На карті загроз, що виходять від злочинного режиму Путіна, тривожно «засигналила» Молдова. Наприкінці минулого тижня її президентка Мая Санду заявила, що Росія готує втручання в парламентські вибори, які мають відбутися у вересні. Вона не просто підозрює – вона знає, що це буде повторення минулорічного сценарію, тільки, найімовірніше, з іще більшим нахабством. І якщо хтось думає, що це внутрішня справа молодої республіки, то помиляється: наслідки такого втручання відчують і в Україні, і не тільки в ній.
Спочатку дозвольте сказати про особисті відчуття. У мене є онук, ще досить юний, але не по-дитячому сміливий. За моєю порадою він покинув Росію, тож не стане частиною злочинної війни, яку Путін розв'язав проти України. Зараз хлопець в одній із третіх країн, де життя – це радше очікування, ніж рух уперед. Ми з ним думали про Молдову, бо вона – ближча до Європи, ближча до розуміння свободи. А ще тому, що президентка Санду, судячи з усього, твердо має намір вивести свою країну на шлях нормального майбутнього. Але коли я прочитав новину про наміри Кремля вплинути на вересневі вибори, всередині щось стиснулося. Дуже не хотілося б, щоб ці закривавлені руки дісталися і до Кишинева.
Це вже не про геополітику. Це про межу між світлом і темрявою. Тому що в разі, якщо проросійські сили повернуть собі контроль у Молдові, питання не стоятиме, як раніше, лише про зміну курсу або нові домовленості з ЄАЕС. Ні, тепер усе набагато серйозніше. Це означає, що з'явиться форпост Росії на західному кордоні України. Це означає, що Кремль отримає ще одну платформу для тиску, диверсій і створення хаосу. А хаос – це те, у чому найкраще почувається кремлівський пахан.
І ось тут виникає запитання, яке не дає мені спокою: а що може зробити Україна, щоб перешкодити цим підступним планам? Адже ситуація і без того дуже складна: Білорусь із півночі, фронт на сході, база Військово-морського флоту РФ на Чорному морі... Невже і з заходу має прийти новий ризик? Так, Україна і Молдова давно говорять про дружбу. Країни торгують між собою, обмінюються візитами, підтримують одна одну у прагненні до Євросоюзу. Але цього, мені здається, більше недостатньо. Час перейти від слів до справжніх, живих дій щодо захисту від путінської Росії. Це може бути, наприклад, спільний українсько-молдовський проєкт із боротьби з гібридними загрозами з боку країни-агресора.
Якби була моя воля, я б назвав цей проєкт так: «Щит Свободи». Як простий, але чіткий образ того, що свободу потрібно не тільки бажати, а й захищати. Цей проєкт – не про танки, гармати і снаряди, він про інформацію, про кібербезпеку, чесність виборів і, головне, про людську стійкість. Ми занадто довго дозволяли Путіну і Ко грати на нервах народів країн, які раніше входили в імперію зла, яку він хоче відродити. Потрібно розрізати цю струну на прикладі України і Молдови. Рішуче і надійно.
Я це бачу так. У рамках проєкту можна створити два спеціалізовані центри: у Києві та Кишиневі. При цьому цілком доречно і навіть бажано використовувати те, що в цьому плані вже існує в Україні. Ці центри могли б моніторити російські наративи, відстежувати підозрілі політичні пожертвування, виявляти фейки, особливо напередодні виборів. Адже всі знають, як це працює – виборча кампанія перетворюється на театр тіней, де за лаштунками сидять ті, кого ніхто не обирав. Не пригадаю, де читав, але начебто такі центри вже працюють у країнах Балтії. Зовнішньополітичне відомство України напевно може знайти більше інформації про це.
Паралельно можна було б запустити окрему програму із захисту виборчого процесу. Під назвою, наприклад, «Вибори під захистом». Не для краси – а по суті. Спостерігачі, підготовлені за єдиними стандартами, могли б бути відряджені в регіони Молдови, де особливо активні проросійські сили. Україна могла б допомогти і журналістами, які навчені методам розпізнавання дезінформації й фальсифікацій. Важливо також створити «Гарячу лінію» для сигналів від громадян – нехай просту, але працездатну. Головне – щоб це була мережа, жива, оперативна й ефективна. Не звіт для звіту, а для захисту народу від кремлівських диверсантів, нехай навіть й інформаційних.
Не менш важливий елемент – кібербезпека. Скільки вже було атак на інфраструктуру України – енергетичну, банківську, транспортну. Упевнений, те саме чекає і на Молдову, особливо напередодні виборів. Значить, потрібно діяти на випередження. Україна в цьому плані набагато досвідченіша. Дві країни-сусідки могли б обмінюватися досвідом, вчити одна одну захищати системи. У перспективі взагалі можна було б об'єднати зусилля і створити спільний «кіберщит». З урахуванням постійних «електоральних» зазіхань Кремля на сусідів Україна в цьому має бути зацікавлена не менше, ніж Молдова.
І, нарешті, найтонше, найслизькіше – інформація, що розрахована на широке коло людей, виборців. Протистояти пропаганді – це не просто публікувати спростування. Потрібно створювати альтернативу. Так, звучить банально, але якщо людина не отримає правду з надійного джерела, вона візьме брехню з красивого. Україна в цьому переконувалася не раз, але зараз ідеться вже не тільки про неї. Якщо Кремль «виграє вибори» в Молдові, програє й Україна. Тому потрібно заздалегідь, уже зараз підтримати молдовські незалежні ЗМІ, запропонувати їм спільні формати: подкасти, відео, лонгріди, навіть невеликі розслідування. Інформаційну сутичку з Кремлем у Молдові українські журналісти повинні сприйняти, як свою кровну справу. Якогось величезного фінансування тут не знадобиться, тому, впевнений, у структурах ЄС напевно поставляться з розумінням.
Зараз, коли на кону стоїть проєвропейська і, отже, проукраїнська Молдова, стандартні методи відсічі загроз з боку Росії повинні поступитися місцем більш сучасним, креативним й ефективним. І розгортати всю цю роботу потрібно просто негайно, адже до виборів у Молдові залишилися лічені місяці.
Особливо треба сказати про роль МЗС України в цій ситуації. У відомстві мають зрозуміти, що у воєнний час не можна обмежуватися дипломатичними реверансами. Політика – це не тільки високі зустрічі й заяви в соцмережі Х (колишній твіттер). Це ще й уміння вчасно розпізнати, звідки і як саме підкрадається загроза. Розумієте, Кремль не завжди діє фронтально, він іноді не кидається в лобову, особливо там, де не може. Він крадеться – у закони, у телевізор, у телеграм-канали, у гаманці продажних політиків, у довіру людей похилого віку і незрілість молоді.
Україна це вже проходила. Проходила на Майдані, коли громадянам спочатку не вірили, потім їх оголошували ворогами, а потім по них починали стріляти. Проходила це Україна в Криму, де російські війська увійшли раніше, ніж хтось встиг сказати «ні». Україна проходить це зараз, коли війна не тільки в телевізорі, а в кожному телефоні, у кожному листі з фронту, у кожному порожньому стільці за святковим столом...
Тому, коли я прочитав про тривожну заяву Маї Санду, одразу чітко зрозумів: кремлівський нелюд крадеться в Молдову. Він має можливість витратити на молдовські вибори багато мільярдів і може фактично захопити її без єдиного пострілу, а значить, у майбутньому в нього з'явиться можливість напасти на Україну ще й звідти. Недооцінювати це не можна. Сподіватися, що вбивця схаменеться під словесними умовляннями американського президента Дональда Трампа, – наївно і безвідповідально. Путін не відмовився від своїх планів поставити Україну під свій вплив і не відмовиться аж до смерті.
Беручи під інформаційно-грошовий приціл Молдову, кремлівська банда напевно думає про Україну. Потрібно поламати її віроломні плани. Ось чому Україна і Молдова повинні об'єднатися перед обличчям спільного ворога, причому не тільки на рівні урядів, а й громадянського суспільства. Точок докладання сил для активістів чимало, було б бажання.
Звісно, можуть знайтися скептики, які скажуть: «Але ж Молдова – нейтральна держава, там це закріплено в Конституції». І що? Папір, на якому прописаний «нейтралітет», горить із тією ж швидкістю, що й багато українських сіл під російськими бомбами. Нейтралітет – це красиво, але тільки доти, доки в тебе не стріляють. Або поки у твою політику не впроваджуються чужі гроші, віроломні виборчі прийоми, технології брехні. Але, звичайно, Молдова має сама вирішити, як їй бути. Вона має на це повне право! А Україна, як добра сусідка і майбутній партнер по Євросоюзу, просто зобов'язана бути поруч із нею. І не тільки із солідарності, а й з міркувань власної безпеки. Як оформити цю взаємодопомогу на державному рівні, нехай думають політики і високі чиновники, яким народ за це платить гроші.
Просто не потрібно забувати, що Україна і Молдова приречені бути сусідами. Але ж краще мати сусіда-друга, ніж сусіда-потенційного вбивцю твоїх дітей. Тому Україна повинна почути цей тривожний сигнал від Санду. Саме тому пропонований проєкт «Щит Свободи» (назва може бути інша) – це не просто план з відсічі впливу з боку диктаторської Росії. Це жест дружби. Це рука, простягнута в потрібний момент. Це знання, що Україна і Молдова – не просто сусіди по карті, а сусіди по долі. Україна повинна стати в цій ситуації поруч із Молдовою не заради галочки, не заради чергового чиновницького звіту. А заради того, щоб ще одна країна залишилася вільною і незалежною. Щоб ще один народ не був відданий на поталу кремлівським нелюдам. Зрештою, справжнє добро – це своєчасний спротив злу.
Ми використовуємо