На Львівщині вшанують Мирослава Січинського

У Львівській області вшанують пам’ять Мирослава Січинського, який у 1908 році застрелив галицького намісника Анджея Потоцького в знак протесту проти кривд польської адміністрації, заподіяних українцям (вбивство Марка Каганця та фальсифікація виборів до австрійського парламенту). За рішення про вшанування проголосувало 67 депутатів.

Серед запропонованих заходів є проведення уроків, вечора пам’яті, встановлення пам’ятної дошки.

Комісія з питань культури до наступної сесії повинна напрацювати це питання і депутати ще раз розглянуть його восени.

"Ви хочете передати питання на комісію, тобто поховати дане питання",– сказав присутній на сесії Герой України Юрій Шухевич.

Довідка. Мирослав Січинський (11 жовтня 1887 р, Чернихівці, Збаразький район, Тернопільська область – 16 березня 1979 р, Вестленд, штат Мічіґан, США) – український громадсько-політичний діяч, в юності - терорист.

Народився в сім'ї священика, громадського діяча, посла до Галицького сейму Миколи Січинського. Двоюрідний брат Володимира Темницького, голови Української соціал-демократичної партії (УСДП) Галичини, міністра закордонних справ УНР (1919). Навчався у Коломийській та Перемишльській гімназіях, на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів. Належав до УСДП Галичини, брав активну участь у її діяльності, зокрема у виборчих кампаніях.

На знак помсти за кривди місцевої (де-факто польської) адміністрації, заподіяні українцям (вбивство Марка Каганця та фальсифікація виборів до австрійського парламенту) 12 квітня 1908 застрелив у Львові галицького намісника Анджея Потоцького в його робочому кабінеті (існують й інші версії мотивів його вчинку). Хоча відповідальність за цей акт не взяла на себе жодна політична організація, його схвально сприйняли радикальні українські партії та діячі, переважна більшість галицьких українців. Митрополит Андрей Шептицький, духовенство та лідери Національно-демократичної партії суворо засудили вчинок М.Січинського як прояв політичного терору.

Після 12 квітня містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів.

Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари, яку цісар через міжнародний резонанс справи замінив на 20-річне ув'язнення. 1911 року Дмитро Вітовський і Микола Цеглинський організували його втечу. За допомогою двох наглядачів-українців 10 листопада він утік із в'язниці у Станіславові і разом з ними нелегально виїхав до Норвегії, згодом — до Швеції, звідти – до США (1914).

Був одним із засновників Української федерації Соціалістичної партії Америки, редагував її тижневики «Робітник» (1914–1917) і «Народ» (1917), входив до проводу Федерації українців США (1915-1918).

1920 - став співзасновником організації «Оборона України» та редактором її часопису «Українська громада».

1933–1941 — президент Українського Робітничого Союзу (нині Український Братський Союз). Під час Другої світової війни поступово перейшов на прорадянські позиції, хоча не був апологетом державного устрою СРСР і комуністичної ідеології та практики. В 1930-х роках приїздив до Полтави, у 1959 та 1968 — до Львова (до сім'ї свого гімназійного й університетського товариша Федора (Теодора) Замори).

До кінця життя не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим.

Останні роки провів у притулку для людей похилого віку.