Мар’ян Гемар і його муза Марія Модзелевська

Іван Яремко, 4 листопада 201143849
Мар’ян Гемар і його муза Марія Модзелевська

Відомий польський поет, драматург, прозаїк Мар’ян Гемар (насправді – Ян Марія Гешелес, 6 квітня 1901 – 11 лютого 1972), який народився у Львові, був двоюрідним братом Станіслава Лема, племінником Генріка Гешелеса, головного редактора щоденної газети «Хвіля».

Він вивчав медицину і філософію у Львівському університеті, розпочав у рідному місті поетичну діяльність, а 1925 року переїхав до Варшави, де став знаним і популярним керівником літературного театру «Qui pro Quo».

Популярний поет, сатирик, драматург, але насамперед – «szlagmacher», як його всі називали – автор текстів для найкращих міжвоєнних кабаретів, а також дотепер популярних серед старших людей шлягерів – «Коли знову зацвіте білий бузок» (Kiedy znow zakwitna biale bzy…), «Стільки є міст…» ( Tyle jest miast…) та інші. За антигітлерівську сатиру у пісеньці «Той вусик», якою Семполінський вдало пародіював Гітлера, був у чорному списку гестапо і змушений після 1 вересня 1939 року втікати за кордон. Через Румунію він дібрався на Близький Схід, де воював у славетній Карпатській Бригаді, для якої написав популярний гімн. Після війни не повернувся до комуністичної Польщі, залишився у Лондоні, де керував театром «Білий орел», писав спогади про Львів, який для нього залишився символом втраченого раю, співпрацював з еміграційною пресою, тому не був згадуваний до 90-х років в Польщі через цензуру. В останні роки минулого століття повернувся до своїх – в Польщі почали видавати його поезію, фейлетони, великої популярності здобули спектакль про нього «Гемар», режисером якого в театрі «Атенеум» став Войцєх Млинарський, а також цикл телевізійних спогадів іншого львів’янина Єжи Яніцького.

І якось рідко згадувалося ім’я Марії Модзелевської, його справжньої Музи, для якої він писав свої найпопулярніші твори. Так сталося, може тому, що вони вже у перші місяці війни роз’їхалися у різні сторони – він до війська, вона – в США.

Із-за океану Марія Модзелевська повернулася до Польщі майже через 55 років. Тільки тоді знову пригадали, що це перша дружина Мар’яна Гемара, відома передвоєнна акторка кіно, театру і кабарету. Її головні ролі – Єва в «Діях гріху», Клара в «Дівочих шлюбах», Поллі в «Опера за три гроші», прекрасна Єлена в оперетці Оффенбаха тощо. Повернувшись на Батьківщину, поселилася в будинку Актора Ветерана в Солімові під Варшавою, оздобила свою кімнатку старими пам’ятками: графічними роботами Канарка, Черманського, Топольського, книжками з автографами Лєхоня, Вєжинського, Тувіма.

Марія Модзелевська народилася 15 квітня 1903 у Кракові, де й 1920 дебютувала в місцевому театрі, але вже через чотири роки перебралася до столиці, куди її запросив Арнольд Шифман. Хтось йому розповів про молоду здібну акторку. «Шифман запросив мене, жодного разу не чувши і не побачивши на очі!» – пригадувала Модзелевська. – Звичайно, що я одразу поїхала до Варшави – бо то й столиця, і кращий тоді театр, а також сам Шифман».

Де зустрілися з Гемаром - не пригадує. Але це могло бути в якійсь кав’ярні, які спільно відвідували, або в гостях у родині Беків, глава якої був міністром. Одне слово – десь у їхньому спільному світі. Ім’я Мар’ян, або Манюсь чи Манєк, їй не подобалося, то зверталася до нього «Янек» і потім завжди, згадуючи Гемара, називала його Янеком. Зрештою, це було його перше ім’я, хоча всі інші і в пресі називали Мар’яном. Трохи часу минуло, поки побралися, вона ж бо вже мала чоловіка – художника Стефана Норбліна, навіть другого, бо першим був багатий промисловець Александр Ліпінський. Гемар настільки закохався, що повністю ошалів: носив її на руках, писав тексти пісень тільки для неї. Урешті розвів її з художником. Важлива річ – для неї перейшов на католицизм, хоч був із солідної львівської єврейської родини, але почувався поляком і захотів ним бути. Їхній шлюб відбувся 1936 року.

За текстами Гемара вели боротьбу кращі театри і кабарети, і добре платили, вона теж постійно виступала, співала, знімалася у фільмах. Обоє добре заробляли і жили як у казці, хоча це вона зрозуміла пізніше. «Мали віллу, садочок і пса», як писав поет в одному із своїх віршів. Між іншим, вілла збереглася, відбудована після Варшавського повстання 1944 року, і стоїть донині на вулиці Мадалінського. Коли у 70-х роках вперше прилетіла до Варшави, Марія прийшла на свою вулицю і тодішні власники, милі люди, впустили її пройтися поверхами і кімнатами, що пам’ятали запах її парфум.

Жаль, що я цього не знав, коли був у гостях в іншого знаменитого львів’янина, всесвітньовідомого футбольного тренера Казімєжа Гурського, який теж мешкав на Мадалінського (49\51). Обов’язково би пройшов повз будинок, де Гемар писав свої найвідоміші твори.

Тоді, перед війною, вони були молоді, популярні, їх радо приймали в гостях. Їхні автографи мали свою високу ціну: колекціонери автографів, наприклад, вимінювали дві Погожельські за одну Модзелевську, чи два Тувіми за одного Бодо.

Дітей не мали, бо Марія жила сценою, дбала про фігуру – її великий козир. Шифман, який її ангажував, мав до неї єдине прохання – тільки щоб не народжувала дітей! Вона йому пообіцяла і слово тримала. Потім, звичайно, жалкувала, що не повинна було його слухати, жити тільки сценою, ролями, але вже так сталося, запізно це зрозуміла…

Важливо, що Янек допомагав їй робити кар’єру, кращі шлягери віддавав тільки їй. Тож приятельки аж зеленіли від заздрості, що його Марися вміє танцювати, знімається у популярних фільмах, співає на біс. Вона виконувала знамениті й  багато років пізніше пісні: «Коли знову зацвіте білий бузок», «Згадай мене», «Ніхто, тільки ти». Їхня приятелька Міра Зімінська, теж відома співачка, мала до поета претензії, що пише для своєї Марисі тільки про «любов, сни, квіти», а вона мусить співати нецікаві тексти.

Для своєї Марії він переробив і режисерував оперету Оффенбаха «Прекрасна Єлена», в якій вона зіграла титульну роль. Для неї ж переклав відому тоді музикальну комедію «Джім і Джілл», вона завжди грала головні ролі у фільмах, для яких він писав сценарії. Нічого дивного, що її жартома називали Гемарисею.

Він був для неї завжди добрий, спокійний, терпеливий, в хорошому настрої, а вона – все-таки акторка – мала змінний настрій. Може, тому знову закохалася, стратила голову, а Янек переживав, що стало видно по його віршах, мінорних і сумних. Писав: «Тебе не можна було не кохати, а мене можна було».

Коли 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна, вони вже не були разом і покидали окуповану німцями країну окремо. Він спочатку поїхав до Львова, щоб попрощатися з рідними, і звідтіля разом з Вєжинським – до Румунії. Вона вибиралася за кордон разом з приятелями – міністром польського уряду Юзефом Беком та його дружиною і донькою, у супроводі цілої свити міністра. Вже 1940 року Марія Модзелевська припливла до Сполучених Штатів Америки. Початки у чужій країні завжди непрості, тож «зірка кіно» почала працювати разом з іншими знаними передвоєнними славами на фермі, що вирощувала курей. Але її пам’ятали, прізвище було знане польській діаспорі, і її почали запрошувати до виступів у польських театрах. Якийсь час грала ролі в роз’їзному  театрі, була прімою в польському репертуарі, зокрема у виставі «Пан Тадеуш» грала Телімену. З тим театром відвідала найбільші польські громади у світі. Приїхала й у Лондон, де бачилася з Янеком, який, звичайно ж, бував на її виставах і писав гарні рецензії – залишився джентльменом. Вони розмовляли, але вже офіційно, бо він мав дружину, для котрої тепер писав: і про бузок, і про Львів – «хліб куликівський». Вона теж не була одинокою – вийшла за океаном вчетверте, потім і вп’яте.

Мар’ян Гемар - перший праворуч, Марія Модзелевська - у центрі

Але, як писав Янек, «свою роботу робить час», виступала щораз менше, співала щораз рідше. Потім перейшла на роботу секретаркою, організаторкою – мусила заробити пенсію, забезпечити собі старість, тим більше, що стала одинокою.

Почувалася добре до часу, поки не захворіла, досить довго лікувалася і не змогла вже жити самостійно, потребувала допомоги і опіки. Але не хотіла бути під опікою чужих людей, злякалася самотності – сама не могла нікуди виходити, а відвідувати її не було кому – майже всі повмирали. А у Варшаві мала ще родину, з якою підтримувала контакти. Тож ліквідувала всі свої американські справи, зібрала наймиліші пам’ятки й у червні 1994 року, коли їй було понад 90, прилетіла до Варшави.

Мешкала у Сколімові, де її регулярно відвідували члени родини, забирали її до Варшави. Спочатку мала труднощі, бо розмовляла англійською, яку персонал не розумів. Але скоро рідна мова до неї повернулася, тільки трохи, як говорила, «заржавіла». Кілька років жила щасливо – добрі умови, довкола парк, постійна медична допомога, товариство, яке знало, ким була Марія Модзелевська.

Вірші свого Янека завжди мала при собі, читала їх, пригадувала їхнє спільне життя. Розуміла, що є у такому віці, коли незабаром з ним зустрінеться – там, в іншому світі: «Боже! Як буде весело, коли ми зустрінемося, але буде забава! Цікаво, що він скаже!» Бо так писав її Янек Гемар: «Згадай мене, може серце задрижить, може спалахне у серці жаль, більше я не хочу…»

Померла 25 вересня 1997 року, проживши на цьому світі понад 94 роки. Цікаво, як пройшла очікувана зустріч Марисі і Янека у засвітах?!

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 9

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Lvov 10 листопада 2011, 20:44

    Интересно что большинство львовских
    шлягеров написали евреи
    Они были архитекторами учёными
    У них в том числе учились Бандера и Шухевич
    Потом ОУН Бандеры распостраняет листовки на улицах Львова
    "Народе знай Польща Мадяри Жидва твои вороги Нищ їх"
    Єто был один из самых страшных погромов в военной Европе
    Лонцкого Бригидки были забиты трупами евреев
    Да и сейчас долина смерти Яновский лагерь исписан свастиками
    и горы мусора
    Как поёться в песне Тилко ве Львове
    Евреи как будто знали что будет когда дарили свою песню Львову

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 9 листопада 2011, 04:03

    Polak z wuboru. Polska kultura jest bogata i nie bodobna do nijakiej inney kultury w swiecie. Szkoda ze Ukraina tak malo sie interesuje polska taka bogata kultura. Szkoda ze my ukraincy tak malo was znamy, naszych blizkich sasiadach. Tak wiele my, ukraincy, znamy o rosjanach, tak malo o was. Polacy tez nie bardzo sie interesuja nami, wiecej znaja rosyjska i niemiecka, a niestety jestesmy blizkimi sasiadami.
    Hemar byl czlowiekiem szlachetnym. Kochal Polska ktura tez go szanowala.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 'Polak z ..... 6 листопада 2011, 18:46

    Polak z wyboru
    Hemara od dziecka urzekała polskość, polski język i polska literatura. Badacz i miłośnik twórczości Hemara, Tadeusz Szymański, pisze: "Urzeczenie polskością - bo tak to chyba trzeba określić - trwa przez całe życie tego 'Polaka z wyboru', który w wieku dojrzałym zmienił nawet religię, żeby podkreślić, jak bardzo czuje się Polakiem. Polska i Lwów - to były dwie miłości Hemara. Gorące umiłowanie rodzinnego kraju i rodzinnego miasta nie opuściło go nigdy, trwało w nim aż do śmierci". Sam Hemar po latach, już jako znany poeta i satyryk, mówił o sobie: "Jestem z tego szczególnego w historii polskiej pokolenia, które urodziło się w niewoli, poznało cudowny, nieogarnięty myślą wstrząs wolności, poznało walkę rzeczywistości z marzeniem i doświadczyło utraty wolności, zanim z tej wojny, rzeczywistości i marzenia mogła wyłonić się nowa synteza polskiego bytu. Jestem z pokolenia, które wyssało z mlekiem matki - choć, jeśli o mnie chodzi nie polskiej - zapamiętałą, gorącą, nigdy nie ostygłą miłość do polskiej poezji i literatury, z pokolenia, dla którego literatura znaczyła Summa Poloniae, znaczyła najwyższą sublimację polskości, a Polska była jednoznaczna z literaturą najwyższego rzędu. Nasz stosunek do literatury był stosunkiem nabożeństwa, myśmy owo nabożeństwo i uwielbienie przenieśli na pisarzy. Od młodości tak wczesnej, że niemal od dzieciństwa, żyłem w tej niezachwianej wierze, że być polskim pisarzem wierszy lub powieści, to najwyższa ranga ludzka, najwyższa nobilitas, że to znaczy być już pół-duchem, pół-bogiem na ziemi. (...) Dziecku nazwiska takie, jak Mickiewicz, Słowacki, Norwid, Tetmajer, Żeromski, Wyspiański, Prus, brzmiały niby muzyka organów, były raczej tytułami świętości, niż nazwiskami ludzi z ciała, krwi i kości". U schyłku życia dodawał: "(...) Bo jestem Polakiem amatorem, z miłości od pierwszego wejrzenia, a nie z przymusu". Napisał dużo pięknych piosenek, z których wiele stało się przebojami.

    Po wojnie nie wrócił do kraju. Pozostał w Londynie, gdzie w 1946 r. stworzył kabaret "Orzeł Biały", a później teatr polityczno-satyryczny zwany "Teatrem Hemara". Od 1951 r. współpracował z Radiem Wolna Europa, gdzie wygłaszał wierszowane komentarze satyryczne do wydarzeń bieżących, bardzo cenione przez słuchaczy z Polski. Atakował w nich zarówno przywary emigracyjnej rzeczywistości, jak i komunistycznej sytuacji kraju. Jan Lechoń w swoim "Dzienniku" zanotował: "Wciąż przerzucam Hemara z tym samym poczuciem, że jest to dokument, który zostanie, i że trzeba te wiersze czytać głośno, grać je jak aktor i wtedy można je ocenić jak trzeba. Gdybym pisał o literaturze na emigracji, napisałbym o Hemarze jako o fenomenie i jako pozycji w tym, co się nazywa naszą walką o wolność". Teatr Hemara był teatrem jedynym na świecie, bo jedynym teatrem emigracyjnym, który utrzymywał się sam, bez najmniejszej subwencji z jakiegokolwiek źródła. Hemar pisał dla niego wszystkie teksty i muzykę, był jego dyrektorem i reżyserem, a niekiedy nawet aktorem.

    Na cenzurowanym
    Władze PRL robiły wszystko, by nie tylko wiersze, ale i nazwisko Hemara były cenzurowane. W tym czasie przecież w naszej Ojczyźnie żyło wielu miłośników Lwowa, którym cotygodniowy kabaret na falach RWE przynosił otuchę i pamięć o tym mieście. Niestety, w ostatnich latach życia poety Radio Wolna Europa przestało nadawać jego kabaret. Choć dla poety i jego słuchaczy był to wielki cios, Hemar pozostał wierny swojej miłości, którą była Polska i zaczął drukować swoje tomiki. Zastąpiły one jego wielbicielom pustkę, która powstała po tym, jak w radiu zamilkł jego głos. Hemar był autorem wielu skeczy i dowcipów, piosenek i sztuk dramatycznych, które obejmowały szeroki wachlarz od dramatu do komedii muzycznej. Jego dorobek literacki jest ogromny - to ponad 3000 niezwykle popularnych piosenek, do których sam komponował muzykę, setki wierszy, kilkanaście sztuk i słuchowisk radiowych. Pisał także prozę. Część z niej została wydana jako "Awantury w rodzinie". O książce tej napisano, że jest najinteligentniejszą polską książką wydaną na emigracji. Znając dobrze wiele języków, w tym trzy starożytne, Hemar zajmował się również tłumaczeniami. Przypomnijmy, że przełożył wszystkie sonety Szekspira, połowę ód Horacjusza. Był pisarzem bardzo płodnym i wszechstronnym. W jego poezji wyraźnie zarysowały się dwa nurty - żartu i satyry oraz refleksji i tęsknoty. Karol Zbyszewski, znający bardzo dobrze Hemara, pisał przed jego śmiercią: "Hemara - w dziedzinie literackiej - wszędzie pełno. Rewie, wiersze, odczyty, wieczory autorskie, przekłady, audycje radiowe, krzyżówki, recenzje, piosenki, sztuki - Hemar wszędzie jest, Hemar wszystko pisze! Dziś, w wieku emerytalnym, pracuje, tworzy, daje z siebie piętnaście razy więcej niż przed wojną, gdy był u szczytu sił. Zarabia jednak znacznie mniej".

    Marian Hemar przez całe swoje życie uczył nas miłości do Polski i Lwowa. Bezkompromisowy i do końca wierny prawdzie i sprawiedliwości nie zgadzał się na komunistyczne zniewolenie naszej Ojczyzny. Podkreślał mocno: "Moja gorąca miłość nie może się pogodzić z inną Polską, tylko najlepszą, najszlachetniejszą, najuczciwszą w świecie. (...) Uczyli mnie tej miłości Słowacki, Żeromski i Piłsudski". Zmarł 11 lutego 1972 r. w miasteczku Dorking pod Londynem, gdzie został pochowany.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук