Наталія Лигачова: Зараз варто говорити про продажні медіа і непродажні

Стан сучасних українських медіа, журналістський формат і неформат, відповідальність та етику журналістів в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET аналізує шеф-редактор Інтернет-видання та часопису «Телекритика» Наталія Лигачова.

- Яка зараз ситуація в медіа-просторі?

- Ми маємо справу з парадоксальною ситуацією, коли наші надії і наша перемога у 2004 році, як помаранчевих, так і журналістів (в т.ч. падіння системи темників), насправді зіграла з нами злий жарт, тому що показала нам, ніби щось відбулося. І те, що журналісти раділи, вважали, що настануть райські часи, дозволило дійти до ситуації, яка існує зараз. Насправді, що трапилося? На зміну темникам прийшла «джинса». «Темники» йшли з одного центру влади, куди не допускалася опозиція, а «джинса» - допуск всіх, хто має гроші.

Коли ми бачимо, що створюється широка коаліція, умовно кажучи, політичних сил, вона починає превалювати в країні, а система тієї самої цензури залишилася законсервованою, тільки набула іншого виду - не темників, а «джинси». Як тільки з'являється якась сила, що має домінуючий вплив на всі процеси, які проходять в країні, вона повернеться до темників. Тому що ця домінуюча сила не буде дозволяти займатися замовними матеріалами від тієї, хто залишився в меншості. А система залишилася, система тієї ж корупції.

За часів темників дивіденди отримували всі, а зараз, за часів «джинси», - журналісти від цього відсторонені. Часто вони їдуть на зйомку чи збір матеріалу, навіть не знаючи, що це замовний матеріал, або ж займаються «джинсою» за право працювати.

«Джинса» - це ті самі темники, тільки «джинса» створює корупційну рівність для всіх, а темники - корупційні можливості для влади (для однієї сторони), але суть та ж - це шантаж з боку влади засобів масової інформації, або грішми, або тиском.

- Раніше говорили про об'єктивні медіа, необ'єктивні, заангажовані, незаангажовані, незалежні або залежні... А зараз?

- Зараз варто говорити про продажні медіа і непродажні. На жаль, непродажних медіа дуже мало, особливо в пресі. Насправді, заангажованість не є страшною, якщо вона відкрита. На Заході партійна преса вважається такою ж пресою, вона відкрита, всі знають, чи вона комуністична, чи ліберально-демократична. Це не страшно. Страшно тоді, коли медіа продається і тим, й іншим, і ще іншим, і ніколи не має своєї позиції. Друкує дещо - отримує гроші. Це проституція.

 - В одному тексті ви написали: «Журналістика факту потисне журналістику міркувань». Про що мова?

- У нас зараз перебір із позиціями та думками, передусім на екрані. Там піаряться: вони не повідомляють інформації, лише кажуть свою думку, або інформацію-компромат на опонента, або компромат-поразку тої чи іншої позиції. Це інформація недостовірна: оскільки це один політик вишукує проти іншого, тому в читача-глядача проходить певне відторгнення. Я, наприклад, уже не читаю авторських колонок своїх улюблених авторів. Я просто наситилася чужими думками, хочу почати розбиратися в усьому сама, тому шукаю все більше і більше фактів.

У нас зараз суспільство практично відгороджене від цілих масивів інформації, причому мова йде не тільки про ту інформацію, за яку спеціально хтось платить, щоб її не ставили в ЗМІ, ми відторгнені від інформації не тому, що вона закрита заборонена, а тому, що в час шоу, скандалів, ожовтіння політики ніхто ж не зачіпає комунальної сфери. Взяти той же Львів, у вас же чимало комунальних проблем. Про це, в основному, мовчать, бо не цікаво, бо за це ніхто не заплатить. У нас зникли журналістські розслідування, але не ті, у кого яка нерухомість. Потрібні розслідування,  які розслідуватимуть проблеми і теми, що стосуються кожного з нас: як зробити так, щоб за електрику платити менше, як зробити так, щоб у нас почали з'являтися енергозберігаючі технології.

- Чи є в журналістиці формат і неформат?

- Формат і неформат, на жаль, стали альфою і омегою вітчизняної журналістики. Всі телеканали чітко працюють або у форматі, або не у форматі. Щось оригінальне чи трохи відмінне від того, що звикле телебаченню, оголошується неформатом. Зрозуміло, що в кожного ефіру своя цільова аудиторія. У нормальній ситуації формат ЗМІ має бути спрямований на цільову аудиторію, але у нас дуже часто не цільова аудиторія формує, а те, яка думка про цільову аудиторію є у менеджера.

- Чи є привабливими для київського бізнес-ринку львівські медіа?

- Я не є експертом в медіа-ринку, але мені здається, що нема руху у медіа-бізнесі всередині країни, скоріше є інтерес з інших країн до загального українського ринку: львівського, київського тощо. А от перетікання київського бізнесу в регіональні медіа, можливо, і є, але в меншій мірі, ніж це могло бути.

Мені здається, що йде зворотній процес: регіони виходять на загальнонаціональну орбіту. Наприклад, львівські канал «24» та радіо «Люкс» стали загальнонаціональними. Окрім Львова, у столиці присутні донецькі ТРК «Україна», телеканал «Глас».

- Якого закону про інформацію бракує, якщо бракує?

- Законодавча база потребує оновлення, але справа не в тому, що в нас погана законодавча база, а  в тому, що: а) нема політичної волі для виконання уже існуючих багатьох норм; б) нема політичної волі, щоб навіть за відсутності тих чи інших законодавчих норм притримуватися цивілізованих правил гри. Ми знаємо, що в Британії, нема закону про інформацію, тим не менше - це одна з найбільш демократичних країн щодо ЗМІ. Адже все прописати неможливо.

Звичайно, нашу законодавчу базу треба вдосконалювати, але я б не говорила про якийсь конкретний закон, окрім закону про громадське мовлення. Могла б бути створена законодавча база для того, щоб вирішити всі питання створення громадського мовлення - як унікальної системи, де б було вирішено багато питань, які затримують зараз розвиток державного ТБ.

Деякі положення законів варто переглянути, зокрема ті, що стосуються висвітлення діяльності державних органів, потрібна більш прописана база для боротьби з «джинсою», з прихованою рекламою. Також потрібно прийняти закон щодо прозорості медіа-власників, з тим, щоб ввести поняття контролюючої особи, а не тільки того, хто володіє безпосередньо акціями.

- Що таке журналістська етика для Наталі Лигачової?

- Ми знаємо, що існує маса етичних кодексів у світовій журналістиці. Невелика проблема - прописати 20-30 позицій, котрих усі притримувалися б - мали б більш-менш нормальну журналістику, але якщо говорити двома словами, то наріжним каменем журналістської етики є розуміння того, що репутація - це головний капітал.

Є два відношення до журналістики: можливість заробляти гроші і комфортно влаштувати своє життя, друге - отримати славу авторитетного журналіста. Гроші чи добра слава - зазвичай, це різні шляхи.

Важливо, щоб молоді журналісти усвідомили, що в нашій професії є великий елемент місії: ти є проводирем інтересів суспільства серед політиків, влади, які мають більше можливості впливати на мізки, проводити свою лінію; з іншої сторони - твоя місія полягає в тому, щоб суспільство ставало більш комфортним для життя всіх, не тільки більшості, а й меншості. Усвідомлення своєї професії, як громадської місії, - це дуже важливо.

- Чи правильним є те, що студенти журфаку навчаючись працюють? Як Ви ставитесь до цього?

- Вчитися потрібно. Просто в нас зараз так поставлена журналістська освіта: якщо ходитимеш лише на пари, то, може, отримаєш знання в галузі науки, літератури, мистецтва, але не будеш володіти журналістикою як ремеслом; з іншої сторони - якщо з першого курсу починаєш працювати, то, напевне, багато втрачаєш у загальнонавчальному рівні. Сьогоднішня ситуація, коли студенти працюють під час навчання, не на користь ні ЗМІ (експлуатують студентів, заповнюючи прогалини), ні - студентів.

Ідеальна система в журналістській освіті для мене - це школи магістратури, або школи журналістики після бакалаврату, або факультети журналістики з вираженою спеціалізацією після другого курсу: перший курс - загальні знання мови, стилю, культури, з другого - кожен зі студентів вирішує, в якій сфері він хоче спеціалізуватися: культура, політика, економіка.

- Чи мають журналісти реальний вплив на події, що відбуваються в країні?

- Так, мають. Я прихильник того, що журналіст не повинен прогнозувати те, як слово його відізветься, коли він передає факт. Він не повинен думати про це взагалі. Його мета - сказати про факт. Звичайно, у кожного правила є винятки. Ситуації бувають різними. Але факт - первинний для журналістики. Також ми повинні розуміти, що маємо можливість колосального впливу, як позитивного, так і негативного. Ми можемо маніпулювати інформацією і створювати абсолютно неправильне уявлення про те, що відбувається. Приклад: проблема НАТО зараз є колосальною проблемою, якби це не провокували політичні сили і їх не підтримували ЗМІ, проблема б хвилювала лише 10% населення. В той же час ми можемо піднімати суспільно важливі теми, допомагати людям адекватно їх оцінювати, помагати їх вирішувати, створювати комунікації тощо. Ми реально впливаємо.

Довідка ZAXID.NET

Наталя Лигачова - головний редактор сайту та часопису «Телекритика». Закінчила у 1984 році факультет журналістики Київського державного університету. Працювала у Держтелерадіо УРСР, Національній телекомпанії України, газетах «Киевские ведомости», «Дзеркало тижня», журналі «Наталі», а з 1996 року - в газеті «День», де започаткувала жанр української телекритики. У вересні 2001 року заснувала Інтернет-проект «Телекритика».

Фото з сайту telekritika.kiev.ua