Львів’янин видав книгу про німців і росіян, які воювали в УГА

Львівський журналіст Олег Стецишин презентував у Києві книгу «Ландскнехти Галицької армії».

Видання досліджує військове найманство: у ній ідеться про австрійців, німців, поляків, росіян, чехів та євреїв, які воювали за незалежність України в лавах УГА.

Про це ZAXID.NET повідомили у Центрі досліджень визвольного руху.

Автор понад три роки досліджував і вперше в історіографії систематизував біографічні дані офіцерів неукраїнської національності, котрі служили в Українській Галицькій армії (УГА). Видання містить унікальні документи, понад сотню рідкісних фото, здебільшого з приватних архівів, значна частина котрих раніше не публікувалася в Україні.

«Все почалося з того, що я захотів дізнатися, де служив мій дідусь. Почав шукати інформацію в Інтернеті, радився на історичних форумах, тоді вирішив дослідити деякі документи в архівах. Для мене було відкриттям, що у нас є так багато нечитаних архівів по Галицькій армії. По багатьох документах я взагалі був першим читачем. А тема насправді дуже цікава, тож я вирішив досліджувати її детальніше», – сказав Олег Стецишин.

Доктор історичних наук Іван Патриляк на презентації зауважив, що, вперше беручи до рук цю книжку, сумнівався в її якісному написанні, адже автор є журналістом, а не професійним істориком. «Проте коли я прочитав працю, то змінив думку, тут справді зібрано доволі цікавий і різноманітний матеріал. Автор подає інформативні документи, біографії людей, окремі цікаві історії офіцерів УГА, широко розписані як окремі розділи книги», – каже історик.

Також, на думку Патриляка, позитивом є те, що автор подав поряд із дослідженням діяльності іноземців у Галицькій армії і аналогічний короткий огляд в армії головного противника УГА – польському війську. Тому читач має змогу порівняти, кому більше допомагали, хто користувався більшою іноземною підтримкою.

Олег Стецишин розповідає, як його вразили заяви іноземних офіцерів, в яких вони просили взяти їх на службу в УГА. «Там були такі слізні листи про готовність голову покласти за Україну. Що саме їх до цього спонукало? У всіх були різні причини: хтось ішов просто за покликом серця, інші зголосилися "на роботу", бо за чотири роки Першої світової звикли до військових буднів. Були, очевидно, й такі, які пішли захищати ЗУНР, а потім і УНР із примусу, безнадії чи просто з авантюрних міркувань», – додав автор книги.

Книжка написана не лише на основі архівних матеріалів, а й із розповідей нащадків ландскнехтів, яких автор шукав через соціальні мережі. «Наприклад, я знайшов у Facebook декілька людей з прізвищем Ціріс, написав їм і дізнався, що дочка офіцера Густава Ціріса живе зараз у Відні, їй 98 років і вона нічого не знає про свого батька. Я переклав документи німецькою мовою і надіслав їй. Через кілька днів племінниця цієї пані написала, що жінка вже кілька днів не спить, а постійно плаче, бо тільки тепер взнала, як її тато жив і помер», – додав Олег Стецишин.