Львів згадав про єврейське коріння

Завдяки ініціативі істориків у Львові починають відновлювати єврейську спадщину. У колишньому єврейському кварталі будуть створені спеціальні місця пам’яті на місці зруйнованих синагог. Замість літніх майданчиків та занедбаного пустиря відкриють меморіальний сквер. Львів’яни та гості міста нарешті зможуть побачити відому «Золоту Розу», яка зараз захована за металевим парканом.

…Днями між вулицею Староєврейською та площею Арсенальною відкрилась виставка американського фотографа Джейсона Франциско «Золота Роза». Вона стала першою публічною подією проекту «Простір Синагог: єврейська історія, спільна спадщина та відповідальність».

Ця – спільна ініціатива ЛМР, Центру міської історії, Проекту українсько-німецької співпраці «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» ЛМР та Німецького товариства міжнародної співпраці (GIZ). Її мета – вшанувати історію євреїв у Львові та показати спільне минуле.

Джейсон Франциско

­– Коли йдеться про моральну працю з виправлення помилок, не можна вимагати від людини, щоб вона повністю їх виправила. Але не можна взагалі нічого не робити. Ця виставка є маленьким внеском в цю працю. Вона запрошує до осмислення цього місця і єврейської спадщини Галичини взагалі, – каже фотограф Джейсон Франциско.

Присутність і пустка

Перед початком Другої світової війни у Львові діяло кілька десятків синагог. Найдавніші розташовувались в середмісті та формували центр історичної єврейської дільниці, яка охоплювала кілька кварталів біля площі Ринок. Найвідомішою з них є «Золота Роза». Поруч із нею, на місці сучасної площі Арсенальної, розташовувалась Велика міська синагога. Обидві були зруйновані під час війни.

Зараз про минуле єврейського кварталу нагадує лише назва вулиці – Староєврейська, та популярний серед туристів стилізований ресторан «Галицька жидівська кнайпа «Під Золотою Розою». На місці міської синагоги розташований великий літній майданчик ресторану «Пструг, хліб і вино». Сквер перед «Золотою Розою», де раніше знаходився Бейт Гамідраш (Дім навчання), відгороджений від вулиці металевим парканом, за яким – занедбаний пустир, який заріс деревами.

Кураторка проекту, історик Софія Дяк, каже, що історія євреїв у Львові – це історія, яка не закінчилась, але була перервана Голокостом. Це історія про людей, яких немає.

– Після війни населення Львова змінилось на 90% і ми нічого не можемо виправити. Але можемо змінити ставлення до людей, які загинули або змушені були виїхати. Ми маємо бути до того чутливими.

Ідея «Простору синагог» полягала в тому, щоб створити водночас символ присутності і пустки. Перед командою стояло завдання не лише провести консервацію руїн, але й відповідно позначити ці місця, вшанувати їхню історію.

Першим етапом проекту «Простір синагог» має стати консервація вцілілих залишків синагоги «Золота Роза», ознакування місця Бейт Гамідрашу та створення меморіальної інсталяції «Увіковічнення». Згодом організатори планують створити меморіали на місці старого єврейського цвинтаря «Бесолейм» (де зараз розташований Краківський ринок) та біля Янівського концтабору (де, за різними оцінками, загинуло від 50 до 200 тисяч людей). Консервація «Золотої Рози» має початись вже до кінця тижня. А створення меморіальної площі на місці Великої міської синагоги – не раніше 2016 року.

«Шанування може виглядати як дистанція»

Обговорення про збереження та вшанування спільної пам’яті почались ще в 2008 році. В 2010 відбулись громадські слухання за участі істориків, представників єврейської громади та міської адміністрації. Було погоджено провести міжнародний конкурс, на який надійшло 70 проектів з 16 країн. Тоді перемогла команда німецьких архітекторів, та згодом до детальної розробки та реалізації проекту долучились українці, які зайняли друге місце. Фінальний вигляд «Простору Синагог» поєднав в собі ідеї обох команд.

Макет проекту змін на площі Арсенальній

За задумом, це буде спокійне та затишне місце, яке нагадуватиме про минуле та водночас створить додаткову зелену зону в центрі міста. Там можна буде проводити культурні заходи, наприклад, щорічний міжнародний фестиваль єврейської музики LvivKlezFest.

Щоби персоналізувати єврейську громаду та вписати її в міську історію, була задумана інсталяція «Увіковічнення», яка розташується на місці внутрішнього дворика між Бейт Гамідраш та синагогою. Це 39 стел, на 21 з них будуть цитати з щоденників, спогадів, листів чи віршів, які писали львівські євреї про Львів. Вони розкладені хронологічно: перед Голокостом, Голокост і після Голокосту. Ще на восьми стелах будуть з фотографіями, решта – порожні.

Важливою візуальною зміною Площі Синагог стане звільнення від літніх майданчиків кафе і ресторанів. За словами Софії Дяк, компромісу з бізнесом шукали довго, але зрештою холдинг «!FEST», якому належать «Жидівська кнайпа» та «Пструг…» погодився прибрати столики з місць, які увійдуть до меж нового простору. Щоправда, не раніше, ніж проект почнуть реалізовувати.

Теперішній вигляд площі Арсенальної

– Шанування може виглядати як інформування, а може – як дистанція. Ця дистанція будується за допомогою розрізнення діяльності. Пиво можна пити на сусідніх вулицях, але не на місці зруйнованої синагоги, - каже Софія Дяк.

У«!FEST» нам сказали, що станом на зараз вони ще не бачили жодного проекту по облаштуванню площі Арсенальної: ані документів, ані відповідних погоджень. Але підтверджують, що готові прибрати літні майданчики, якщо все буде законно.

«Мова йде не про відбудову, а про зворотність»

На самому початку проекту куратори тісно взаємодіяли зі всією єврейською громадою Львова – це було одним з бажань журі міжнародного конкурсу. Найтісніша співпраця виявилась з найбільшою общинною нерелігійною організацією «Хесед-Ар’є». І якщо для облаштування меморіальних просторів біля Краківського ринку, де був єврейський цвинтар, чи в Янівському концтаборі дуже важливим є так званий рабинічний супровід (бо юдаїзм є дуже обережним в питанні, що можна і не можна робити в місцях поховання), то на Площі Синагог такого супроводу не потрібно.

Найбільшу критику куратори отримали від організації «Єврейське відродження» та її лідера Мейлаха Шейхета. На думку Шейхета, важливим є зберегти саме сакральне значення синагог, а не перетворювати їх на суто культурний чи комерційний простір. Він вважає, що «Золоту Розу» треба відбудувати. Та підкреслює, що до єврейську історико-культурну спадщину Львова методично знищують.

За його словами, у проекті закладені архітектурні умови, необхідні для розгалуженого ресторанного бізнесу, а виконавці змушені підлаштовуватись під вихідні умови Львівської міської адміністрації, яка зацікавлена підтримувати «комерціалізацію історико-культурної спадщини, яка поглинула багато історичних місць Львова».

«Простір Синагог» не передбачає відбудови «Золотої Рози», лише її консервацію. Таке рішення було прийнято з кількох причин, і головною Софія Дяк називає вартість: «це було поза нашим уявним бюджетом. Це можливо, але дорого». По-друге, не було зрозуміло, яку функцію має виконувати нова будівля: це мала би бути релігійна споруда, музей, чи общинний центр? По-третє: як саме її відбудувати? Синагога неодноразово перебудовувалась, тож яку саме «Золоту розу» треба відновити: найкраще задокументовану, найдавнішу чи найпізнішу? Також її стан є частиною її історії: її збудували, в ній молились, а в 1943-му її підірвали. Ця синагога є пам’яткою Голокосту. Кураторка пояснює:

- Мова йде не про відбудову, а про зворотність. Ми не знаємо, що і як зміниться за п’ять років. Це не означає, що те, що робиться зараз, має бути тимчасовим. Але воно має передбачати, що завтра можуть статись зміни. Якщо згодом вирішити відбудувати «Золоту розу» чи Велику синагогу – це буде можливо.

Софія Дяк переконує, що куратори та організатори проекту максимально намагались врахувати всю критику.

- Те, що ми змогли зробити зі свого боку – це врахувати його [Мейлаха Шейхета] інтереси. Тобто, зробити проект, який не перешкодить успіху його планів. Консервація є першим етапом будь-якої реконструкції. Якщо буде відповідний проект та кошти – це можна буде зробити. Але потенційна відбудова може бути і за три роки, і за десять. І весь цей час це місце має перебувати між комерцією та занепадом, без гідного вшанування? Наш проект може бути проміжним. Але він має моральну та освітню функцію, яка, мені здається, є важливою для львів’ян.

Окрім цього, вона додає:

- У Львові війну пережили дві синагоги. Одна з них, відреставрована, знаходиться на вулиці Братів Міхновських. Друга – на вулиці Вугільній, біля площі святого Теодора. Вона теж належить громаді, але не функціонує: вона в поганому стані, там протікає дах. Біля Краківського базару є общинна будівля, яка теж не функціонує. Так треба пояснити: навіщо будувати нову будівлю, якщо те, що пережило війну, не реставрується?

Стіна «Рози»

Синагога «Золота Роза» (або «Турей Загав» - «Золоті рядки») будувалась як приватна синагога купця Іцхака бена Нахмана. Вже згодом, коли приміщення не могло вмістити всіх охочих, по сусідству збудували Велику міську синагогу.

Зараз, щоб побачити, що лишилось від юдейського храму, треба або йти через терасу «Жидівської кнайпи», або домовлятись з організацією «Турей Загав», яка орендує приміщення на вулиці Федорова. Саме ця організація та Мейлах Шейхет фактично опікуються рештками синагоги. З їхньої ініціативи десять років тому поставили паркан, який закрив пустир перед Бейт Гамідраш від пияків, що там збирались.

Від будівлі ХVI ст. лишилось мало: одна стіна, рештки фундаменту, старовинна піч та вхідні ворота. За словами працівниць «Турей Загав», радянська влада пробувала щось реставрувати, але стало тільки гірше. Тут досі сподіваються на відновлення будівлі. Зараз в якості молитовного приміщення ця маленька громада використовує переобладнаний проїзд до внутрішнього двору будинку, який зберігся ще з часів засновника «Золотої Рози» Іцхака бен Нахмана.

Борис Дорфман

Відомий львівський громадський діяч та публіцист Борис Дорфман каже, що в 1950-х роках «Золота Роза» ще мала залишки кам’яних перекриттів і в той час її було легко відновити. Але вона продовжувала руйнуватись ще 20 років, поки влада не зробила часткову консервацію. За незалежної України Дорфман та інші активісти домоглись встановлення меморіальної таблички, де українською та івритом було написано, що тут була синагога та описувалась її історія.

- На цю вулицю приходять всі туристи, що приїжджають у Львів. І вже більше 70 років тут стоять ці розвалини. Я дуже радий, що хтось взявся навести тут якийсь порядок. Є ті, що кажуть: давайте побудуємо ще одну синагогу. Та ми живемо в інші часи. Ми не можемо жити так, як триста років тому. Я рахую, що синагоги тут більше не потрібно. Синагога – це місце, куди люди приходять молитись. У нас є синагога і дай бог, щоб туди люди приходили молитись. А ця стінка [яка зберіглась] мусить лишитись. Це був би пам’ятник тим євреям, що колись тут жили і помирали.