Наш ворог № 1
Чуєте музику Ваґнера?
До останньої п’ятниці я гадав, що наш найлютіший ворог – чупакабра. Якби не оприлюднена на сайті «Української правди» риторико-стилістично бездоганна стаття «Тевтонський марш» історика, політика й політолога (технолога?) Костя Бондаренка, я б і далі перебував у невігластві. Тепер я знаю: наш ворог номер один – Німеччина.
Це через неї у нас така корупція.
Це через неї гинуть шахтарі.
Це вона обгородила парканом наш парламент.
Це вона блокує рух, коли їде кортеж президента.
Це вона відмовляється модернізувати нам виробництво.
Це вона виснажує ресурси й виводить капітали.
Це вона осоловіло сидить за кермом.
Це вона катує в українській міліції.
Це вона забруднює нам довкілля – чуєте, як жалібно тьохкає соловей?
Це вона чавить дрібний і середній бізнес.
Це вона урізає пільги афганцям-чорнобильцям – чиновникові треба на майбах, бентлі і гвинтокрили.
Це вона нараховує українським учителям, бібліотекарям, музейникам, науковцям, лікарям зарплати, у дванадцять-п’ятнадцять разів нижчі, ніж у Німеччині.
Це вона усунула норму про поступовий перехід на стовідсоткове дублювання (озвучування) іноземних фільмів державною мовою.
Це вона скасовує квоти на музику, вироблену в Україні.
Це вона закриває україномовні школи.
Це вона призначила міністром освіти і науки пана Табачника.
Це через неї у дев’яностих роках нам відмикали світло – хіба ви не пам’ятаєте, як у небі гули бомбувальники?
Бачите, як з усіх шпарин випинаються на світ Божий нібелунги?
Це вона командує Hände hoch! і диригент, маестро Чечетов, уже знову підносить руки, а національний оркестр «Верховна Зрада» ладний ударити по кнопках дивозвучного синтезатора.
Ще мить – залунає музика Ваґнера.
Чуєте, як вона заполонює все навколо (найперше ефемки)?
Ні?
Прислухайтеся!