Підсумки 2010 року: вперед у минуле?

IQПетро Герасименко, 29 грудня 201088225

Останній рік першого десятиліття ХХІ ст. за складністю суспільних метаморфоз та політичних баталій, безумовно, стане об’єктом прискіпливої уваги майбутніх дослідників.

Саме у ньому були започатковані ті суперечливі процеси, які тією чи тією мірою впливатимуть на українські реалії у найближчій перспективі. Наскільки глибоким та тривалим буде цей вплив, у що він трансформується і до яких наслідків приведе, залежить від багатьох чинників.

 

Часові маніпуляції

2010 рік став особливим роком в українській історії третього тисячоліття. Впродовж його перебігу стрілки історичного годинника стрімко пробігли відстань довжиною як мінімум у десяток років.

Свою руку до ручного переведення часу доклали чимало персон. Відсутність обґрунтованих законних підстав для таких дій мало турбувала ініціаторів процесу. Тим більше, що сам Конституційний Суд у деяких випадках особисто благословив переміщення країни у історичному вимірі. Зрозуміло, що індульгенції від суб’єкта такого високого рівня давали право їх власникам вдаватись до надзвичайних кроків і не бути надто перебірливими у засобах.

 

Президент забув, що саме його політична сила та він особисто були причетні до ліквідації президентсько-парламентської форми правління зразка 1996 року

 

Фактично щомісяця, починаючи з інавгурації нового президента, певні суб’єкти та об’єкти українського політикуму не без порад закордонних консультантів  не могли утриматись від спокуси здійснити часові маніпуляції. Проте їх спрямованість, за дивним збігом обставин, майже завжди відбувалась в одному напрямі. Стрілки годинника переводили часто. Інколи до 2004 року, а інколи й ще далі. Деякі ж, особливо активні діячі, перебуваючи в особливому екстазі від ігрищ із часом, провалювались у безодню минулого століття.

Янукович у зверненні до народу 1 жовтня зазначив, що «Україна і суспільство стомилися від життя в тих умовах, які продиктували нам зміни до Конституції 2004 року. Бо ці зміни, що вносилися поспіхом, в угоду політичному моменту, були причинами суцільних конфліктів у владі. Як результат – падіння економіки і бідність людей, значне послаблення позицій нашої країни на міжнародній арені».

Президент забув, що саме його політична сила та він особисто були причетні до ліквідації президентсько-парламентської форми правління зразка 1996 року. І 2007 року, тоді ще будучи прем’єром, Віктор Федорович мав абсолютно протилежну думку з цього питання: «Не варто вигадувати новий конституційний велосипед або повертатися до старої моделі влади, від якої абсолютна більшість політичних сил відмовилась у 2004 році. Це - нереально. Спробу скасувати політреформу більша частина суспільства розцінить як повернення до епохи тоталітаризму і ніколи не дозволить піти на це».

ArticleImage_1_83000.jpg

2010 рік чітко продемонстрував: достатньо всього десять місяців для того, щоб пробігти відстань у десять років. За зовнішніми ознаками мислення чинної влади Україна повернулась на межу ХХ та ХХІ ст. Реінкарнація кучмізму пройшла успішно. Як заявив Леонід Данилович: «Все обнулилося. Я задоволений, що все повертається».

 

Замкнене коло української політики

Рік Тигра, якому так і не судилось стати роком Тигрюлі, в черговий раз підтвердив український феномен: обираючи за принципом «меншого зла», «свій-чужий» і «аби не гірше», наступати на ті ж старі граблі і після цього дивуватись, чому немає змін на краще.

Електорат продовжує голосувати за партії великого капіталу, зовні приправлені ознаками чи натяками на ознаки певної ідеології. Або ж їх вірних сателітів. Щоправда, цього разу вибір його частини може привести до аварійно-революційного замикання кола. З не зовсім передбачуваними наслідками. Дуже вже та частина влади, яка опинилась на чолі держави, горить бажанням залишитись там назавжди.

Упродовж року відбувався стрімкий процес концентрації влади в руках вихідців з донецького регіону. Близькі до сім’ї президента «любі друзі» зайняли всі керівні посади. Донецький досвід управління вийшов за межі окремого регіону і став визначати курс всієї країни. Одночасно тривав занепад парламентської опозиції. Ослаблена тушками-зрадниками і лідерськими амбіціями, а ще більше – власною безпорадністю, вона вже не може бути серйозним суперником владі на даному етапі. 2010 рік показав, що «помаранчеві» сповна сплачують за бездарно змарновані шанси змінити країну. Вони свого часу не наважались демонтувати систему і тепер система пожирає їх.

 

Донецький досвід управління вийшов за межі окремого регіону і став визначати курс всієї країни. Одночасно тривав занепад парламентської опозиції

 

Під ударами Партії регіонів 2010 року відбувся остаточний процес роздроблення у середовищі її суперників. Тепер опозицію презентує чимало особистостей. Лідерами серед них є Тимошенко, Яценюк і Тягнибок, загальна сума рейтингу яких, якщо вірити соціології, дорівнює рейтингу Януковича. Якщо леді Ю втратила значну кількість свого електорату, розчарованого її діями, то Арсеній Петрович почувається відносно стабільно, а ось популярність Тягнибока та ВО „Свобода” швидко зростає.

Ріст рейтингу націоналістів зумовлений об’єктивною реакцією на антиукраїнську політику влади та тотальним розчаруванням в інших партіях, котрі вже встигли покерувати Україною і не змогли провести реформ. До певної міри така ситуація вигідна Партії регіонів. Вже зараз її деякі аналітики припускають сценарій виходу в другий тур виборів Януковича і Тягнибока як повторення дуелі 1999 року Кучма-Симоненко. Однак такі прогнози, враховуючи великий проміжок часу між 1999 та 2015 роком, є справою невдячною.

2010 рік поставив перед країною інтригуюче запитання: чи виросте з тієї ж «Свободи» могильник чинної системи, яка  позбавляє українців права на гідне життя, чи цю силу чекає сумна доля «помаранчевих»? В усякому разі, запит на альтернативну позасистемну силу та усвідомлення фальшивої суті української «еліти» поступово зростає. А за останніми даними, 10–15% громадян не підтримують жодну з сучасних політичних партій.

 

«Усі шляхи ведуть до Москви»

У цій «оригінальній» фразі Януковича розкрито сам зміст суспільних процесів 2010 року. Напевно, український президент, промовляючи дивне словосполучення 5 березня в Москві, вклав у нього свій власний світогляд і бачення напряму руху України. Черговий мовний ляп трансформувався в дійсність, чого не скажеш про інші гасла.

Впродовж року українська влада протоптала чимало стежин до Кремля. Вона робила це регулярно та наполегливо. Російська сторона також не відставала від своїх постійних гостей. В Україну один поперед одного посипалися візити офіційних осіб і колишніх персон нон-грата, політтехнологів та релігійних діячів на чолі з самим патріархом. «Старший брат», за активного сприяння чинної влади, отримав індульгенцію на вільне проникнення в інформаційний простір України. Російська мова та російський погляд на українську історію знайшли підтримку й на урядовому рівні. Невпевнений процес деколонізації світогляду нації було згорнуто на найвищому офіційному рівні.

«Шлях у Москву» означає не тільки спроби відновлення колоніальної свідомості рядового українця. Не менш важливою складовою курсу Партії регіонів є запозичення російського досвіду організації державної влади. Не дарма її почесний лідер висловлював захоплення створеною у Кремлі моделлю управління суспільством.

 

«Шлях у Москву» означає не тільки спроби відновлення колоніальної свідомості рядового українця. Не менш важливою складовою курсу Партії регіонів є запозичення російського досвіду організації державної влади

 

Рівняння на «старшого брата» в поточному році торкнулось таких сфер як правоохоронні органи, система організації державної влади, робота ЗМІ. Багато що із задуманого вже вдалося втілити у дійсність. Обмеження свободи слова, мітингів та зібрань, встановлення контролю над провідними телеканалами, фактичне позбавлення будь-якої незалежності судової системи, посилення репресивних функцій правоохоронних органів, розгром парламентської опозиції та побудова вертикалі влади під Президента, нарешті, методика проведення далеких від демократичного ідеалу виборів в органи місцевого самоврядування – все це в ім’я побудови системи, аналогічній кремлівському дуумвірату.

 

Парад невиконаних обіцянок

Зима 2009-2010 року була особливо щедрою на обіцянки. Усі провідні екс-кандидати президентських перегонів традиційно не соромились роздавати їх направо і наліво. Когось приваблювали мрії про «Український прорив» або «сильну Україну», для інших солодшими виявилися слова про «Україну для людей», «Покращення Вашого життя вже сьогодні», «Почую кожного».

ArticleImage_2_83000.jpg

Янукович здобув перемогу на виборах і, взявши до своєї команди Тігіпка, розпочав удвох з ним послідовно зливати обіцянки. Щоправда, сучасна влада намагається зайти далі від своїх попередників: якщо раніше політики обмежувались невиконанням своїх передвиборчих гасел, то тепер дозволяють собі здійснювати кроки всупереч ним.

«Україна впродовж десяти років має увійти до 20 найбільш розвинених країн світу», - стверджував президент на початку свого правління. «Рівень життя громадян України повинен відповідати європейським стандартам», - час від часу повторював глава держави.

Програма «Україна для людей» містила чимало заманливих обіцянок. Молоді гарантувалось перше робоче місце, фінансування медицини мало становити не менше 10% ВВП. Кожному пенсіонеру гарантувалась гідна пенсія. Мінімальний розмір пенсії, як чітко вказувалось в програмі лідера ПР, мала на 20% перевищувати прожитковий мінімум. А працюючим пенсіонерам було обіцяно і зарплату, і пенсію. Бізнес спокушували п’ятьма роками податкових канікул та зниженням ПДВ до 17% з 2011 року. Органи місцевого самоврядування – шістдесятьма відсотками всіх доходів держбюджету.

«Я доб’юся, щоб і президент, і рядовий громадянин були рівні перед законом», - гордо проголошували слова передвиборчої програми кандидата з Донбасу. Ліквідація депутатських пільг, вибори за відкритими списками, виборність судів громадянами, прозорість розподілу земельних ресурсів створювали образ ідеального і справедливого кандидата.

У програмі економічних реформ, презентованій у червні, Віктор Федорович дав слово приступити до масштабної модернізації виробництва, впровадження енергоощадних технологій, збільшення прямих іноземних інвестицій в Україну до 50 млрд дол. США. В основу економіки мала бути закладена екзотична для України модель інноваційно-наукового розвитку з високотехнологічними сферами, інтелектуально-творчими пріоритетами, мережею технопарків. А корупціонерів взагалі планувалось «випалювати розпеченим залізом».

 

Невиконання обіцянок і традиційний обман виборців у 2010 році були таким же звичним явищем, як і раніше. А в умовах згортання елементів формальної демократії епохи Ющенка набули особливого цинічного відтінку

 

Відновлення теплих та дружніх стосунків з Росією, супроводжуване нехтуванням національною гідністю, подавалось як шлях спасіння української економіки та запровадження ліберальних цін на газ. Зокрема, 22 квітня, Янукович заявив, що пішов на підписання нових газових контрактів, щоб «вивести країну з фінансової кризи». «Зі зменшенням ціни збільшується конкурентоспроможність наших товарів, підприємства починають платити податки, і можемо виконувати наші соціальні проекти - піднімати зарплати і пенсії», - урочисто пообіцяв президент. Крім того, Харківські угоди, за поясненням Януковича, дозволяли не підвищувати тарифи на газ та комунальні послуги для населення. Мине лише три місяці, і це слово буде порушене.

Суворі реалії дійсності виявили повну неспроможність солодких обіцянок і часто змушували йти їм наперекір. Малий і середній бізнес змогли повною мірою «оцінити» розширення доступу до кредитних ресурсів та зменшення податкового навантаження поряд з податковими канікулами на 5 років.

Пенсіонери та робітники вже відчувають на власній шкурі «соціальну турботу» у виді тотального зростання цін. Повне покращення для них настане після підняття пенсійного віку до рівня середньої тривалості життя і введення в дію трудового кодексу. Все це якось мало вписується в проголошену концепцію європейської соціальної політики, задекларовану кандидатом у президенти від Партії регіонів.

Невиконання обіцянок і традиційний обман виборців у 2010 році були таким же звичним явищем, як і раніше. А в умовах згортання елементів формальної демократії епохи Ющенка набули особливого цинічного відтінку.

 

Ілюзія реформ від ментальних контрреформаторів

Останній рік десятиліття пройшов під гаслами тотальних реформ, які мають вилікувати хворе українське суспільство та його соціально-економічну систему. Найбільш оригінальним є те, що в реформатори-терапевти України записались люди без відповідних фахових знань та політично-моральних якостей, і, що гірше, самі безнадійно уражені старою системою. Системою, в якій вони цілком непогано почуваються. За таких умов не зовсім зрозуміло, яким чином ці вихідці з минулого будуть вести країну в світле майбутнє. Туди, де вони можуть назавжди втратити свій статус.

У 2010 р. дано старт великій кількості «реформ». І зроблено це було не через внутрішнє бажання влади, а під тиском вагомих обставин. Внутрішнього і зовнішнього характеру.

Так, у червні в урочистій обстановці влада презентувала програму економічних перетворень на 2010–2014 роки з традиційно пафосною назвою. В ній ішла мова про заможне суспільство, конкурентоспроможну економіку, ефективну державу. Про те, що «жити стало краще», запевнював і глава уряду Микола Азаров. Однак, як показала друга половина року, побажання цієї масштабної і словесно вишуканої декларації дуже розходяться з реальністю.

ВВП України 2010 року показує невисокі темпи зростання (близько 4%), і це на тлі минулорічного обвалу в 15%. Таких цифр абсолютно недостатньо для входження держави в ТОП-20 провідних світових економік. Згідно з оцінкою Світового банку, Україна посідає лише 145 місце з 183 країн світу за легкістю ведення бізнесу. Обсяг інвестицій у 2010 році впав до приблизно 3 млрд дол., тоді як раніше він становив 7 млрд дол. Водночас в офшори за рік вивезено близько 20 млрд дол. За даними Transparency International, Україна в 2010 р. у рейтингу корупції займає 134 місце серед 178 країн, тоді як у 2006 р. була сота із 163 (чим вище місце, ти нижчий рівень корупції). Зайвим підтвердженням відсутності позитивних зрушень на цьому фронті є думка більшості громадян держави: 63% респондентів вважають, що корупція залишилась на попередньому рівні, а 30% - зросла.

Дефіцит державного бюджету, за попередніми прогнозами Міністерства фінансів, становитиме майже 65 млрд грн (6% ВВП). Дефіцит Пенсійного фонду становить 26,6 млрд грн. У 2010 році уряд Азарова спромігся удвічі наростити державний борг до 40% ВВП, інтенсивно просячи гроші у міжнародних фінансових установ. Це змусить Україну найближчим часом щорічно витрачати близько 50 млрд грн на погашення заборгованості.

Газова знижка не тільки не привела до стабілізації цін, а й поступово вичерпує себе. Якщо після Харківських угод вартість голубого палива вдалось збити до 230 доларів, то вже у IV кварталі вона зросла до 253 доларів. У 2011 році подорожчання російського газу триватиме. Його індекс знову наближається до позначки у 300 доларів.

7 млн пенсіонерів так і продовжують отримувати мінімальну пенсію на рівні прожиткового мінімуму (з 1 грудня – 734 грн для непрацездатних). Передвиборчі обіцянки про 20% надбавки виявились фальшивими. Жалюгідним впродовж року було і зростання розміру мінімальної зарплати: від 869 до 922 грн. Це є навіть менше за розмір офіційної річної інфляції – близько 10%.

Очевидно, у влади немає цілісного уявлення про ідеологію, практику і результат реформування.  Ті кроки, які здійснюються у гарячковому пошуку фінансових ресурсів для пустої скарбниці, зовсім не нагадують мудру стратегію досвідчених реформаторів. Радше, це схоже на виснажливу погоню за жорсткими викликами дійсності. За таких умов немає часу на роздуми. Потрібно брати кредити у МВФ, друкувати гривню, підвищувати тарифи, розкручувати інфляцію вже сьогодні.

Контрзаходи уряду у вигляді податкової, пенсійної реформ, декларування скорочення чиновницького апарату та міліції, хоч інколи й містять раціональне зерно, проте самі по собі не свідчать про цілісне бачення ситуації. А часто суперечать один одному.

 

у влади немає цілісного уявлення про ідеологію, практику і результат реформування. Ті кроки, які здійснюються у гарячковому пошуку фінансових ресурсів для пустої скарбниці, зовсім не нагадують мудру стратегію досвідчених реформаторів

 

Так, зростання пенсійного віку неминуче приведе до іншої проблеми – росту безробіття серед молоді. Незрозумілим є принцип скорочень у корумпованому чиновницькому апараті. І що робити з масою звільнених, якщо в державі не створено сприятливого клімату для відкриття власного бізнесу, не функціонують великі підприємства, а інвестори втікають з України. Прийняття їх на облік у центри зайнятості теж обійдеться в серйозну копійку для бюджету. Аналогічні суперечності закладені в Податковому кодексі. Ініціаторів прийняття цього документу швидше цікавили заходи посилення фіскального тиску, ніж прозорі й невисокі податки для всіх.

Власне, схоже на те, що розрекламована стратегія реформ ставить за основну мету не проведення радикальних і глобальних трансформацій, а збереження чинної системи. За допомогою псевдореформаційних процедур нинішня «еліта» намагається у будь-що зберегти теперішній статус-кво в суспільстві. Пережити важкі часи, переклавши весь фінансовий тягар на плечі звичайних громадян. Витиснути з країни все, що ще можливо. А потім, якщо економічна ситуація в світі буде прихильною до України та її олігархів, знову насолоджуватись «золотим спокоєм».

На цьому оманливо-реформаційному ландшафті показовим прикладом є небажання народних депутатів ввести у дію антикорупційні закони та прийняти законопроект про доступ до публічної інформації. 2010 рік, очевидно, залишить історії унікально-повчальний спомин про те, як реформи взялись проводити люди з контрреформаційним світоглядом.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 25

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Кеша 4 січня 2011, 19:59

    Львовянин ну ты красавец - а я уже лучше живу.Ты в город выйди с плакатом о лучшей жизни-интересно как на тебя менты смотреть будут не говоря о прохожиш.Ты наверное еще с Новогоднего штопора не вышел.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • mius_18 4 січня 2011, 14:45

    "..за показником «ефективність функціонування уряду» Україна у своїй групі країн знаходиться на рівні Гани, Домініканської Республіки, Філіппін та Перу і поступається таким країнам, як Лесото, Малі, Намібія, Папуа-Нова Гвінея, Монголія, Сурінам, Ямайка та іншим..." - это ты хочешь сказать, что Юля со своей ордой эффективнее была?В чем,красавец?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Львовянин 4 січня 2011, 13:43

    Янукович - это наш президент! Перемены к лучшему уже есть, а через 4 года жить станет намного комфортнее.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук