Один день Доктора Клоуна

Побути клоуном не було моїм потаємним бажанням, скоріше це був виклик і це була цікавість. Цікавість, чи стане мені душевних сил побути волонтером-клоуном для хворих діток…

Один день...

Щочетверга і щоп'ятниці на другому поверсі Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні на вул. Дністерській (та, що в народі «чорнобильська») у кабінеті збираються молоді люди, переодягаються у яскраве, пістряве вбрання, чіпляють на ніс клоунський носик, беруть не менш кольорові сумки, в які складають всілякі сюрпризи - від цукеркових «пігулок» до різноманітного реквізиту для фокусів.

Сьогодні багато новеньких волонтерів, серед них і я. Об'єднуємося у три групи: йдемо у різні відділення. Я в команді зі студентом Ромчиком (він вдруге прийшов) та постійним волонтером Катериною Назарук. Переодягаємося у трохи смішний, кольоровий одяг. Катя пропонує нам вигадати імена. Вона - доктор Клоня, Роман став доктором Ласуном, я - доктор Клітинка (одяг у мене був переважно у смужку та клітинку). Доктор Клоня розповідає мені кілька загальних правил, зокрема, що у палаті клоуни розважають не одну дитину, а потім іншу, а відразу всіх, а якщо є дорослі - батьки, бабусі, знайомі, - розважаємо всіх... Настанови роздані, тепер ми йдемо у гематологічне відділення.

У першій палаті на ліжку сидить п'ятирічний хлопчик Мирось (ім'я змінено) з крапельницею, біля нього дві бабусі і мама. Вітаємося, доктор Клоня запитує, чи можна увійти, отримавши ствердну відповідь - заходимо. Знайомимося, усміхаємося, запитуємо як звати, даємо «пігулки»-цукерки. «Це пігулки, які треба вживати одну зранку, а одну ввечері. І не переплутати», - зазначає по-лікарськи доктор Клоня, згодом запитує, яку тваринку йому зробити з надувної кульки. Колір кульки вибирає Мирославчик. Навіть у цьому знаходимо кумедні моменти.

- Це який колір? - запитує доктор Клоня.

- Червоний..., - відповідає хлопчик.

- Доктор Клітинка, який це колір? Бо мені здається, що то зелений...

- Зелений, - з усмішкою відповідаю я.

- Миросику, давай ти одягнеш носика (простягає червоного носика), так як у нас, і може тобі так краще буде видно, що то зелений колір...

Не зважаючи на поролоновий «носик», колір не змінився. А доки доктор Клоня робить тваринку, ми з доктором Ласуном міряємо тиск «тискоміром» (який пищить) одній бабусі. Спочатку на руці, а потім на нозі, й урочисто оголошуємо про те, що бабуся здорова і її можна відправляти в космос. Процедура повторюється і на іншій бабусі, а от мамі «міряє тиск» сам Мирослав. Доктор Ласун ще показує як крутити тарілку на палці, вчаться і бабусі, і сам Мирось. Надувна тваринка готова, доктор Клоня малює їй оченята та (обов'язково!) усмішку. Ми прощаємося та йдемо в іншу палату.

Таких палат у нас сьогодні десь із 15. Доктор Клоня розповідає нам, що у деякі палати нам можуть не дозволити  увійти: дитина може бути після «важких» процедур або почувати себе гірше, чи температура могла піднятися, тоді «лікарі» в коридорі роблять звірятко з надувної кульки, малюють усмішку, чіпляють до звірятка клоунський носик, і з двома цукерками передають через маму в палату для дитини.

«Найважче, звісно, працювати в хірургічному та гематологічному відділеннях (і там, і там лежать «онкохворі»). Вони стають пацієнтами лікарні надовго і по півроку, і на рік. Для тих, хто в лікарні довго лежить, треба вигадувати якісь нові ігри, забави, фокуси, цікавинки, аби їм теж було щоразу весело. Для підлітків показуємо фокуси на картах. Дещо вони відгадують, щоправда не відразу, але в більшості для них це реально фокуси. Майже так і зустрічають: «А ви знаєте нові фокуси?». Підлітки, окрім забав, потребують живого спілкування. Заборонених тем немає. Тут просто є потреба поговорити», - розповідає доктор Клоня.  

Майже у кожній палаті інший підхід до дитини і до доглядача, однаковими залишаються тільки подарунки - носик, цукерки, надувна іграшка, і, звісно, якісь веселощі. Дехто з маленьких пацієнтів радісно ділиться тим, що скоро поїде додому. Хлопчик повільно, слово за словом, розповідає про ведмедиків, а дівчинка, яка бавилася в коридорі іграшками, хоч і була мовчазною, охоче малювала на надувній жирафці (іграшку зробила доктор Клоня) плямки і розфарбовувала їх кольоровими маркерами.

Медперсонал уже звик до кольорових «клоунів», до того, що вони теж роблять обхід палатами. Побачивши нас, вони також усміхаються.

«Доктор Клоун»

  «Усе насправді почалося 8-9 років тому. До Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні приїхав меценат лікарні Піт Спайкерс (із Нідерландів). Він привіз костюми клоунів. Тодішні волонтери одягали костюми, робили макіяж (повний грим) і йшли до дітей, малювали  з дітьми, розважали їх іграми,», - розповідає президент Фонду «Доктор Клоун», психолог Уляна Мазепа.

Потім, за її словами, волонтери закінчили виші, і ці відвідини клоунів припинилися. «Але кілька років тому до мене підійшов колишній волонтер Євген Суковський і запропонував відродити розпочате, оскільки це дуже добра справа. Треба, щоб діти отримували позитивні емоції в лікарні. І ми, троє колишніх волонтерів  - Євген Суковський, Володимир Боднар і я - створили Благодійний Фонд «Доктор Клоун», - продовжує Уляна Мазепа. - Наші волонтери збираються в малі групки, одягають кольорові костюми і обов'язково червоний носик, роблять легкий грим та несуть маленьким пацієнтам чудову терапію сміхом і забавою. «Доктори Клоуни» - це виняткові, різносторонні терапевти. Використовуючи свої знання, вчуваються у психологічні потреби дітей і знімають нервову напругу, спричинену болем, страхом і розлукою з близькими, знижують післяопераційний шок і повертають дітям наснагу до життя. Ми бачимо, що терапія сміхом і забавою завойовує визнання серед працівників служби охорони здоров'я і батьків, оскільки має значний вплив на процес лікування та реабілітації».

За словами Уляни Мазепи, є постійні волонтери, а є ті, які приходять і йдуть, оскільки не кожного влаштовує година, адже ми починаємо о 16.00,  - хтось на роботі, інші на парах. Адже переважна більшість волонтерів - це студенти, аспіранти: історики, психологи, філософи, біологи, є один майбутній лікар. Ніхто з них не закінчував циркових училищ чи якихось курсів. Волонтери влаштовують маленьке свято своїм умінням, щирістю і відкритістю.

«Сміх і хороший настрій  відволікає він білих стін, білих палат, і лікарів, медперсоналу у білому. Один лікар зізнався, що любить після нас робити свій обхід, тоді діти більш відкриті, розповідають щось, дають себе оглянути, - розповіла Уляна Мазепа. - І ті батьки, які втратили дитину (за статистикою 70% пацієнтів лікарень «поборюють» хворобу), все одно згадують відвідини «докторів», адже в цей час їхня дитина посміхалася, раділа, сміялася».

За словами Уляни Мазепи, їхній волонтерський рух розповсюджується - тепер «докторів-клоунів» можна побачити і в ОхМатДиті.

Єдине, що насправді потрібне БФ «Доктор Клоун», - це підтримка. Представники фонду та волонтери і свої кошти «викладають», адже «носики», надувні кульки, цукерки, реквізит для клоунів треба купувати. Бракує костюмів, кольорового одягу. Коли немає меценатів, то все купують представники фонду і волонтери.

Кожен кравець, хто виявив би бажання, міг би долучитися до пошиття одягу для докторів-клоунів,  могли б підтримати і фабрики чи магазини солодощів. «Ми будемо раді будь-якій підтримці. У Польщі, наприклад, своїм волонтерам дають предмети гігієни, вату, молочко для зняття гриму, порошок, щоб випрати костюми. Тобто такі речі, на які волонтери витрачають свої кошти», - розповіла президент Фонду.

Волонтером може стати кожен, хто має артистичні здібності, креативний та активний, з почуттям гумору. Щоправда, вперше це трошки важко психологічно, але, за словами клоунів, вперше так завжди, тому що повністю віддаєшся даруванню радості.

Фото із сайту www.mediastar.net.ua