МИ ПАМ'ЯТАЄМО. Луїс Бруно Сон

Сона вважають одним з принципових архітекторів повоєнного міжнародного порядку. Його діяльність в ООН розпочалася з конференції в Сан-Франциско у 1945-му. Сон брав активну участь у підготовці Статуту ООН…

Один із шановних і дружньо налаштованих читачів звернув увагу на якісь скарги Манкурта в кінці кожного матеріалу і сумно зауважив, що вони вже трохи приїлися. Тому сьогодні розпочну із них.

Отримавши від Андрія текст про чергову львівську знаменитість – колишнього випускника нашого універу, я набрав на пошуковій сторінці ЛНУ ім. Івана Франка його прізвище Сон і отримав у відповідь "Страшний сон Шекспіра" у виконанні студентського театру "Коробка", пошук англійського варіанту Sohn був не більш успішним. Після спроби пошукати прізвище Сонн універ у відповідь повідомив - "Якась сонна мертвота залягала довкола. Тільки ріпники в своїх зароплених …"- і я припинив пошук, усвідомивши, що це не властивість пам'яті наших високоосвічених професорів юриспруденції, а принципова позиція - не знали, не знаємо і не будемо знати, бо не хочемо. Хоча видатний юрист Луїс Бруно Сон, між нами кажучи, досить відомий за межами наших країв.

 

Луїс Бруно Сон, без перебільшення, визнаний одим з видатних фахівців міжнародного права другої половини ХХ сторіччя. "Юридичний гігант", який трансформував післявоєнне міжнародне право.

 

Під час нещодавньої конференції про геноцид у Вашингтоні її ведучий відрекомендував "батька" Конвенції ООН проти геноциду просто: "Лемкін отримав юридичну освіту у Львові. На тому самому юридичному факультеті університету, де навчався Луїс Бруно Сон, знаменитий професор Гарвардської юридичної школи ".

Про те, що сам Р. Лемкін удостоївся на тому ж дивовижному університетському сайті потрапити тільки в категорію "та інші" ми вже писали раніше. Загалом, єдиний відомий юрист для львів'ян - суддя Зварич. На жаль. Це не скарга, прошу панства, це молитва про зцілення хворого. Все ще сподіваюся, що не безнадійно хворого. А помолившись, можемо розпочати.

Луїс Бруно Сон, без перебільшення, визнаний одим з видатних фахівців міжнародного права другої половини ХХ сторіччя. "Юридичний гігант", який трансформував післявоєнне міжнародне право. Мрійник, який досі, навіть після смерті, присутній на американській політичній сцені: це одночасно і магніт для одних, і мішень для інших. Його репутація в ООН залишається непорушною. З приводу смерті Сона Генеральний Секретар ООН Кофі Анан заявив, що Сон був "голосом розуму, джерелом мудрості" і відзначив його "непохитну віру у важливість ООН і закону у вирішенні міжнародних суперечок".

Луїс Сон народився у Львові, в сім'ї корінних львів'ян, перед самим початком Першої світової війни. На початку 30-х він вступив до Львівського університету, який закінчив (з відзнакою) з двома дипломами - юридичним та дипломатії, визначивши наперед свою кар'єру в міжнародному праві. З притаманною йому скромністю Сон розповідав, що його студентські успіхи пояснюється тим, що, крім відвідування лекцій, він проводив решту часу в бібліотеці університету, де міг уникнути антисемітськи налаштованих польських студентів, Останні не раз нападали на Луїса, побачивши єврейського студента, який вештається коридорами університету .

 

Луїс Сон народився у Львові, в сім'ї корінних львів'ян, перед самим початком Першої світової війни. На початку 30-х він вступив до Львівського університету, який закінчив (з відзнакою) з двома дипломами - юридичним та дипломатії...

 

Після закінчення навчання Сон отримав роботу на юридичному факультеті Львівського університету. Саме тут він навчився читати п'ятьма іноземними мовами. Його робота полягала у складанні каталогів про закони у різних країнах та їхні відмінності. Це, природно, вимагало читання іноземних юридичних видань. Керівник Сона, професор університету, вимагав від нього перекладів і аналізу цих юридичних видань. Коли Луїс нагадував професору, що не знає цієї мови, професор байдуже махав рукою, додаючи, що три місяці на вивчення мови більше ніж достатньо. І Луїс брався за роботу.

