Порозуміння на Збручi

IQВолодимир Павлів, 27 травня 2013331199
Порозуміння на Збручi

Поділля – це серце України. Саме тут відбувалися головні події нашої історії. І нам образливо, коли ми їдемо за Збруч, а нас там називають «москалями», а коли їдемо на схід – «бандерами».

А ми – подоляни, і це має звучати гордо. Це те, що на початку розмови почули галичани від представників Хмельницької та Вінницької областей, які взяли участь у зустрічі громадських ініціатив з Галичини і Поділля – «Порозуміння на Збручі».

У чарівному подільському містечку Сатанів, може, вперше зібралися представники громадських ініціатив з обох берегів Збруча і не тільки. Без сумніву, з усіх цих областей спілкуються різні однопартійці та номенклатура, але так звані «суспільники» та ще й з ухилом в місцевий патріотизм зустрілися таки вперше.

Участь у цьому заході взяли представники Подільського дискусійного клубу з Вінниці, проекту Український вибір з Хмельницького, «Руху відродження Галичини» та інших ініціатив зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Чернівецького медіа-клубу, а також проекту Українська Федерація з Києва, який і виступив ініціатором зустрічі.

Тому на початку не просто було навіть сформулювати – чого таке порозуміння між представниками Галичини, Поділля, Буковини могло б стосуватись? Організатори, які запрошували учасників тих регіональних ініціатив, більшість з яких є прихильниками федеративного устрою, запропонували розглянути такі питання, як погодження підходів до визначення майбутніх адміністративних меж цих регіонів у межах «переформатованої» України.

Галичанам, натомість, цікаво було поговорити про визначення принципів добросусідської співпраці між регіонами, тобто щоб річки Збруч і Дністер не були «санітарними кордонами», що відділяють «націоналістичну Галичину» від «совкового Поділля» чи «інтернаціональної Буковини». Адже недитяча хвороба націоналізму, яка саме з Галичини поширилася по всій Україні, сильно «підмочила» нашу репутацію як доброго сусіда. «Зараза з-за Збруча» – ось що знеохочує до співпраці з галичанами передусім сусідів з іншого берега.

Однак розмова пішла своїм шляхом. Якщо галичани більше уваги приділяли імовірній співпраці, то подолянам – так виглядало – хотілось виговоритися про свої проблеми. А проблем цих справді немало. Перша і головна з них – у тому, що тіло того старого Поділля (чи то Подільської губернії царської Росії, чи то цілісного етнографічного українського регіону) бездушно і безсоромно розшматувала більшовицька адміністративна система, виходячи з партійно-організаційної доцільності. Внаслідок цього нині подільські райони є в складі шести областей України. За таких обставин говорити про «відродження Поділля» виглядає ще складніше, ніж відродження Галичини.

Інша проблема та, що цей регіон не має великих і значущих міст, які могли б конкурувати не тільки зі столицею, але й з Одесою чи Донецьком, Львовом чи Харковом.

У таких умовах справді непросто розвивати місцеві спільноти, зміцнювати відчуття особливої регіональної ідентичності. Мешканці міст ще можуть якось згуртовуватись довкола проблемних питань, як-от вирубка міських парків, забудова історичних місць, руйнування пам`яток архітектури тощо. Але щоби бути господарем у своєму регіоні – цього замало: тут без усвідомлення єдності за критеріями регіональної системи цінностей, а не просто тимчасової доцільності, вже не обійтися. Особливо у ситуації, коли «переформатування» України виглядає неуникненним. Чи то у межах адміністративно-територіальної реформи, чи то внаслідок федералізації держави, але межі регіонів будуть змінюватися.

І те, як автори «переформатування» креслитимуть нові регіональні обриси, значною мірою залежатиме від того, чи є в регіоні місцева й організована громада, без погодження з якою обійтися буде неможливо. Натомість цілком можливим буде краяння по живому етнографічно-історичному тілу, якщо місцева громада устами місцевих еліт не подаватиме голосу протесту.

Розуміння цієї проблеми виявили промовці практично з усіх присутніх обласних делегацій. Збільшення повноважень місцевого самоврядування, зміцнення інструментів народовладдя, децентралізація влади – це питання, по яких ні у кого практично немає розбіжностей. Різноголосся – часом досить емоційне – виникало, коли мова стосувалася історичних аспектів. Звідси учасники й прийшли до спільного висновку всієї зустрічі: співпраця між галичанами і подолянами (а також, зрозуміло, з представниками інших регіонів) може бути цілком конструктивною й активною, якщо думати категоріями майбутнього і не торкатися болючих історичних тем. «Не торкатися» означає, як висловився молодий колега з Тернополя: «нехай галичани займаються історією Галичини, а подоляни – історією Поділля».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук