МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Йозеф Рот

Andrij та Mankurt, 24 липня 2009301533

Марлен Дітріх вважала Йозефа Рота улюбленим письменником, а його «Йова» – улюбленою книгою. Вони зустрілися у Берліні 1930-го. Після цієї зустрічі їх долі розійшлися: Дітріх стала однією з ікон кіномистецтва, Рот спився до смерті.

 

Розклавши на моніторі десяток вордівських віконець з матеріалами про Йозефа Рота, пішов читати історію міста Броди (Львівської області, - ред.) на їхній веб-сайт і одразу ж дізнався: "Стосовно національного складу, то у Бродах жило українське населення, польське, яке поселилось тут у XVI-XVII сторіччях, а також вірменське, що становило окрему громаду". Подальше вивчення цікавого ресурсу принесло ще багато корисної і змістовної інформації, а на сторінці визначних особистостей навіть побачив у списку Рота. З цього можна зробити висновок, що майбутня світова знаменитість потрапила у Броди невідомо як.

Хоча насправді на початку минулого сторіччя наші Броди були типовим галицьким штетлом, тобто єврейським містечком, у національному складі якого євреї становили близько 70%. Ще було трохи поляків, вірмен і, безумовно, титульної нації. Так, для довідки...

А взагалі виникає двояке відчуття, коли читаєш та пишеш про знаменитого письменника. Набираєш у Гуглі "Йозеф Рот" - і одержуєш 17 700 посилань на українські та російські сторінки, причому серед перших 20 результатів добра половина українських. Серед наших дотеперішніх славетних земляків на ZAXID.NET ще не було такого відомого і дослідженого в Україні літератора, тож починаєш радіти: так, цей не забутий, цей справді відомий! Потім, невпевнено клацаючи по клавіатурі двома пальцями, пишеш "Joseph Roth", Гугл викидає чотири мільйони чотириста тисяч сторінок - чухаєш потилицю і скромно повертаєшся до своїх вордівських віконець, потішаючи себе тим, що підсумком роботи стане 17 701-ша сторінка зрозумілою нам мовою.

Кілька років тому один із найбільш поважаних критиків німецької літератури, Марсел Рейк, склав список 20 кращих книжок німецькою мовою всіх часів. Серед творів Гете, Кафки, Мана, Музіля до списку ввійшов і "Марш Радецького", написаний славетним уродженцем Бродів, колишнім студентом Львівського університету Йозефом Ротом.

 

Тут англомовна Вікіпедія

Твори Рота досконало відображають суть, трагічне життя і часто конфліктні погляди великого майстра. Кажучи інакше, розуміння короткого і трагічного життя Рота є ключем до розуміння його новел.

Мозес Йозеф Рот, єдина дитина у єврейській ортодоксальній сім'ї, народився у Бродах 115 років тому, 1894-го. Там він провів перші 19 років життя - у типовому галицькому містечку, яке залишило відбиток на його житті і творчості, - часто всупереч його бажанню забути про Броди і Галичину якнайшвидше. Простіше кажучи, Броди і Галичина виявилися поза контролем Рота, вони існували, а часто і просто контролювали його існування і роботу - вплив, якому Рот неохоче підкорявся.

Від епізоду до епізоду події у творах Рота відбуваються саме у провінційних містечках Галичини. Галицьке містечко у центрі подій, як правило, зображене Ротом з армійським гарнізоном, українськими селянами, єврейськими торговцями, польським графом із замком, російськими дезертирами, місцевою корчмою з міцним спиртом, від якого миттєво німіє мозок. Офіцери п'ють, грають і відвідують повій. Іноді вони стріляють у страйкарів. Також завжди присутнє сіре болото з жабами. У цьому легко впізнати Броди на переломі століть.

Знайомство Рота з галицькою культурою пояснює помічену багатьма критиками притаманну йому "слов'янсько-єврейську" меланхолію у творах. Неповторне зображення бездомності і постійного пошуку домівки пояснюють привабливість Рота далеко за межами німецькомовних країн.

