МИ ПАМ'ЯТАЄМО. Піаніст Емануель Акс

Нещодавно у березневий вечір здалеку побачив великий натовп біля входу до нью-йоркського Карнегі-Хола. Спочатку подумав, що чергова група галасливої молоді святкує день Святого Патріка. Однак підійшов ближче і зрозумів, що натовп в основному складається з нью-йоркців і туристів, які бажали придбати квиток на концерт піаніста Емануеля Акса, початок якого наближався.

Я добре знаю Карнегі-Хол. Фотографії (багато з автографами) на стінах зображують світових зірок, що виступали на цій великій сцені за останні 150 років. Серед них чимало людей, які мали пряме відношення до Львова: Ігнаци Падеревський, Артур Родзинський, Моріц Розенталь, Марцеліна Сембріх, Мечислав Хоршовський. Пішов на наступний концерт.

Зал повністю заповнений – яблуку ніде впасти. Рояль чекав на повелителя, як чорний кіт з білозубою усмішкою. Сивий і усміхнений чоловік в окулярах з'явився на сцені, і вибухнули оплески . Він чудово знає цю сцену, зал і нью-йоркську публіку – тільки в цьому році це вже третій його концерт тут. Тиша зависла у залі, як тільки музикант наблизився до свого стільчика біля рояля. Виконання було бездоганним, як буває часто, якщо музикант зливається з інструментом. Коли піаніст, що грав у той вечір твори Шопена і Шумана, торкнувся клавіш востаннє, над залом на мить зависла повна тиша, а потім спалахнули овації. Публіка стоячи кілька разів викликала втомленого, але усміхненого улюбленця на біс.

Приблизно раз на 50 років, у Львові народжуються піаністи світової слави. Наприкінці ХIХ-початку ХХ століть, світ захоплювався віртуозністю техніки Моріца Розенталя, якого запрошували послухати імператори. Потім на початку ХХ сторіччя на сцену ввірвався Мечислав Хоршовський, відразу ж наречений "New York Timеs" "геніальним Моцартом з Лемберга". З 1906 по 1953 Мечислав виступав з Артуро Тосканіні (текст про нього для цієї рубрики ще чекає своєї черги). Коли майже 90-річна кар'єра Хоршовського підійшла до кінця, ще один львів'янин, молодий Емануель Акс вже був добре відомим у найкращих концертних залах світу.

Сьогодні Емануель (Менні) Акс безперечно вважається одним з найкращих класичних піаністів у світі. Слава звалилася на Акса незабаром після закінчення престижної Джуліардської музичної школи в Нью-Йорку. У 1974-му Акс виграв престижний конкурс Артура Рубінштейна, в якому його кумир – сам Рубінштайн – був членом журі. За кілька років Акс став переможцем престижного призу Евері Фішер у Нью-Йорку. 

Молодий Акс

За останні 25 років Менні Акс виграв 7 престижних нагород Греммі (нагадаю - еквівалент Оскара для музикантів) за свої записи класичної музики. Свій останній Греммі Акс виграв 2004 року за виконання сонат Гайдна. Акс також відомий своїми виступами з іншими музикантами світової величини: віолончелістом Йо Йо Ма і скрипалем Іцхаком Перельманом (п'ять із семи своїх Греммі, Акс отримав разом з Йо Йо Ма).

Aкс виступав багато разів на кожній відомій сцені в світі, з кожним славетним симфонічним оркестром. Від Токіо до Санкт-Петербурга, від Берліна до Нью-Йорка виступи Акса відбуваються при незмінних аншлагах. Його виступи в Карнегі-Холі постійно викликають чудові рецензії у "New York Times". 

Акс, Перельман, Йо Йо Ма 

Емануель Акс люб'язно погодився відповісти на кілька наших запитань для Zaxid.net: 

- Ви народилися у Львові 1949 року, але залишили місто зовсім маленьким, збереглися якісь спогади про рідне місто?

- Львів не тільки місце, де я народився і виріс. Це місто, в якому народилися мої батьки і місто, в якому я захопився музикою, взяв у руки свій перший музичний інструмент і отримав перші уроки музики. Під час війни мої батьки, Йокім і Хелен, були ув'язнені в концтаборі у Львові. Вони врятувалися тому, що були відносно молодими, тобто "корисними" німцям. Я до сих пір не можу зрозуміти, як їм вдалося залишитися "нормальними" людьми після всього пережитого. У нас в сім'ї про це не прийнято було говорити – людям притаманно блокувати лиху пам'ять.

Ще до війни мій батько працював постановником голосів у Львівському оперному театрі. Я пам'ятаю, як батько брав мене на роботу в Львівську Оперу з чотирирічного віку. Тоді там готували оперу "Євгеній Онєгін" Петра Чайковського. Я був і залишаюся вражений цим твором, він для мене улюблений.

Моїм першим музичним інструментом була скрипка. Проте, коли мені виповнилося сім, я перейшов на піаніно. Мені сподобалося. Я добре пам'ятаю зовнішність старенького львівського вчителя, який дав мені перші уроки. На жаль, не пам'ятаю його імені.

Ми залишили Львів, коли мені було 8. Спочатку опинилися у Варшаві, потім у канадському Вініпезі, а потім у Нью-Йорку. У Нью-Йорку ми оселилися в маленькому пентхаузі. Мій батько не міг знайти роботу постановником голосів ні в Канаді, ні в США. Він працював помічником власника будинку, в якому ми жили, допомагаючи мешканцям. Але місце розташування квартири було просто чудовим – прямо навпроти Карнегі-Холу!

Інтерв’ю Акса, - на початку він говорить про Львів

- Хто були ваші кумири?

- Головним був Артур Рубінштейн. Я був на всіх його концертах в Нью-Йорку. Безумовно, Володимир Горовиць, коли він повернувся на велику сцену. Пам'ятаю, як стояв за квитками 2 дні під дощем, але був у першій сотні.

- Наскільки важливий талант для піаніста?

- Менше 50%. Решта запоруки успіху – у кропіткій роботі. Ніякий талант не замінить кілька годин біля піаніно. Щодня, майже без винятків.

- Ви часто граєте Шопена?

- Батьки розмовляли польською і Шопен займав особливе місце. Практично всі піаністи люблять грати Шопена. Важко собі уявити іншого композитора, який повністю перевернув світ піаніно так, як Шопен.

- Чи є композитори, твори яких ви граєте рідше за інших?

- Більшість російської музики. Прокоф'єв, Шостакович, Чайковський. Я обожнюю і глибоко люблю прекрасну російську музику, але не відчуваю себе піаністом для неї.

- Графік виступів у вас напружений?

- Поки що десь 100 концертів на рік у приблизно 50 різних містах. У лютому я відзначив мій сотий виступ з Нью-Йоркським філармонійним оркестром. Але я старію. Незабаром кількість концертів доведеться зменшити. 

Шопен у виконанні Е.Акса та Венесуельського симфонічного оркестру ім. С.Болівара

- Хвилюєтеся перед виступом?

- Завжди. Гадаю, це частина професії. Сцена – це не твоя квартира. Тобі хочеться подобатись своєму глядачеві. Я заздрю людям, які хвилюються на сцені.

- Як часто ви задоволені своїм виступом?

- 1-2 рази на рік. Ці виступи я оцінюю як виключно добрі. Відчуваю, що я досконалий піаніст десь на 20%. На жаль, піаніст фізично досягає піку, після чого він поступово здає свої позиції. Ти відчуваєш, що тобі треба стільки надолужити в технічному плані, але тобі це ніколи не вдасться. Сподіваюся, що у мене ще є кілька років для вдосконалення.

- Чим добрий виступ відрізняється від поганого?

- Піаніст нагадує перекладача. Він дивиться на ноти, читає їх, а потім каже: "Я бачу цей твір так". Іншими словами, завдання піаніста виконати композицію за задумом її автора. Звичайно, яким бачили власні твори Шопен або Брамс, нікому невідомо – з аркушу паперу важко визначити, як м'яко або як голосно, як швидко чи як повільно композиція повинна звучати за задумом автора. Тому та сама композиція буде звучати по-різному у різних піаністів.

- Ви відомі своєю позицією, спрямованою проти правил етикету, які нібито не дозволяють глядачам аплодувати до кінця твору?

- Це правило етикету мені нагадує зайві правила користування виделкою і ножем. Багато новачків класичних концертів, які намагаються аплодувати у паузах, відразу звертають на себе гнівні погляди жаху більш досвідчених глядачів. Це так зване правило етикету має зникнути. Музика того ж Брамса або Бетховена сповнена натхнення і глибоких емоцій, вона просто вимагає негайної глядацької реакції. Вона була написана таким чином. Замість цього ми чуємо недоречний шелест одягу і одиноке покашлювання. Якщо глядач відчуває бажання виявити емоції, схвалення, він повинен мати можливість зробити це в будь-який момент. Коли хто-небудь у залі аплодує під час виконання, я відразу ж піднімаюся і віддаю поклін, заохочую таку поведінку.

- Ваші захоплення?

- Спорт. Не пропускаю теніс на US Open. Обожнюю New York Giants (американський футбол-ред.).

-Яку музику Ви слухаєте у вільний час, в машині, в літаку?

- Френк Сінатра – надзвичайний артист. Дейв Метьюс. Серед класичної музики - Брамс, Шуберт, Рахманінов.  

2-а соната Бетховена