Молитва українсько-польського примирення на Личакові
Не втомлюсь повторювати - ми це зробили!
Попри опір буденності,
Попри смертельну втому від постійних провокацій,
Попри те, що не буде кінця боротьбі з людською неприязню,
Попри нескінченність людської обмеженості,
Попри вал розчарувань,
Попри мряки, що стають все густішими,
Ми це зробили!
Ми просто знову прийшли 1 листопада на Личаківський цвинтар і зробили ще один крок до порозуміння між людей.
Спасибі тим, хто поруч.
Однак залишається сумне запитання. Гляньте як виглядає меморіал Невідомого польського солдата в українському місті Львові 1 Листопада - і постійна варта харцерів, і навіть достойний пан, який щороку героїчно і самотньо приходить на українські поховання з українським прапором - цього разу ми застали його на польських похованнях. Чи це потрібно тільки цьому старшому чоловікові? Де ж решта громади?
Чому меморіал Української Галицької армії в українському місті Львові виглядає так самотньо - лиш порозкидувані вітром вінки від різного роду адміністрацій? Прийшли і пішли...
Знайдіть три відмінності. То де ж наш славний Пласт, де інші молодіжні організації?
Так, провели ряд чудесних заходів - історичну реконструкцію перед міською радою. Проте... Український меморіал стояв сиріткою... Отаке дорогі друзі.
Про кільканадцять тисяч свічок, які наші польські браття розкладають того дня на нашому українському та польському Личаківському цвинтарі не говоритиму. Немає коштів, ясна річ... А, може, чого іншого немає? І не патріотизму, його у нас вдосталь, може серця...