Мандрівні зорі Шолом-Алейхема: зустріч з Ольгою Лідовською

16 серпня у кав’ярні-галереї «Штука» учасники та гості Клубу шанувальників Галичини мали нагоду послухати розповідь керівника музею «Слідами галицьких євреїв» Всеукраїнського благодійного фонду «Хесед-Ар’є» Ольги Лідовської про Шолом-Алейхема.

Класик єврейської літератури, чиї життя і творчість міцно зрослись з Україною та Львовом. Пишучи про людські історії, взаємини та вир подій у єврейській громаді, Шолом-Алейхем розлого змалював і тогочасне тло – Львова, Києва, Одеси… «Я подорожній… Мені, як подорожньому, доводиться частенько просиджувати цілі дні в чужому місті, за холодну воду не бравшись, - хоч бийся головою об стіну. От я й надумав собі. Спеціально купив чистого зошита, олівця і все, чого надивлюся, і все, чого наслухаюсь в дорозі, записую собі в зошит. І отак, як бачите, назбиралось у мене, нівроку, чимало матеріалу. Вистачить, мабуть, читачам на цілий рік читати…».

Шолом-Алейхем народився в 1859 році у Переяславі в сім’ї небагатого торгівця. Коли йому виповнилось тринадцять, від холери померла мати. Незабаром батько надумав одружитись вдруге, щоправда, не оповістивши обраницю з Бердичева про реальний стан своїх справ. Вповні характер мачухи Шолом-Алейхема розкрився після з’ясування, яке господарство та скільки дітей опинились під її опікою. Не маючи стриму у сварках, вона спровокувала майбутнього письменника ще дитиною укласти в алфавітному порядку словник її лайок. Зауваживши, що син кілька ночей поспіль не досипає, старанно записуючи щось у нотатник, батько тихцем узявся до читання. Пореготав сам, зачитав винуватиці, решті дітей, родичам і знайомим. Очевидно, будучи в доброму гуморі або ж не маючи іншого виходу, мачуха посміялась, а після цього припинила сварки. Це був перший твір Шолом-Алейхема, найповніше відображення цей багатий лексикон знайшов у його пізнішому життєвому описі «З ярмарки».

Закінчивши хедер, хлопець пішов до школи, де спочатку вчитися йому було дуже важко, адже в сім’ї розмовляли на їдиш, а навчання відбувалось російською. Але це не стало перешкодою, щоб стати випускником-відмінником. Житомирський педагогічний інститут, куди письменник надіслав документи, відмовив йому в прийнятті, не беручи до уваги квоту безкоштовного навчання для двох відмінників єврейського походження. Причиною було те, що наука тривала чотири роки, а через три Шолом-Алейхема мали забрати у військо.

Після тривалих пошуків письменник влаштувався на роботу домашнім вчителем до багатія Лоєва. Шолом Рабинович та донька магната Ольга закохались, а згодом одружились. Хоч з приводу невдоволеного Лоєва бідним зятем є хороша історія: коли багатій вичитав вчителю, що платить йому не за поцілунки, той не забарився відповісти, що цілує його доньку безкоштовно. Магнат вигнав Шолом-Алейхема, тож наступну роботу він знайшов в Лубнах чи то казенним, чи то духовним рабином. Посада казенного рабина була державною, до його обов’язків належала реєстрація смертей, народжень та шлюбів. Духовного рабина обирали люди, які приходили до нього за порадою у важливих для них справах. Хоч джерела подають розбіжну інформацію, але навіть якщо Шолом Рабинович був державним працівником, він усе ж користувався неабияким авторитетом у людей, що засвідчує оповідка про те, як до нього по пораду звернулось подружжя, що розлучалось і не могло поділити трьох дітей. І батько, і мати хотіли собі забрати двійко малюків. Вислухавши обидві сторони, Шолом-Алейхем відіслав їх додому, щоб вони народили четверту дитину, а вже тоді хай діляться та розлучаються. Увесь цей час письменник активно писав і друкувався, листувався з Ольгою Лоєвою, а після одруження з нею полишив посаду рабина. Цікавими є відгуки родичів у цей час про ставлення Шолом-Алейхема до українських авторів і культури, зокрема брата: «Із Софіївки Шолом привіз у 1879р. до Переяслава українські народні пісні та вірші Тараса Шевченка. Розповідав дива про Софіївку і про те, як вільно він почував себе на лоні прекрасної природи, де часто крокував вузькою стежкою серед високого жита і співав пісні. Пісні Богом благословенного поета України Тараса Шевченка. Спочатку він заспівав пісню, яка особливо йому сподобалась, - «Думи мої», потім – «Реве та стогне Дніпр широкий», «Як умру, то поховайте» та інші пісні». «Коли я писав мої вірші, я шукав «Кобзаря», цю «Пісню пісень» Шевченка, я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно», - розповідав сам письменник.

У 1885 році помер тесть Шолом-Алейхема. Відповідно, увесь спадок дістався молодому подружжю. Щоб примножити статки, письменник пробує зайнятися підприємництвом, але брак досвіду спричинився до величезних боргів. Уникаючи кредиторів, Шолом-Алейхем утікає з Києва і мандрує Росією та Європою, а повертається у 1893 році - після того, як теща назбираними крихтами зі спадку розраховується з позикодавцями. У 1888 році помер батько письменника. В цей же період Шолом-Алейхем розпочинає видавництво книжок із серії «Бібліотечка єврейської творчості», проте благодійний проект не досягає вимріяних масштабів через ті ж фінансові труднощі.

Завдяки Шолом-Алейхему були видані збірки популярних пісень єврейського автора Марка Варшавського: познайомившись із піснярем у 1900 році, Шолом Рабинович спитав його, чому той не друкується, адже, якби вони не запізнались, він би думав, що усі ці чудові пісні йому співала в дитинстві мама. Найвідомішою композицієюМарка Варшавського є “Oifn Pripechik”.

У 1903 році, коли Шолом-Алейхем жив у Києві, у Російській імперії відбувся Кишинівський погром. Трагічна подія вразила письменника, і щоб якось допомогти, він звертається до російських авторів, аби ті долучились до видання журналу-збірки, кошти від продажу екземплярів якого спрямують постраждалим. Серед них був і Лев Толстой – відлучений від церкви, під пильним контролем царської влади. Так письменник викликав до своєї персони величезний інтерес державних органів, про нього та його оточення було зібрано усю можливу інформацію, що й досі зберігається в архівах і є добрим джерелом для дослідників життя автора. Шолом-Алейхем прожив у Києві до 1905 року - часу, коли там теж відбувся великий єврейський погром. Саме тоді зароджуються серйозні наміри емігрувати з Росії, де антисемітизм став реальною загрозою життю. Дуже зворушливі спогади залишила про своє дитинство у Києві та батька Ляля Рабинович. У них вона розповідає про незмінний життєрадісний настрій Шолом-Алейхема, вміння працювати у галасі та безладі, щастя, яке панувало в домі, без огляду на постійний брак грошей, друзів та знайомих із мистецького середовища того часу, а насамкінець – про велике розчарування у день Київського погрому, який батько спостерігав з вікна готелю «Імперіал».

Отак розпочинається період життя Шолом-Алейхема у Львові – проміжний етап у еміграції до США. За друковані твори затримували виплати, натомість живі гроші можна було заробити, проводячи літературні вечори, мандруючи Галичиною та Буковиною. Читаючи написане, Шолом-Алейхем таки назбирав необхідну суму, щоб сім’я змогла податися за океан. Одним із найкращих оповідань того періоду є діалог у Галичині «То брехня!». Львів та Галичина часто зустрічаються у спогадах письменника, адже дуже вразили його правами, які мали тут євреї. Адже у Галичині були різноманітні єврейські товариства, дозволені на державному рівні театри, у Львові на початку ХХ століття було аж 27 синагог. Львів описано у його оповіданні «Хлопчик Мотл» та романі «Блукаючі зірки». В останньому письменник розлого описує єврейський театр у Галичині, історії місцевих та заїжджих акторів, богемне товариство, яке збиралось у львівському кафе «Монополь», відкритому у 1902-му році. Власне, у цій кнайпі Шолом-Алейхем неодноразово зустрічався з Іваном Франком, який дуже добре знав мову їдиш і мав намір перекладати його твори. У Львові Шолом Рабинович жив на куті вулиць Шпитальної та Котлярської, що тепер засвідчує пам’ятна дошка. Листи приходили на адресу «Шпитальна, 14» та «Котлярська, 1», хоч це була одна і та ж квартира на другому поверсі, де письменник прожив 9 місяців впродовж 1905-1906 років. Під час мандрів по Молдові у 1906 загострюється хвороба Шолом-Алейхема – туберкульоз, для лікування якого він потім неодноразово повертається до Європи.

Ступивши з порому на американську землю у 1906 році, Шолом-Алейхем не зрозумів, що відбувалось довкола: сотні людей раділи і вигукували його ім’я. Виявилось, що його тут добре знають. Невдовзі у нього народжується ідея твору «Хлопчик Мотл», ім’я якому дала історія з життя, почута на американських задвірках. Два єврейські хлопчики розмовляли, і один – трохи міцніший і краще вбраний – спитав дрібнішого та убогішого: «Як тебе звати?». Той назвався Мотлом, на що бувалий розбишака сказав: «Ні! Я теж колись мав єврейське ім’я! Я питаю тебе про американське. Тобі потрібне нове, наприклад, Майкл…». Отак з’явилась назва. Перші частини оповідання у 1907 році надрукувало американське видання, назва якого українською – «Правда». Наступні були опубліковані там же ж аж через вісім років: життя письменника склалося так, що йому довелось повернутись в Європу. І для тривалих літературних виправ, і для поправлення здоров’я. У 1908 році, коли він був у Польщі, його колеги-письменники з нагоди близького ювілею подарували йому викуплені у видавництв авторські права на усі його твори, як були видані 14-томним виданням до 1914 року. Перша Світова війна застала Шолом-Алейхема чи то у Італії під час лікування «на водах», чи то в Німеччині: знайдені джерела не дають можливості стверджувати однозначно. Але після цього письменник багато подорожує Росією, звідки повертається назад у США. Останній його літературний вечір відбувся у березні 1916 року, помер Шолом-Алейхем 13-го травня в Нью-Йорку. Його заповіт було опубліковано у “NewYorkTimes” та виголошено у Конгресі.

Насамкінець Ольга Лідовська зачитала кілька історій, замальовок з життя Шолом-Алейхема, які посмішка за посмішкою дали змогу відчути велику силу непересічного таланту.