МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Луція Фрей

…львів'яни зі світовою славою не затримуються довго у Львові. Він для них, як трамплін у майбутнє, що розміщений далеко від рідних місць. Луція Фрей – виняток. Одна з дуже небагатьох невропатологів-жінок, яка відкрила і описала синдром, що носить зараз її ім'я - синдром Фрей.

Фрей народилася, працювала і була вбита у Львові. Можливо, тому її доля була трагічніша, ніж у решти знатних, але, на жаль, забутих львів'ян.

Донька будівельника Луція Фрей народилася у Львові 1889 року. Тут почалося її навчання - вона закінчила початкову школу при костелі бенедиктинок, а потім - жіночу єврейську гімназію Гольдблат-Камерлінг і гімназію Франца Йосифа. З 1908 по 1912 Фрей вчилася у Львівському університеті, де вивчала філософію і математику. Наступні десять років Луція провела частково у Львові і частково у Варшаві. Вона почала вивчати медицину у Львові, практикуючись в Szpitalu Krajowym. Польсько-українська війна внесла корективи, і Фрей продовжила своє навчання у Варшаві.

Отримавши медичний диплом 1923-го, Фрей почала кар'єру невропатолога. У 1928-му Луція повернулася до Львова остаточно. Незабаром вийшла заміж за Марка Готесмана, львівського адвоката. Сім'я поселилася на вул.Зігмунтовській, 12, а потім - на Сикстуській, 35 у престижному центрі міста. Фрей почала працювати заступником головного лікаря відомої єврейської лікарні на вулиці Раппапорта, 8.

Фрей була однією з перших невропатологів у Європі 20-х років. Співробітники описували її як тихого, скромного, але дуже працелюбного і методичного науковця з незвичайною точністю і об'єктивністю. Більшість її робіт були опубліковані польською і французькою мовами. Найбільш відома стаття - у французькому науковому журналі 1923-го - "Le Syndrome du Nerf Auriculo-Temporal", де авторка вперше описала симптоми і причини алергії на ту чи ту їжу, яка викликає почервоніння і потовиділення на щоках (замість слини).

"Синдром Фрей"

Окремі науковці намагалися роз'яснити симптоми і їх причини до Фрей, але ніхто не досяг рівня її роботи, яка передбачала різнопланове і детальне роз'яснення механізму синдрому з анатомічної, патологічної позиції. Тож Фрей вважають першим науковцем, що "відкрив" синдром, який у 1926 року отримав її ім'я.

Сьогодні існують десятки робіт про синдром Фрей (Frey Syndrome). Фрей також опублікувала роботи (всього 43) про склероз, мозкові клітини, рак мозку, аневризму.

Трагедія прийшла у сім'ю двох інтелігентів з початком війни 1939-го.

Марка Готесмана арештували НКВДисти за стандартним звинуваченням в "контрреволюційній діяльності". Повірити у таке складно - з чого б і навіщо заможному львівському адвокатові контрреволюційна діяльність? Його подальша доля невідома, він безслідно згинув у сталінських таборах.

Нова влада милосердно дала дружині "контрреволюціонера" роботу невропатолога за більш ніж скромних 400 рублів на місяць. Але німецька окупація означала кінець і цієї роботи, і життя. Шпиталь на Раппапорта перестав існувати, все медичне устаткування розграбували, лікарів і пацієнтів вигнали. Фрей опинилася у львівському гетто і отримала роботу лікаря в Другій поліклініці гетто по вул. Замарстиновський, 112. Останні твердження, що Фрей була жива, датовані квітнем 1942 - документ (Frageboden) з дозволом на роботу, з її фотографією і тодішньою адресою (вул. Балоновій, 6, кв. 12 у центрі львівського гетто, її кімната мала не більше 3 квадратних метрів) знайшли після війни. У 1942-му окупанти видали львівським євреям тільки 70 000 дозволів на роботу (20 000 з них - жінкам), і Фрей виявилася однією з щасливих володарок документу, що дав їй короткочасну ліцензію на життя. Точна дата, коли Фрей убили, невідома. Відомо тільки, що 20 серпня 1942-го року всіх пацієнтів і лікарів Другої поліклініки (близько 400 осіб) убили. Її двоє дітей, Данута і Якуб, пропали безвісти під час окупації.

Ось так, дуже просто. За три роки щасливу і заможну львівську сім'ю було вбито. Спочатку батька, а потім маму і двох дітей.

Попри ім'я синдрому, мало що було відоме про життя Фрей до початку цього сторіччя. У 2004-му у Німеччині Міріам Молтрехт опублікувала її біографію з посиланнями на архівні документи. Переглянути роботу Молтрехта цікаво хоч би задля десятків фотографій Львова і Фрей з її Frageboden, дипломів, анкет, листів і так далі. Цікавий матеріал, передбачливо захищений автором від копіювання:

 https://www.uniklinikum-leipzig.de/forschung/download/dissertationen/moltrecht_2004.pdf

 Музей Голокосту в США має експозицію, присвячену Фрей. На сторінці музею в самому кінці є відеоролик про американського суддю, який не має ніякого стосунку до Львова, але десь 7 років тому придбав Frageboden Л. Фрей і матеріально допомагає музею утримувати експозицію про неї.

Хтось же мусить зберігати пам'ять про львівського доктора.

Післямова від Манкурта

Спочатку зробив фотографії будинків, у яких мешкала Луція Фрей. Потім вирішив, що матеріал виходить занадто сухий і, прихопивши фотоапарат, замість фото пішов знімати відео. Назнімав якісь клаптики, як вмів, і, зупинившись на розі Замарстинівської та колишньої Огродніцкєй, потім Городничої, а зараз Городницької згадав, що тут живе старовинна приятелька. Та сама, яка спочатку 80-х минулого сторіччя сміялася: «І не розповідай мені про золотий вересень 1939 року. Особисто мою родину ви звільнили від двох порядних фотелів і фортеп'яна».

Давно не бачились. Подзвонив на мобільний:

- Привіт, ти де?

- Я вдома, а ти?

- Та во, стою на Городничій...

- То зайди, як в наших краях!

- Добре. Що взяти?

- Та ще є в хаті, Богу дякувати, нічого не бери.

Зайшов до магазину (чомусь крамниця - забуте слово), взяв велику коробку цукерок від Порошенка. Пройшовши між нинішніми гігантами львівської індустрії "Хлібокомбінатом" і "Кофейкою", натиснув на знайомий дзвінок на хвіртці. Похвалила Порошенка, зробила каву, налила коньяку, розповів про лікарню колишнього гетто.

- Та що ти мені розповідаєш, я знаю цей будинок з дитинства. Там була поліклініка, де моя мама працювала лікарем. А потім "ЛФ РПТПО", де я сама працювала після інституту.

- Що-що потім?

Засміялася:

- Львівська філія республіканського виробничо-промислового об'єднання "Укрсільгосптехсистема". А вже після цього Будинок піонерів Шевченківський. Слухай, який жах. Ти знаєш, а я там у підвалі дискотеки для співробітників проводила. Але ми ж не знали! Ти віриш, що ми не знали?

Я пам'ятаю її побожність ще з тих часів, коли ми разом були членами КПРС. Вірю. Демонстративних демаршів не робила б, але якось знайшла б причину ухилитися.

- Гетто було тут, у моєму будинку, але ми тоді тут не жили, нас виселили. Я нічого про це не знаю і мама ніколи не розповідала. А хотіла б знати. Бо євреї тут жили?

- Так. Людей 20-30.

- У нас не могли жити 20-30 людей, ти що, не розумієш?

- Могли. То ти не розумієш.

Мовчки долила мені коньяку.

Повернувся до себе, переглянув зняті клаптики. Самопал примітивний, часами захекуюсь, коли говорю, і безкінечні безглузді повтори один за одним. Зайшов старий приятель, подивився:

- Слухай, ти ж не Львівське телебачення. Ти - Манкурт. Знімаєш, як вмієш. Живий документ, ілюстрація. Залиш.

Залишив. Прошу суворо не судити.