Покарана відступниця Григорія Смольського

Микола Петренко, 13 жовтня 201165074

Наша телевізійна група тісним гуртом мандрували Карпатами і от після клопітного переходу від Брустурів до Космача отаборилися на годинку у знаного і любленого нами Григорія Смольського (1893-1985) – художника оригінального, а ще оригінальнішу і добрішу людину.

Життя Григорія Смольського було навдивовижу бурхливим, насиченим і трагізмом, і радістю. Народився він у селі Підгірки поблизу Калуша 2 грудня 1893 р. Навчався у  Станиславівській українській гімназії. Там перше й виявився його хист до малювання. Планам художньої освіти перешкодила Перша світова війна. Його, як і багатьох українців, безпідставно запідозрених у симпатіях до ворога, заарештувала  австрійська влада й запроторила до сумнозвісного концтабору в Талергофі. Проте 1915 року Григорія було звільнено. Він пройшов вишкіл у австрійській офіцерській школі. Після навчань його відряджають на італійський фронт.

По закінченню усіх воєнних перепетій Смольский оселяється у Львові. Нарешті здійснюється його мрія здобути мистецьку освіту. Він вступає на навчання спершу до Академії мистецтв у Львові (1921—1922), а потім до художньої школи Олекси Новаківського (1922—1930).

У 30-х роках Смольському випала можливість удосконалити свою художню майстерність в Італії та Франції. Після цього він повертається до Львова, де й творчо працював до останнього подиху.

Так от завітали ми до космацької хатини Григорія Смольського майже що випадково: розшуковували сестру Луки Вардзарука, космацького вчителя, який нас і намовив на цей візит до гуцульської столиці – аж виявилося, поруч літнує знаний художник. Він зрадів, а ми ще більше. Тож на запрошення завітати на часинку – поки наша господиня приготується – погодилися охоче. Він нас частує чимось легким, бо ще не час обіду, а господарська щедрість не дозволяє повестися з молодими шанувальниками якось не так: груші на столі, сливи, ще щось таке, по маленькому пугарику.

А це вже не вперше він тут, ще з часів учнівства у малярській школі видатного метра Олекси Новаківського їхній гурт щоліта вимандровував саме сюди – тож із-під їхнього пензля вийшла незчислима кількість пломеніючих сонцем полотен, де торжествував культ веселих кольорів – він у творчому арсеналі митця був  незмінним від самих початків. Та й сам Смольський збився б із рахунку: скільки пейзажів сотворив він, особливо малого формату, в якому замилувався останніми роками довгого творчого життя. Не змінило його усталених творчих уподобань і кількарічне перебування в мистецькому середовищі Парижа, де багато чому навчився, не переучуючись, беручи із новацій саме те, що підсилювало б його творчу виучку. Зрештою, і тішився він паризькими студіями вже у поважному віці, коли мав далеко за сорок насичених творчою працею років. Це засвідчують і збережені з того часу полотна, які діставали схвальні відгуки на паризьких вернісажах.

Але мова зараз не про те. Нахваляється нам дядько Гриць (саме так його називали друзі) більшою картиною, над якою працює вже щось із пару тижнів, - це поряд із мініатюрами.

- Уже б скінчив її, так не знаходиться натура для покараної – бідкається майстер.

- Що ще за покарання – та й на полотні? – Питаємо заінтриговані.

- А от ходіть, глянете!..

Картина направду незвична, навіть для самого Смольського. Не тільки тому, що приглушений колорит – того вимагала не надто весела тема. А все впиралося саме в ту виплекану художником проблему: гуцули наче й вільні люди у поводженні й у коханні, подружній вірності – але це так, про людське око, насправді для невірних у подружжі існувала ціла система покарань, громадської погорди. От і нині – темою картини вибрано покуту за подружню зраду: статечний гуцул карає свою молоду дружину – зійшлася десь на забаві з молодим легінем. В руках гуцула замашна різка, дружина зігнута для покари – одна рука на грудці солі, це така клятва надалі бути вірною, другою рукою притримує запаску. А задок оголений, вибачте, то по ньому й виписує ґазда суворі закони гуцульської вірності.

Смольський скаржитсься: зайшло мало не до безвиході, гуцулів до позування не бракувало, і той, і той сусід пропонували свої послуги, а от  роль молодої невірної дружини – ну просто нікому було зіграти. То він уже виписував обличчя й саму постать наче до  іншої картини – а от треба ще голого задка для позування.

Смольський з надією:

- А може б яка з ваших дівчат погодилася?

У нашому гурті дві киянки: набилися до нашої телевізійної бригади на зйомки телевізійного фільму про народних майстрів. Це їх також цікавило, бо ж самі літераторки, захоплені Карпатами. То ми з ними і поєдналися – від Яремча, де режисер Мирослав Скочеляс підбирав натуру для зйомок “Червоної рути”. То був перший їхній вихід на широку публіку, бо передача пройшла і союзним екраном.

Але дівчата віджартовуються:

- Ви справді, чого взялися за таку тему?  Хіба самі на молодих гуцулок не задивлялися? Та й дружина ваша від вас молодша, що, як і з нею щось подібне трапиться?.. 

– То й вона отримає по задку! – сміється Смольський…

Невдовзі ми підготували телевізійну передачу про творчість Григорія Смольського –  за що отримали у винагороду по звичному малоформатному гірському пейзажу. Щодо тієї картини – то вона до телепередачі не потрапила. Однак ми повеселилися, подарувавши художникові поетичне послання з описом тієї пригоди, бажаючи щедрого творчого довголіття.  

Гей, дядьку Грицю, добрий дядьку Грицю,

            Ви проясніть нам істину таку:

            За що гуцул карає молодицю?

            За що її шмагає по задку?                

Хай Вам усмішка щира допоможе

            Відтворювати в щедрих барвах світ.

            А що гуцул б‘є жінку – то негоже,

            І Ви того опришка пристидіть:

            Хай перепросить звабну молодицю,

            Хай обцілує з ніг до голови.

            За те ми Вам бажаєм, дядьку Грицю,

            Чого б іще самі бажали Ви!

                        Так досі й не знаю, яка подальша доля тієї картини з покараною відступницею. Ото лишень що їх подібних, більшого формату, в його творчому набутку було не так вже й багато – і всі фактично знайшли місце в експозиціях українських музеїв, вражали відвідувачів гарячим, майже що вогняним колоритом барв і строїв, енергійною розбудовою масових композицій. Такими були “Опришки в горах”, “Зустріч Олекси Довбуша”, “Троїсті музики”, ярмаркові панорами. І хоч не так багато – проте своєрідні портретні трактування видатних сучасників, друзів і вчителів. Такими були образи Івана Франка, Станіслава Людкевича, Василя Стефаника.

Згадуємо те й понині – а коли вже часом приводиться потрапити на ошатну вулицю імені Григорія Смольського – то з особливим пієтетом, як причетні до чогось незвичного й гарного.    

  

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 4

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Олександр 14 січня 2013, 11:37

    Цікаво було прочитати статтю. До цих пір про Григорія Смольського не чув.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • бубли ви 26 жовтня 2011, 17:58

    заслужено покаралі як каже наш великий лідер геній украйни (нє не шевечнко убожество, а ВІКТОР ФЕДОРИЧ ЯНУКОВИЧ)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Смольський А 17 жовтня 2011, 22:51

    Випадково натрапив на цю статтю-пам,ятку. Приємно вражений. Така робота дійсно була виконана. Знаходилась в помешканні по вул. Смольського і була улюбленою роботою внучки митця Андріани. Не знаю хто позував, але то місце, по якому били різкою, вдалося на славу. Може і тому в 2006 році вона разом з іншими (разом 24 роботи) була викрадена з помешкання. В тому числі і автопортрет 1923 року та знакова картина «мій Космач» якими ілюстрована дана пам,ятка. Дякую авторові Миколі Петренко за згадку про батька, зокрема за віршик, відчувається слово поета, вдало вибрану світлину та за добрі слова про нього. Здоров,я Вам. А.Г. Смольський.


    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук