Позбавлені сім’ї

Інтернет-видання ZAXID.NET розпочинає новий проект «Право на дитинство», який передбачає висвітлення проблем опіки над дітьми, що з різних причин втратили своїх батьків.

У межах проекту редакція публікуватиме матеріали, присвячені темі позасімейної опіки. Журналісти порівнюватимуть різні її форми, виявлятимуть актуальні вади в системі, шукаючи шляхи подолання недоліків.

Щонайменше 20% випускників інтернатів не можуть продовжити навчання або знайти роботу, 60% не мають житла. Водночас 50% матерів, котрі відмовляються від своїх дітей у пологових будинках – це саме випускниці інтернатів. Уже починаючи з підліткового віку, ті, хто не мав належного батьківського піклування, стають клієнтами пенітенціарної системи.

Навіть з цієї узагальненої статистики, зробленої у межах програми Євросоюзу «Права жінок та дітей в Україні – комунікаційний компонент», не складно зрозуміти, що розгалужена система державної опіки і виховання має вади. Держава ж, виховуючи завідомо неконкурентоспроможних громадян, закладає собі ж проблеми на майбутнє.

Директор представництва благодійної організації «Кожній дитині» в Україні Володимир Кузьмінський прокоментував ZAXID.NET: «Діти, які виховуються в інтернатних закладах, завідомо не можуть реалізувати свій потенціал. Їм дуже важко наздоганяти однолітків, і в підсумку їхні шанси у житті є менші. Значна кількість вихованців інтернатних закладів, які виходять із них в 17 років, як правило, не може належно соціалізуватися. Часто, як показують соціологічні дослідження, вони опиняються у закладах пенітенціарної системи. Ми втрачаємо конкурентоспроможність, бо багатьом із них не вдається стати повноцінними економічними суб’єктами».

Проблема має широке соціальне тло. Так, за даними попереднього міністра у справах сім’ї, молоді і спорту Юрія Павленка, на кінець 2009 року в Україні налічувалося 100 тис. 787 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 60 тис. дітей, якщо аналізувати дані державного департаменту з усиновлення та захисту прав дітей Міністерства сім’ї, молоді і спорту, живуть на виховані у рідних і близьких. Понад 5 тис. дітей всиновлені, ще понад 8 тис. дітей влаштовані в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу. Решта ж утримуються у державних закладах.

Ще з минулого століття у світі, зокрема, в Європі, почали цікавитися тим, як впливає колективна, позасімейна форма виховання на розвиток дітей. Новітні дослідження нервової системи дають змогу краще зрозуміти процес розвитку дитини. За розвиток соціальних здібностей людей, як стверджують науковці, відповідає орбітально-лобова кора головного мозку. Вона виконує роль контролера нашої емоційної поведінки та реакції. Ця частина мозку розвивається у немовлят протягом перших трьох років життя. Коли дитина дивиться на матір чи батька або іншу людину, до якою в неї встановилася прив’язаність, й отримує позитивну реакцію – усмішку, словесне схвалення, то це стимулює нервову систему дитини й сприяє росту цієї частини мозку. За їх відсутності чи нестачі, розвиток гальмується.

Цю наукову тезу перевіряли на практиці. У 2003 році в межах проекту Єврокомісії було проведене дослідження у 33 європейських країнах щодо впливу форм виховання на дітей раннього віку. Дослідження продемонструвало, що діти раннього віку, які перебувають в опікунських інституціях у шестимісячному віці, страждають від довготривалої затримки розвитку. Ті, хто опиняється у турботливому сімейному середовищі, у більшості випадків надолужують відставання у фізичному й інтелектуальному розвитку. Покращення у пізнавальних здібностях дітей відбувається, якщо їх у ранньому віці переводять з інституцій та влаштовують в сім’ї. Тим не менше, труднощі з соціальною поведінкою та прихильністю можуть продовжуватися, і залишається велика ймовірність антисоціальної поведінки та проблем з психічним здоров’ям.

Керівник програм і проектів фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» Дарія Касьянова під час прес-конференції у День усиновлення зазначала, що інтернатна система задовольняє тільки базові потреби дитини. «Життя дитини в інтернаті засноване на залежності від інтернату, він нічому не навчає, крім того, як жити в цьому інтернаті. За межами інтернату ці підлітки або вже дорослі люди стикаються з проблемами і залишаються з ними один на один», - зауважила вона.

Український фонд «Благополуччя дітей» намагається сприяти створенню інноваційних моделей виховання сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Націлюється на соціалізацію підлітків. Керівник цього проекту Віталій Головатий розповів ZAXID.NET: «Є дуже багато елементарних речей, яких люди навчаються в сім’ї, однак багато дітей з інтернатів зовсім не вміють цього робити. Їх треба навчати не гризти нігті, а стригти, вчити застеляти після сну ліжко, вчити чистити зуби зубною щіткою, зготувати собі яєчню. Ми готуємо їх до виходу в світ. Діти ходять до загальноосвітньої школи, звичайних поліклінік, тому мають вміти заплатити за проїзд у громадському транспорті, зробити покупки, потелефонувати до керівника гуртка і домовитися про зустріч, відвідати поліклініку».

За словами Головатого, успіхи цих дітей значною мірою залежать від рівня довіри вихователям. Та й після виходу з цього середовища їм потрібна підтримка, довірливі стосунки. «На перший погляд, дитина стає пристосованою до самостійного життя, навчається спілкуватися, набуває впевненості у собі. Однак досвід показав, що з ними і надалі треба підтримувати контакт. У нас є куратори, що супроводжують випускників, які живуть самостійно», - зазначив він.

Самі випускники інтернатних установ, враховуючи власну недостатню підготовленість до самостійного життя, часто створюють громадські організації, щоб допомагати своїм колегам влаштовувати в дорослому світі. Так, учасники тернопільського обласного благодійного фонду «Майбутнє сиріт» збирають кошти та закуповують речі першої потреби для випускників інтернатів, допомагають їм на першому етапі соціалізації. На Прикарпатті випускники інтернатів понад 10 років тому об’єдналися у правозахисну громадську організацію «Віра в майбутнє». Вони помагають молодим людям знайти роботу, житло.

Та доведеться визнати, що поки що наведені приклади – це лише дрібка добрих справ, які допомогли не змарнувати життя одиницям з числа випускників інтернатів. Тим часом українські реалії продукують взаємозалежність: якщо не реалізоване право на виховання у сім’ї, то й право на освіту, працевлаштування, житло, врешті-решт власну сім’ю опиняється під загрозою.

Фото зі сайту Українського народного фотоклубу