбутні президентські вибори переломними - це ніяк їх не назвати. Ми всі починаємо нагадувати героїв голлівудського кінохіта 80-х «Назад у майбутнє». Як на мене, справжній, ментальний рік зараз - не 2009-й, а 1989-й. Тоді суспільство жило передчуттями кардинальних, фундаментальних змін. Усі розуміли, що ця застаріла і вичавлена сучасність неодмінно розіб'ється в друзки - і в один прекрасний день народиться реальність нова, омріяна й виболена. Темпоритмом 1989-го року було речення-мантра: «Так далі бути не може, так далі бути не може, так далі бути не може...»

Щось схоже вчувається в повітрі зараз. Як свідчить соціологія, у Львові є лишень 6% людей, яких влаштовує політична система в країні, і 75%, які хочуть засадничих змін. Це вже навіть не критична маса - це абсолютна більшість. І дуже прикро, що такі необхідні протестні настрої будуть «опошлені» президентськими виборами. Злам сучасності у 1989-му відбувся передовсім тому, що суспільство не було зіпсуте та перепомповане новітніми піар- та політтехнологіями. Ментально зараз Львів перебуває у 1989-му, але глобально-інформаційно - у 2009-му. В часі, наповненому штучними стереотипами, насадженими оцінками та вузькими політичними переконаннями.

Ось чому президентську гонку (з супутнім арсеналом зомбування) я рекомендую сприймати не просто як черговий етап безперервної політичної гризні. А як внутрішню боротьбу Львова зі самим собою. І трофеєм тут буде не президент (бо кожен із кандидатів однаково чужий Львову) - а нова якість політичного Львова, який зможе звільнитися від оков зашкарублих політичних симпатій. Вибір простий до неможливості, але епохальний: або всі ми з вами народимо нову реальність і висловимо кворум недовіри усій системі (як це зробили наші попередники з 89-го), або ми остаточно легалізуємо політичну сліпість, слабкість, тупість і безперспективність регіону. Тож президентські вибори не будуть боротьбою за свого кандидата (бо Львів його не матиме). Це буде боротьба за НОВИХ самих себе. І ключове питання тут: чи підтримаємо ми будь-кого з чинних політичних потвор.

Львів програв уже до початку гри

Влада завжди віддзеркалює все те найгірше, що є в нас самих. У цьому плані традиційні лідери підтримки в Галичині Тимошенко та Ющенко - ідеальні збірники вад західних українців. Кожен порядний галичанин у своїй суті - злегка егоїст, який комплексує перед кимось успішнішим, який також хоче мати все і зразу, який прагне мати гроші без надмірної праці, а в податкових деклараціях виглядати бідняком і викликати співчуття. Останні 4 роки ми споглядали на цих діячів і безупину сублімували. Досублімувалися до того, що навіть в умовах тихої війни цих політиків проти власних виборців Львів досі ретроградно ділиться на тих, хто «за Юлю» і хто «за Ющенка». Звісно, це узагальнення. Бо ще є значний сегмент думки «бо нема більше за кого». Але, на жаль, ця думка жодного стосунку до графи «проти всіх» не має, відтак, на виході вкотре отримуємо примітивну картину, таку вигідну творцям системи.

Увесь парадокс і навіть трагізм полягає в тому, що якщо прозріння не відбудеться, то на корені рубається потенціал отих 75% невдоволених. Вибори без вибору - це ключове завдання трійці основних політиків-монстрів. І наразі система повністю переграє народ, нас із вами. Єдиний шанс теперішній «еліті» самозберегтися - це підсунути виборцям безвихідь. На жаль, Львів зможе підіграти.

Ніяк не можу збагнути, чому вся Західна Україна не бачать очевидного. Ми вже програли президентські вибори. Цей трофей уже не наш і нашим ніколи не стане. Будь-хто з реальних кандидатів - до кісток і мізків не наш. Кожен із них - це своєрідне зло, оскільки кожен із них начисто унеможливлює будь-які зміни в цій країні. Кожен із них - це консервація злоякісного істеблішменту. За рахунок благонадійного Львова, звісно. Це в тому випадку, коли замість того, аби «прокатати» всіх, 75% невдоволених шизофренічно проголосують за когось із системи, яка з кожним роком стає все більш геноцидною. Шукаючи щось людське у чинних політиках, Львів бавиться в самообман. Насправді диференціація політиків стає разюче простою: він або з системи, або ні. Оце і є все електоральне завдання для Львова на 2009-й рік.

Конструктив

Він простий. Аби виправдати міф про високосвідомий регіон, політичний Львів повинен прислухатися до себе самого і не гачкуватися на пастку «більше нема за кого». Останні місяці принесли Львову неймовірні потрясіння. Лаврентій Берія колись сказав слушно: «Кожна помилка має своє прізвище, ім'я та по-батькові». В нашому випадку все не менш прозоро. Торік у червні наші з вами долари по 4,60 украв Ющенко Віктор Андрійович. Потім наші з вами гривні включно з депозитами знецінив Ющенко Віктор Андрійович. Несамовиту інфляцію і здорожчання нашого повсякденного життя нам подарувала Тимошенко Юлія Володимирівна. Безробіття і затримки з зарплатою нам влаштувала Тимошенко Юлія Володимирівна. До Росії нас відкрито тягне Тимошенко Юлія Володимирівна. Цей ряд можна продовжувати до безкінечності. Гадаю, тут важко щось не зрозуміти і не зробити висновків.

Крім Львова, в цій країні більше нема кому ставити питання про фундаментальні зміни. Східна Україна не здатна на якусь іншу ідею, крім як ротацію еліт із помаранчевої на біло-блакитну і так по черзі. Лише Західна Україна може поставити на загальнонаціональний порядок денний питання про цілковиту заміну верхівки. Не почергову зміну популіста на бандита чи любителя меду, а цілковиту ЗАМІНУ.

Щоб багато не говорити, це і є місія Львова. Місія в якнайкращому сенсі цього слова.

Фото зі сайту kukly.508.com1.ru