Початок великого російського терору
IQ

Початок великого російського терору

Вбивство Аміни Окуєвої – трагічне, але не несподіване

Анатолій Рубльов, 1 листопада 2017 6184 5

Загибель Аміни Окуєвої стала трагедією, але не несподіванкою – вона та її чоловік Адам Осмаєв вже давно були під прицілом російських спецслужб. І не просто під прицілом – якихось п’ять місяців тому на Осмаєва скоїли замах у Києві. Кілером, якого в ході перестрілки підстрелила Аміна, виявився Артур Денісултанов – російський кримінальник чеченського походження, котрого прямо пов’язують з Рамзаном Кадировим. У 2009-му Денісултанов проходив у справі про вбивство Умара Ісраїлова – колишнього охоронця Кадирова, який втік до Австрії і розповів про терор, що відбувається у Чечні. Але з подружжям Окуєвої-Осмаєва у Росії були більш серйозні рахунки. По-перше, в Росії Осмаєва звинувачують у підготовці замахів на Путіна і Кадирова, а по-друге, в Україні Аміна та Адам стали чеченським обличчям протимосковського спротиву. І хоча крапки над «і» розставлятиме слідство, наразі цілком імовірно, що Москва, зупинившись на Донбасі, розгортає терористичну кампанію в нашому тилу.

Комусь така версія може здатися маловірогідною. Після того, як Москва наважилась застосувати в Україні «Гради» і «Буки», анексувати півострів і рівняти із землею цілі населені пункти, одиничні замовні убивства виглядають дещо дріб’язково. Все так: тероризм – це зброя слабких. Москва була переповнена відчуттям власної сили під час анексії Криму і на початку вторгнення на Донбас, але зараз ситуація кардинально змінилася. На початку 2014-го Путін, можливо, почувався Сталіним – завойовником, який на власний розсуд переставляє кордони на континенті. Але Україна, отримавши потужну підтримку Заходу, виявилася міцним горішком. І тепер у залах Кремля нишпорить російська версія Усами бен Ладена, який не здатен окупувати жодну ворожу країну, а може лише пакостити «невірним», залякуючи їх терактами. Ну справді, де ви бачили імперію, котра розширює свої межі за допомоги терактів? Атентати – це зброя поневолених народів, та й то – поки вони недостатньо сильні, щоб перейти до відкритого масового опору.

Крім того, схильність до терору – це «родове прокляття» путінського режиму. Почнемо з того, що Путін – вихованець КДБ, а колишніх КДБістів не буває. Взагалі, спецслужби будь-якої країни створені, аби діяти потайки, у сферах, де не працюють закони і куди не дотягуються армія та поліція. Через це у цивілізованих країнах діяльність спецслужб всіляко обмежується і якнайсильніше контролюється суспільством. Натомість у СРСР влада КДБ поширювалася на усі сфери життя, успішно конкуруючи з КПРС. Маючи колосальну історію злочинів (причому в більшості – проти власного народу), КДБ став кузнею кадрів і для путінського режиму. Власне, саме сходження Путіна до влади почалося з терору – з серії незрозумілих вибухів у багатоповерхівках 1999 року. І за 18 років його правління російська держава остаточно перейшла на КДБістський спосіб роботи в усіх сферах. Війна в Україні не стала винятком: від своїх солдатів Москва відхрещується, як від розкритої агентури. Тож теракти в українському тилу – це просто повернення Кремля до звичних (читай – КДБістських) методів роботи.

Що з цим робити Україні? Після вбивства Аміни Окуєвої суспільство вибухнуло обуренням щодо бездіяльності СБУ, ГУР та інших структур, які мусять захищати нашу безпеку. Те, що українським силовикам треба розвиватися, безсумнівно: наївно вірити, що наслідки двох десятиліть систематичного нищення обороноздатності країни вже подолано. Однак реформи силових відомств – не панацея, бо впоратися з терористичною загрозою на 100% не здатні жодні спецслужби світу. Скільки терактів за останні 10 років прогледіли надпотужні спецслужби США? Скільки терактів сталося за цей час у країнах ЄС? Отожбо й воно. На жаль, такою є суть тероризму: виключити його імовірність просто неможливо, бо іноді для теракту достатньо лише ножа в руках достатньо вмотивованої людини. На щастя, з мотивацією у Москви великі проблеми: попри весь пропагандистський пафос, жодного «православного шахіда» ми ще не бачили, а перший замах на Осмаєва вчинив звичайний кілер.

Однак єдиний спосіб впоратись з російським тероризмом – це усунути його першопричину. Перш за все, йдеться про демонтаж режиму Путіна. Санкції можуть ослабити російську економіку настільки, що Донбас, Сирія і навіть Крим стануть їй не по кишені. Але теракти обходяться набагато дешевше, і Москва зможе влаштовувати їх скільки завгодно. Теоретично, Кремль може змінити гнів на милість і перестати тероризувати Україну, але вірогідність такого сценарію мізерна. В дусі Путіна – розповідати про свою любов до України і одночасно влаштовувати тут теракти. Тому лише крах КДБістського режиму зможе дати нам тимчасовий спокій – щоправда, за умови, що замість Путіна у Кремлі не засяде умовний Стрєлков. Тож перше, що потрібне Україні, – це перемога у Росії прозахідних, хоча б позірно демократичних сил, якими б вони не були.

Але довгострокову безпеку Україні дасть лише остаточний демонтаж Російської Федерації. Допоки у Москві мріятимуть про «збирання руських земель», «регіональне лідерство» і т.п., доти Москва зазіхатиме на український суверенітет. І що менше важелів економічного та політичного впливу на Київ матиме Кремль, то активніше він застосовуватиме силові важелі – зокрема, терористичні. Тому демонтаж РФ слід сприймати не як давню націоналістичну фантазію, а як завдання нацбезпеки. Лише так, у розчленованому вигляді, Росію зможе перетравити західна цивілізація, і лише такою вона зможе бути безпечною для України.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук