Матюки і генофонд нації. Хроніки маразму

Смішно бачити і чути те, що деякі театральні герої підстаркуватого періоду (і не тільки) розуміють під „чистотою української мови”. Їх божественні замашки та апокаліптичний розмах у цьому питанні вже давно перетворили їх мову і їх життя на кам'яні релікти.

В замкнутому колі „лицарів” гри у бісер. У мавзолей, де ще живуть забальзамовані тіла тих, хто вважав себе усе своє життя ідеальним лицарем, натхненним вищим духом, а насправді - натхненним власними пантами. Тобто, нездатністю (і небажанням) відрізнити реальність від ілюзії.

Українські прабатьки всього світлого_доброго_вічного вибудовують фундаментальні слова-капкани, речення-капкани, твердження-капкани, щоб захиститись від усього, на їх думку, чужого. Твердження-капкани з тієї ж опери, що й рок - це сатанинська музика. Ці українські прабатьки створюють безальтернативні догмати, в яких самі і згнивають, завалені брехнею собі та всім іншим.

Послухайте, якою мовою говорять, виступаючи на мітингах, на щонедільних пісенних зібраннях біля пам'ятника Шевченку, на привітальних передачах обласного телебачення.

Матюки не мають і ніколи не будуть мати того термоядерного пафосу, який повністю окупував мову шестидесятників (не поетів) та інших національно-свідомих громадян. Саме на поприщі фанатичної боротьби проти матюків та того, що називають зеківським сленгом, і відзначаються вищевказані громадяни.

Ось їх головні тезиси. Матюки і лафа-шняга засмічують українську мову. Раз. Матюки несуть у собі агресію. Два. Матюки і кайф руйнують генофонд нації та безсмертні душі українців. Три.

Не всі матюки завжди несуть у собі агресію. Також все залежить від ситуації та інтонації, якою вони вимовляються. Яка агресія може бути в словах за*бісь, чи пі*дато?

Щодо агресії. Українці, відвічно затиснені різними ордами, більше обирають шлях тихенької безвідповіді і безвідповідальності, дулі в кишені, який і заперечує ту позитивну агресію, яка може бути в адекватній відповіді на хамство. Українці (совєцькі) краще промовчать. Так легше жити. Прикол ще в тому, що ті, хто намагається вилізти тобі на шию, ще й ображаються, коли ти просто посилаєш їх нах або даєш в табло. Кажуть, що так не можна. Не культурно.

І чи руйнують матюки генофонд нації - це ще питання. І чи перетворюють матюки українців на москалів - це також ще питання.

Українців перетворює на москалів - оце їх славнозвісне боягузтво, страх за власну шкуру, моя хата з краю, аніж матюки, через які вони вже й виражають свою агресію проти себе. А оскільки не можуть з цим змиритись, то й проектують цю агресію на інших. Вони добре усвідомлюють, що вони звичайні боягузи, сіра маса, і не можуть з цим змиритись. Вони ж покликані до вищого - стати богами.

Українська мова вже давно і серйозно застояна. Вона штиняє. Вона дуже часто далека від реальності, не в сенсі модності, гламурності чи пантовості. Вона далека від життя. В ній немає життя. В ній переважає мертвий пафос. І скільки потрібно відкинути слів, що знайти те, що називається „потрібним словом". Матюки і сленг - не вихід з цієї ситуації. Вони лише заповнюють той простір, де мертва мова вже не діє.

Українські слова спаскуджені не тільки райськими обіцянками совєтів про світле майбутнє, не тільки різними указами, але й славним народництвом, невмирущою солов'їністю мови з її абортованою прикметниковістю, сентиментами Квітки-Основ'яненка та фанатичними послідовниками Василя Барки та Ігоря Каганця, який на весь Інтернет розніс звістку про те, як Святий Дух має секс з українським народом на Майдані.

Каганець промовляє до народу своєю патетичною та пишною мовою, що, як він вважає, є ознакою Святого Духа, а сленг для нього - це профанна мова для лохів. Каганець навіть і не задумується про той факт, бо це абсолютно б спростувало усі його теорії, що лохи і гопи, це ті, хто не вміє думати головою, одновимірні створіння, мертві душі, які не живуть, а існують.

А пафос і є смертю для слова. Це б Каганець мав би усвідомлювати. І тоді хто з них більш живий, гопи, які живуть зі своїми пантами і того не приховують, чи Каганець і йому подібні божественні патріоти - які є лише тюнінгованими гробами з крутим фаршем?

Але це лише один момент. Це лише контекст, поза яким і матюки, і агресія, і проекція, і все інше не діють, або ж мають інше значення.

Російська мова є набагато більш розпрацьованою, ніж українська. І особливо в перекладі того, що називали забороненою літературою. Як можна перекладати Генрі Міллера чи Буковськи мовою Покальчука, Люби Клименко та інших розкручених українських митців? Слова, якими останні описують секс, - це просто клінічний діагноз. З того можна тільки сміятись.

Хай краще почитають збірку сороміцьких пісень „Бандурка", де серед збирачів цього ненормативного пісенства зазначені такі, о, Боже, корифеї, світочі нації, як Тарас Шевченко і Іван Франко. І Карпі, і всім іншим там є багато чому повчитись. Чи є цікавим теперішній сучукрліт? І де нормальні переклади з іноземних мов, які б мали зрушити ту мову з мертвого пафосу?

В українській мові немає нормальних слів, щоб передати нормальні сексуальні стосунки. Це або медичні терміни, типу фалос-пеніс, або матюки (в агресивному контексті), або ж штучні дебільні виверти, типу прутень чи розкішниця.

Це або мова інфантильного вдавання почуттів, або мова загальмованої фригідності, або ж мова брутальної потреби в пануванні над партнером., що Віктор Франкл називає „мастурбацією в тіло".

І де тоді любов, про яку так весело співають всі радіоточки, і про які всі так щедро навкруги говорять? І якими словами про то говорять?

Чому ніхто не постає проти засилля в українській мові слів французького, англійського, італійського, німецького чи тюркського походження? Важко знайти потрібні слова в цьому солов'їно-пафосному просторі? Це щодо засмічення української мови іноземними словами.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru