Поразка стратегії Дональда Туска

Якби не трагізм і смуток усього, що пов’язано зі смоленською катастрофою, можна було б зіронізувати, що під час учорашньої прес-конференції російські представники МАК довели – аби посадити сучасні літаки, не потрібні ні диспетчери, ні вежа. Представлений Тетяною Анодіною документ звучав радше як обвинувачення польських пілотів, аніж ретельний звіт

Росіяни навіть не спробував відповісти на деякі ключові питання. Тому не відомо, чому так пізно скомандували відмовитися садити літак; ми не знаємо, чому диспетчери навіть не закрили аеропорт, принаймні після того, як марно заходив на посадку Іл-76; також немає відповіді на питання, чому польські пілоти так довго чули, що вони "на курсі і на глісаді".

Замість цього росіяни подали свою версію подій. Вона проста. Головним відповідальним за катастрофу видається командувач ВПС Польщі генерал Анджей Бласик, який напідпитку примусив пілотів до відчайдушного рішення приземлятися будь-якою ціною. Чому він це зробив? Тому що, як сказала Анодіна, в разі відмови передбачав негативну реакцію президента Леха Качинського. Доказ? Висновки психологів.

Цікаво тільки, що росіяни не змогли знайти запису, який би доводив, що президент Лех Качинський доручив приземлитися у Смоленську. Черговий парадокс. Доповідь МАК виявилася більш стриманою, ніж інформація тих польських медіа, які припустили, що це покійний Лех Качинський змусив екіпаж до приземлення.

Шкода, що доповідь з’явилася в такій формі. Шкода, що росіяни не змогли змусити себе до неупередженості. Що слушно вказуючи на помилки польської сторони – ухвалення рішення приземлятися за умов густого туману без згоди вежі – не помітили власної недбалості. Так вони підірвали довіру до своїх намірів і надійності.

Це не кінець усієї заподіяної шкоди. Зміст доповіді, спосіб її презентації, те, як поставилися до польських зауважень, побоююся, доводить поразку стратегії Дональда Туска. Прем’єр-міністр від самого початку заявляв, що поясненню причин катастрофи найкраще служитиме спирання на Чиказьку конвенцію. Сподіваючись на нові відносини з Москвою, Туск вирішив ризикнути. Він публічно захищав рішення про передачу розслідування росіянам. Він стверджував, що спроби тиснути на Росію, заклики до спільного розслідувань, звернення до міжнародної громадськості будуть ознакою відсутності довіри до нових друзів.

Займаючи цю позицію, він опинився у пастці. Перш ніж він обернувся, став заручником власної риторики. Коли він зорієнтувався, чим це загрожує, коли ознайомився з попередньою російською доповіддю, було вже надто пізно. Стаючи гарантом і обличчям польсько-російської згоди, Туск сам позбавив себе реальних можливостей тиснути на Москву. Росіяни просто брутально притисли його до стінки.

Тепер він може тільки або робити добру міну при поганій грі і говорити, що нічого поганого не сталося, тому що доповідь МАК не є остаточною, або повністю змінити гру. Перший варіант поведінки означав би ігнорування фактів, другий не викликав би довіри.

Через місяць після катастрофи Rzeczpospolita оприлюднила факт існування польсько-російської угоди 1993 року, відповідно до якої уряд у Варшаві міг домагатися проведення спільного розслідування з росіянами. Прем’єр-міністр не скористався із цієї можливості. Схоже, що Польща вже тоді втратила свій шанс на чесне та достовірне з’ясування причин цієї катастрофи. Я писав тоді: "В атмосфері загального примирення з росіянами, того раптового братання і підлещування, польський уряд, схоже, не думав, що може вимагати чогось. (...) Польська влада не змогла скористатися правовими інструментами. (...) Їй просто – такий висновок насувається майже невідворотно – бракувало сили волі". З моменту написання цих слів минуло дев’ять місяців. Немає, мабуть, сумніву, що вони виявилися правдивими.

З 10 квітня я неодноразово чув з уст найважливіших польських політиків, що Польща є сильною, добре керованою державою, якою її громадяни повинні пишатися. Я чув, що Польща склала іспит, що змогла витримати найгірше. Усе, що відомо про трагічний політ 10 квітня і подальше розслідування, завдає удару по цих твердженнях.

Я не можу опиратися враженню, що у справі безпеки до польоту польського літака з президентом і десятками ключових посадових осіб держави поставилися гірше, ніж до транспорту з картоплею. Донині не можна визначити, як виглядала і чи взагалі була варта з боку Бюро охорони уряду в аеропорту Смоленська. Чому не підготували запасних аеродромів? Як так може бути, що донині ніхто не відповів за всі ці помилки? Чому не було хоча б відставки міністра оборони, за роботи якого внаслідок катастроф CASA C-295M і Ту-154М убито більше вищих командувачів армії, ніж у багатьох війнах?

Без відповідей на ці питання, без висновків щодо винних немає мови про гордість. У сутичці з урядовою пропагандою успіху доповідь МАК зазвучала як похмуре мементо.

Автор: Павел Лісіцький [Paweł Lisicki]
Назва оригіналу: Porażka strategii Donalda Tuska
Джерело: Rzeczpospolita, 13.01.2011
Зреферував: Омелян Радимський