Звичайно, ім'я молодого фахівця не потрапляло в публікації львівського юридичного. Сон наважився відправити свій рукопис про конфлікт іноземних законів (Conflicts of Laws) відомому професору Гарвардської юридичної школи Джозефу Білу. Біл був такий вражений роботою Сона, що одразу ж запросив молодого львів'янина стати його асистентом у Гарварді на один рік. Луїс без вагань прийняв запрошення. Після того, як проблеми з візою були, нарешті, влагоджені, Луїс відчалив з Гданська на одному з останніх кораблів, які відбули з Польщі перед початком війни.

Після прибуття до Гарварду Луїс дізнався, що професор, який запросив його, вже вийшов на пенсію. Треба було на ходу змінювати плани. Протягом року Луїс здобув Гарвардський докторський диплом і отримав роботу дослідника у проф. Менлі Хадсона, колишнього судді міжнародного трибуналу. У 1946-му, всього через 7 років після того, як він покинув Львів, Сон розпочав власну викладацьку кар'єру в Гарварді, яка тривала кілька десятиріч.

Упродовж кількох років Сон виріс із вузькопрофільного спеціаліста з конфліктів законів в одного з провідних фахівців міжнародного права загалом, який присвятив свій талант і цілеспрямованість зміцненню позицій міжнародного права у післявоєнному світі. Сона вважають одним із засновників законів ООН, міжнародного закону про охорону навколишнього середовища та законодавства про права людини. Чи перетинаються дороги Сона з його відомим земляком Рафаелем Лемкіним – невідомо, але цілком можливо, враховуючи, що обидва колишні львівські юристи присвятили свою кар'єру повоєнній перебудові міжнародного права і зміцненню ролі ООН.

Сона вважають одним із принципових архітекторів повоєнного міжнародного порядку. Його діяльність в ООН розпочалася з конференції у Сан-Франциско у 1945-му. Сон брав активну участь у підготовці Статуту ООН: створення міжнародного суду і право на колективну самооборону в разі військового нападу на союзника були відображені в Статуті, зокрема й завдяки роботі Сона.

 

Сона вважають одним із засновників законів ООН, міжнародного закону про охорону навколишнього середовища та законодавства про права людини.

 

Сон був першим, хто наполягав, що Декларацію Прав Людини мусять прийняти (ратифікувати) всі держави, а не залишати порожньою резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. Він був невтомний, організовуючи неофіційні конференції в Тегерані та Монреалі, на які запрошував експертів з прав людини з усього світу. У Тегерані було прийнято заяву, що зобов'язує всіх членів ООН підпорядковуватися принципам Декларації Прав Людини. У 1968 році Генеральна Асамблея ООН прийняла тегеранське Послання, відкривши дорогу конференції в Гельсінкі 1975-го, де Декларація була підписана главами держав. Як сказав тоді один із дипломатів ООН, "мета Сона нарешті втілена в життя".

Висока репутація Сона звернула на себе увагу американського уряду. У 1982-му Сон був представником США на конференції ООН з Конвенції морів. Сон був головним гравцем у досягненні компромісу на конференції. Він "замкнув делегатів у залі" і протягом 2-х тижнів замовляв їм однаковий обід - бутерброди з копченою яловичиною. Сон жартував, що делегатам ці бутерброди, зрештою, так набридли, що вони погодилися прийняти його пропозиції. На початку 80-х років Сон відстоював інтереси США в кількох справах перед міжнародним судом. У 1990-му адміністрація Буша консультувалася з ним з приводу спроб диктатора Нор'єги (що був під вартою в США) перенести суд у міжнародний трибунал у Гаазі.

Попри проникниливий юридичний розум, Луїс Сон був також ідеалістом, можливо, навіть мрійником. Він любив пояснювати студентам, що його улюбленою твариною є жираф, тому що "його голова у хмарах, але ноги на землі".

У 50-ті він став одним із засновників і лідерів руху світового федералізму. Сон, який сумнівався в потенціалі чинної системи егоцентричних супердержав, шукав вирішення міжнародних конфронтацій ядерного століття в серйозних міжнародних структурах. Над його планами міжнародного порядку відкрито сміялися навіть його ліві союзники, а про правих і говорити не варто. У 1958 році Сон (співавтор – Гренвіл Кларк) видав книгу "Мир у світі через світовий закон", яка стала маніфестом світового федералізму.

Ця книга запропонувала по-справжньому революційні зміни, в самому центрі яких була ООН. Сон запропонував, щоби всі громадяни всіх держав-членів ООН стали також і громадянами ООН. Своєю чергою, уряди членів ООН передають багато функції Генеральній Асамблеї ООН. Будь-яка охоча країна може ввійти в ООН, але жодна країна не зможе покинути, або бути виключеною з ООН. Всі національні армії мають зникнути протягом 20 років. СРСР, США і Великобританія (члени ядерного клубу в 50-ті) продадуть ядерний арсенал новоствореному енергетичному агентству ООН, яке матиме монополію над усією ядерною зброєю. ООН також матиме монополію на "збройні сили світу" – 1 300 000 солдатів, готових відреагувати на конфлікти в будь-якому куточку світу. У разі екстремальної потреби енергетичне агентство ООН зможе застосовувати ядерну зброю. Право вето в Раді Безпеки буде усунуто, як і сама Рада Безпеки (її замінять іншим, менш владним органом). У Генеральній Асамблеї кожна країна буде мати кількість голосів пропорційно своєму населенню (Індія, Китай, США і СРСР отримають по 30 голосів; Британія і Франція знизяться в статусі до 16 голосів).

Реакція на книгу була досить однозначною. У 1958 році зазвичай ліберальна "Нью-Йорк Таймс" відверто уїдливо зауважила: "Шкода, що стільки праці й таланту пішло на таку утопію". Автор статті риторично запитував: "Невже автор книги справді вірить, що США мають розпустити армію, флот, передати ядерну зброю і добровільно здати право вето, а також саме своє існування якійсь теоретичної армії ООН?"

Oднак Сон зупинятися не збирався. Наприкінці 50-х він запропонував створити комісію з роззброєння за участі п'яти західних країн і п'яти країн радянського блоку. "Ми нічого не доб'ємося, якщо починати з постулату, що переговорів з СРСР не буде доти, доки ми їм не зможемо довіряти", написав Сон. У 1965 він запропонував створити при ООН фонд допомоги державам, що розвиваються, який буде фінансуватися супердержавами від коштів зібраних від роззброєння. У тому ж 1965-му Сон виступив з ідеєю вирішення в'єтнамського конфлікту, знову ж таки заснованій на широкій ролі ООН.

Ще за його життя бібліотека юридичної школи університету штату Джорджія (де він викладав якийсь час у 80-х) була названа на честь Сона. Кілька почесних нагород Американської Колегії Адвокатів (ABA) також названі на його честь.

Після смерті Сона у 2006-му, "Бостон Глоб" назвала його "одним з провідних фахівців міжнародного права у світі". "Вашингтон Пост" назвала його "Aрхітектором сучасного міжнародного права", а "Нью-Йорк Таймс" підкреслила його роль як "лідера руху перетворення ООН у справжній світовий уряд".

Навіть після своєї смерті Сон залишається в центрі ідеологічної боротьби в міжнародній політиці між правими та лівими в Америці. Він досі є однією з улюблених мішеней ізоляціоністів для атак проти ООН. Нещодавня номінація Президентом Обамою Гарольда Коха, декана юридичної школи в Єлі, на посаду головного юриста Державного Департаменту викликала негативну реакцію правих. Кох є учнем і шанувальником Сона. Коху притамані погляди Сона на глобальний світовий порядок. Сон був названий "наркоманом" та "небезпечним радикалом". Були зроблені спроби викрити його зв'язки з радянським шпигуном Алгером Хіссом.

Тим часом, ідеї поступового ядерного роззброєння на противагу розповсюдженню ядерної зброї набирають обертів у Вашингтоні. Лише кілька тижнів тому та сама "Нью-Йорк Таймс", яка відкрито глузувала з ідей Сона 50 років тому, серйозно обговорювала американо-російські плани повного ядерного роззброєння та його механізми.

Хтозна, може, коли-небудь ідеї випускника юридичного факультету Львівського університету виявляться не такими вже й захмарними? І вже тоді ми у Львові, напевно, згадаємо ім'я Луїса Бруно Сона – видатного юриста сучасності і нашого земляка.