Ще у бродівській гімназії Рот вивчив українську мову, яку він охоче використовував і в німецькомовних новелах. Насправді "Марш Радецького" має кілька українських персонажів. Українські села описано з глибокою любов'ю, Рот навіть використовує кілька цитат українською мовою, цитує українські пісні (у перекладі на німецьку). Коли головний герой новели, Карл Йозеф Тротта вмирає під Бродами, він відповідає молитвам свого українського підрозділу, підбираючи українські слова: "Славімо Ісуса Христа!".

За 10 км від Бродів на той час пролягав російський кордон. Рот так описує: «Моє рідне місто було домом для приблизно десяти тисяч людей». Три тисячі з них були ненормальними, хоча не дуже небезпечними ненормальними. Середній рівень божевілля нависнув над ними, як золота хмара. Вони займалися власною справою, заробляли гроші. Вони одружувалися і мали дітей. Вони читали книги і газети. Вони займалися звичайними речами. Вони розмовляли один з одним всіма мовами, використовуваними дуже строкатим населенням у цій частині світу". Цей опис не випадковий. Рот виріс без батька, Нахумa, який з'їхав з глузду і назавжди пропав, потрапивши у психіатричну клініку ще до народження Рота.

З дитинства Рот здобував освіту німецькою і польською мовами. Шкільну освіту він здобув у Бродах: спочатку у початковій школі Барона Хирша.

 

ArticleImage_1_45566.jpg

 

(Рот у 1905 і 1907 роках у Бродах)

 

Потім - у місцевій гімназії Коронного Принца Рудольфа, яка є середньою школою досі.

 

 

ArticleImage_3_45566.jpg
 

 

 

Закінчивши гімназію у Бродах, Рот у 19-річному віці поїхав до Львова (Лемберга), де вступив на філологічний факультет університету. Тут Рот швидко опинився в епіцентрі польсько-українсько-єврейського суперництва, що переважало у передвоєнному університеті. Він швидко зрозумів, що ні польський або український націоналізм, ні єврейський сіонізм його не приваблюють. Саме у ці часи Рот вирішив асимілюватися в австрійську культуру і стати німецьким письменником. Після року навчання Рот перевівся у Віденський університет.

 

 

ArticleImage_2_45566.jpg

 

(Студент Йозеф Рот)

 

Єврейська тематика тією чи тією мірою присутня у більшості його робіт. Відома новела на єврейську тематику "Блукаючі євреї" є одою Оstjude. Oдна з найкращих речей Рота - "Йов"- заснована на описі єврейського штетла в радянській Україні (яку він відвідав, як кореспондент німецької газети на початку 20-х) і порівнюється з кращими роботами Шолом-Алейхема на ту ж тематику. У "Йові" Рот описує кінець традиції штетла. Головний герой, меламед (тобто вчитель Тори) безпорадно спостерігає, як троє його дітей руйнують вікові традиції штетла: син пішов служити у російську армію, дочку спокусив козак, інший син збожеволів. Новела завершується рідкісним для Рота хепіендом, що, ймовірно, і привело до голлівудської екранізації. Марлен Дітріх вважала Рота улюбленим письменником, а його «Йова» - улюбленою книгою. Вони зустрілися у Берліні 1930-го. Після цієї зустрічі їхні долі розійшлися: Дітріх стала однією з ікон кіномистецтва, Рот спився до смерті.

 

 

ArticleImage_4_45566.jpg

 

(обкладинка книги Рота)

 

Востаннє Рот побував у Львові 1937-го, за два роки до смерті. Його компаньйонка у тій поїздці, німецька письменниця Ірмгард Кеун згадувала, як вони з Йозефом навідалися у гості до бідної єврейської сім'ї, що мешкала у львівському підвалі. Рот сидів за столом і розмовляв з ними мовою ідіш так, що його любов до людей ставала просто заразною.

У 1922 Рот одружився з Фредерікою Райхлер з простої сім'ї галицьких євреїв. Однак незабаром стало зрозуміло, що скромна і така, що уникає людей, Фредеріка - шизофренік. Це тільки зближувало Рота з алкоголем. Врешті-решт він не зміг далі стежити за своєю дружиною, і Фредеріка потрапила до психіатричної клініки. Рот написав найкращі твори - "Марш Радецького" і «Йов» - саме у цей важкий період, коли Фредеріка захворіла. Його агент зазначив: "Роте, тобі треба стати сумнішим. Ти пишеш набагато краще, коли ти сумний." Саме тоді Рот почав вживати алкоголь, який врешті-решт позбавив його життя.

 

 

ArticleImage_5_45566.jpg

 

(Рот на початку 30-х)

 

Рот не був щасливий у шлюбі. Він мав кількох коханок, одна з яких згадувала: "Правду кажучи, Рот був потворний, але він чимось сильно привертав увагу жінок; завжди якась закохана жінка переслідувала його. Я ніколи не бачила привабливішого чоловіка".

Без сумнівів, «Марш Радецького» - найвідоміша книга Рота.

Коли режисер Іштван Сабо присвятив фільм про львів'янина полковника Редля іншому вихідцеві з наших країв, своєму улюбленому письменникові Йозефу Роту, він навмисно включив «Марш Радецького» Штрауса на початку і в кінці фільму, який отримав номінацію на Оскара.

В одній із книг Рот так описав свого персонажа (а багато хто вважає, що самого себе) - типового офіцера австрійської армії Франца Морстіна, що жив у власному маєтку в галицькому Лопатіно (Лопатині): "Він не вважав себе ні польським, ні італійським аристократом. Ні, як багато хто у колишній Австро-Угорській монархії, він був одним із найблагородніших і справжніх австрійців. Він був вищий за всяку національність, а значить, справжньою знаттю. Якби хтось запитав його, наприклад (але кому в голову навіть прийшло б таке безглузде запитання?), до якої національності або раси він належить, граф би відчув себе втраченим, навіть збентеженим від такого запитання і, швидше за все, тужливим та трохи ображеним".

Політичні погляди Рота пройшли еволюцію від соціаліста у молоді роки до монархіста у вигнанні, коли він навіть взяв участь у групі, що намагалася відновити монархію в Австрії в 30-х роках. Рот з недовірою ставився до американського капіталізму, критикуючи його матеріалізм. Насправді ж у кінці 30-х він відмовився прийняти іммігрантську візу, запропоновану йому самою Елеонорою Рузвельт. У цей час, проподорожувавши Радянською Україною майже рік, він повернувся вкрай розчарований у соціалістичних ідеалах. У середині 30-х Рот опублікував антикомуністичні статті, де соціалісти і комуністи були представлені безбожниками, які проклали шлях нацистам. Але ностальгія за Австро-Угорською імперією ніколи не покидала Рота: "Мій незабутній досвід - війна і втрата моєї вітчизни, єдиної вітчизни, яку я мав: Австро-Угорської монархії. Жорстока воля історії зруйнувала мою стару вітчизну...".

"Марш Радецького" по-толстовськи поєднує комедію з трагедією. Більшість подій відбуваються у Бродах, куди один із головних персонажів, Тротта, поїхав на службу, і де він врешті-решт зустріне свій трагічний кінець.

Тротти - уособлення падіння цивілізації, Австро-Угорської монархії. Еллі Візель, лауреат Нобелівської премії, рецензуючи "Марш Радецького", зазначив, що "на відміну від релігії, деякі письменники вірять, що мир може закінчитися більше, ніж один раз - він закінчується кожного разу, коли люди і нації вбивають одне одного - і Йозеф Рот досліджує цю віру краще за інших".

У кінці книги, 1914-го, офіцери гарнізону Тротти у Бродах організовують бал на честь сторіччя гарнізону. Офіцери гарнізону Бродів відображають імперію - чехи, поляки, німці, боснійці, угорці... У розпал балу полковник гарнізону отримує звістку про вбивство спадкоємця цісаря, Франца Фердинанда. Ця подія стане приводом Першої світової війни. Приголомшений полковник входить у зал і оголошує сумну новину п'яним офіцерам і паннам. П'яний угорський офіцер робить теж оголошення, тільки вже швидше і в збудженому тоні. Всі припиняють танцювати на мить, і полковник просить оркестр грати траурний марш Шопена. Офіцери і пані починають траурний марш у залі, який швидко переходить у підстрибування, а потім і у дивний радісний танець Чардаш під траурну музику. Оркестр швидко адаптується, і траурний марш перетворюється в невпізнанну танцювальну мелодію. Оркестр замовкає тільки після того, як полковник наказав насильно відібрати музичні інструменти. Сцена ілюструє байдужість підданих кайзера, неминучість падіння імперії. От як цю сцену зображено у німецькому фільмі "Марш Радецького" 1965 року.

 

 

 

 

(Перепрошую за далекі і недоречні паралелі, але 27 років тому, у листопадовий день похорону найвідоміших брів СРСР (йдеться про похорон Леоніда Брєжнєва, - ред.) у одного львівського директора (не у Манкурта!) був власне день народження, з якої нагоди у його кабінеті зібралося найближче оточення і під звуки траурних мелодій тихенько собі клюкнули по коньячку за здоров'я іменинника. Всевидяче око партії не дрімало - одержали за цей коньячок по суворій догані і добре, що на роботі втрималися. До розвалу СРСР залишалося ще 9 років, але це так само було передвісником).

30 років опісля ще один фільм знято спільними зусиллями Франції, Німеччині і Австрії:

 

 

 

 

Перші кадри трейлера показують, як перший барон Тротта врятував життя імператорові, відштовхнувши його і прийнявши кулю у плече.

Рот покинув Берлін за день до приходу Гітлера до влади. Рік потому натовпи німецьких студентів спалювали книги Рота у всій Німеччині і Австрії. Зібравши речі, Рот поїхав до Парижа, де провів останні шість років життя.

Здебільшого у Парижі він годинами сидів у кафе, де писав свої твори. Свідками  були хіба що порожні келихи.

Алкоголізм став формою повільного самогубства для Рота. Рот часто жартував, що без алкоголю він би ніколи не написав більшості праць. В одному з листів другові Штефану Цвейгу Рот відверто написав: "Алкоголь скорочує мені життя, це правда, але він також запобігає моїй негайній смерті". (Штефан Цвейг і Рот в 1936р.)

Одна з останніх новел Рота називається "Легенда про Святого Пияка", у якій він написав: "Хай Бог винагородить всіх нас, п'яниць, такою доброю і легкою смертю!". Однак смерть Рота не була легка.

У травні 1939 року, почувши новину про самогубство друга, письменника Ернста Толлера, Рот у паризькому кафе напився до безтями, з якої вже не вийшов - після чотириденної агонії він помер. Йому було 44. Через декілька місяців "Легенду про Святого Пияка", яка стала провісником смерті автора, опублікували в Амстердамі.

Його похорон Рота у Парижі відобразив складність і справжню трагікомічність особи Рота. На багатолюдному похороні були вінки від комуністів, монархістів і австрійських республіканців. Відбулась також невелика конфронтація між католицьким священиком і рабином. Священик спочатку наполягав на християнській молитві, але, не маючи докази, що Рот перейшов у католицтво, погодився на модифіковану молитву. Деякі друзі Рота, переконані в його єврействі, відмовилися приєднатися до молитви священика. Замість того, вони наблизилися до могили і, на противагу священикові, почали читати єврейську молитву.

 

Рот похований на паризькому кладовищі

Через рік, 1940-го, внаслідок "лікарських експериментів", проведених нацистами, разом з іншими пацієнтами загинула Фредеріка. Нацистам вдалося тимчасово викреслити Рота з європейської пам'яті, але ненадовго. Адже Рот постійно переїздив, він не зберігав своїх праць. У післявоєнні роки його роботи збирали звідусіль - з газет, журналів і дивом уцілілих передвоєнних книг. Починаючи з публікації його книг в середині 50-х, ім'я Рота повернули Європі. Він швидко посів місце серед видатних німецьких письменників 20-го сторіччя.

Наразі англійською перекладено всі книги Рота. Більшість його робіт перекладено всіма іншими основними мовами. Українською мовою перекладено більше половини текстів Рота, майже усі вони вийшли у Львові. Йозеф Рот - культовий письменник галицької інтелігенції.

Роботи Рота стали предметом цілої індустрії - безліч книг і публікацій постійно виходить в Європі і Америці. Щорічно проходить одна-дві конференції про його роботи і письменницьку спадщину. Рот часто стає об'єктом обговорення на німецькому телебаченні. У європейських столицях - Відні, Парижі і Берліні - висять меморіальні дошки на будинках, де проживав Рот.

У Берліні популярний бар названий на честь Рота. У барі багато фотографій письменника, його цитат і книг. У центрі Відня одна з вулиць названа його іменем. Книги Рота є обов'язкові для читання в австрійських школах разом з іншими класиками. До сторіччя його народження Австрія випустила спеціальну поштову марку.

Як зазначається на одному із сайтів, ні у Бродах, ні у Львові ніщо не нагадує про Рота. Жодної вулиці не названо його ім'ям, жодного парку. Жодного музею. Його книг немає. Перед гімназією у Бродах є невеликий пам'ятний знак, встановлений ще за Рад (знаю, що за совітів, але комп'ютерні перекладачі не навчилися відроджувати мов, вміють тільки перекладати, - Манкурт), де Рот числиться останнім серед інших почесних випускників гімназії - місцевих письменників і науковців. На дошці ніяких подробиць нема - лише вказано, що він був "антифашистом і письменником". Нещодавно австрійці, які продовжують паломництво у Броди, встановили непоказну меморіальну дошку в гімназії на честь Рота.

На могилі Рота на паризькому кладовищі Тіаїс написано:  'JOSEPH ROTH/ECRIVAIN AUTRICHIEN/MORT A PARIS EN EXIL" - Йозеф Рот/Австрійський письменник/Помер в Парижі у вигнанні". На своїй батьківщині Рот залишається в сумному вигнанні.

 

Післямова від Манкурта

Ну не так уже й у вигнанні... Не встиг Манкурт кілька днів тому сказати приятелеві, що готує матеріал про Рота, як той наступного дня притягнув каталог виставки, яку організовували у нас австрійці років десять тому, надрукований без вихідних даних компанією "Гердан" у Львові. Ось! Крім того, у нас багато разів видавали книги Рота українською мовою. Врешті-решт, низький уклін нашим молодим перекладачам Юркові Прохаську, Христині Чушак та іншим, дай їм Бог здоров'я і взагалі...

А Галина Петросаняк захистила дисертацію про поетику прози Рота. Слушно нагадали мені про існування прекрасної книги Тимофія Гавриліва. Зрештою, днями прочитав чудову статтю житомирянки Т.Іванчук про стосунки Рота та України. Тож не треба ля-ля. Дивне поєднання в наших головах обожнювання Йозефа Рота з брехливим бродівським сайтом спишемо на вади мислення районного верстальника.

Чи пам'ятаємо ми знаменитого письменника? Однозначно так. Чи достатньою мірою шануємо його пам'ять? Враховуючи, що він не українець - більш ніж достатньо. Сам я, щоправда, Йозефа не читав. Знайшовши у мережі фільм "Сповідь Святого Пияка", що отримав головний приз кінофестивалю в Каннах, прочитав кілька сторінок, щоб зрозуміти, про що мова в уривку з кінофільму. Зрозумів. Звичайно, міг би тут написати, що читав. Адже вас легко обдурити.

Себе важко.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 33

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук