Поганий і добрий «поліцейський» українського Уряду

Вчора на вечірньому засіданні Кабінету Міністрів України проголосували за відставку керівників Державної митної служби Максима Нефьодова та керівника Державної податкової служби Сергія Верланова. Це кадрове рішення, очевидно, не було неочікуваною новиною для більшості українського суспільства. Бо про «нечисті» справи очільників обох структур говорили і журналісти-розслідувачі, і політики, і правоохоронці. Тому звільнення керівника Державної митної та податкової служб було питання часу. Так і відбулося, і цьому передувало багато чинників.

Але передовсім хочу наголосити на явній непослідовності прийняття рішень і відповідальності за свої слова самих міністрів, зокрема нинішнього очільника міністерства фінансів України Сергія Марченка.

Після звільнення керівників Митниці та Податкової, Сергій Марченко заявив, що «навіть у докризовий час керівництво цих служб виявилося нездатним виконувати покладені на них завдання». Мовляв, в нинішніх умовах їхнє перебування на посадах є ризиком забезпечення фінансової безпеки. Як наслідок, зайшла мова про рестарт обох служб, нібито для того, щоб побороти корупцію та присутні тіньові схеми. Але новопризначений міністр фінансів ще декілька тижнів тому вважав Верланова та Нефьодова досвідченими і талановитими чиновниками, які взялися реформувати дуже складні сфери. А відтак, складається враження, що точка зору профільного міністра залежить від місця сидіння, адже раніше він, мабуть, навмисно не звертав уваги на очевидні речі зловживання фінансовими справами між зазначеними службами.

Ще попередній міністр фінансів Ігор Уманський мав конфлікт з прем’єр-міністром Шмигалем. Серед причин непорозумінь називають і те, що екс-міністр вимагав відставки керівників Податкової та Митної служб через невиконання держбюджету за доходами. Так, за словами Уманського, через дії Державної податкової служби бюджет України щомісяця недотримував 5 мільярдів гривень. У такий спосіб податкове відомство нібито маніпулює з податком на додану вартість.

Слова Уманського збурили українське суспільство і відповідно влада не могла заплющити очі на цілком реалістичні звинувачення у свій бік. У парламенті фракція ВО «Батьківщина» зініціювала створення тимчасової слідчої комісії, яка впродовж півроку має виявити і дослідити усі можливі зловживання, які були між митницею та податковою. Бажаючи переспрямувати об’єктивну критику суспільства на конкретних людей, Президент України Володимир Зеленський «дав добро» на створення такої комісії.

Така вже українська політика останніх років – у всіх випадках суспільного невдоволення потрібно відбріхуватися або просто звинувачувати когось іншого, але не себе. Бо вже ексглава ДФС Сергій Верланов повідомив, що заява колишнього міністра фінансів Ігоря Уманського про наявність схем «скручування» ПДВ на митниці і в податковій – неправда і нібито ніяких реальних фактів той не надав. Через це Верланов подав на Уманського заяву в Офіс генпрокурора.

Очевидно, що незадоволений своєю відставкою і Максим Нефьодов. І це логічно, бо лише йому могло вистачити нахабства в умовах ненадходження до Держбюджету від Державної митної служби за перші два місяці 2020 року 13 мільярдів гривень, призначити собі і трьом своїм заступникам надбавку до зарплати у розмірі 600%.

Боротьба з контрабандою на митниці – це багаторічна проблема української держави. І так вже повелося в Україні, що митницю вважають однією із найкорумпованіших структур. Великий відсоток зборів, замість казни, спритні митники та інші відповідальні служби кладуть у власні кишені. А їхні керівники приходять на посади, немов до золотої годівниці.

Якщо й братися за реформу митниці – це потрібно робити з «низів», бо неодноразово і Уманський, і Марченко, і їхні попередники заявляли, що в керівників Держминиці завжди важко налагоджувалася робота саме з очільниками місцевих структур і «реформаторські» ідеї керівників у Києві не завжди доносилися і сприймалися на місцях. Дійсно, реформу потрібно робити не у Фейсбуці, збільшуючи кількість підписників і збираючи лайки, а необхідно йти до людей і спільно шукати шляхи виходу з тих криз, які просто вкоренилися практично у всіх сферах українського економічного життя.