«Пригноблення» і «панування»
IQ

«Пригноблення» і «панування»

Від України до Сектору Ґаза

Павло Зубʼюк, 27 березня10150

Напередодні Міжнародного жіночого дня в українському сеґменті Фейсбуку зародився скандал, який в’яло триває досі. Почався він з інфографіки про дискримінацію жінок в Україні, в якій, між іншим, стверджувалося що в нашій державі за 2017 рік від сімейного насилля загинуло 600 жінок, а в АТО за цей же час – лише 191 воїн. Як з’ясувалося, цифра 600 означає зовсім не кількість загиблих від сімейного насильства українок. Крім того, багато користувачів образилися на порівняння з загиблими воїнами, вважаючи це за недоречну маніпуляцію.

Але що вразило мене – то це аргументація деяких представниць «лівого» і феміністичного дискурсу. Вони на повному серйозі говорили про чоловіків як «панівний клас», наполягали на колективній відповідальності чоловіків, відмовляли чоловікам у праві говорити про статеву дискримінацію самих себе (бо вони ж «експлуататори», а отже розмови з ними немає).

Тому варто зупинитися на ось цій цікавій темі: на «експлуататорській» або «панівній» групі громадян, а також на тих, хто цю групу виокремлює.

Ще в радянські часи нас привчали не любити буржуїв, капіталістів, куркулів тощо. Сам пригадую, що в моїй дитячій уяві Америку населяли виключно криваві воріженьки, а слова «Рейґан» і «Гітлер» були синонімами. Але «панівними» ці негідники звісно ж не були: мій дідусь та такі, як він, дали їм відкоша ще під час війни. Ще негативними персонажами були поляки. Зараз навіть важко згадати, чому – але всі вони видавалися панами, які пригноблюють наших трудящих селян. Цей стереотип був таким сильним, що коли підлітком я вперше побачив Польщу – то ніяк не міг зрозуміти, чому там люди живуть краще, ніж у нас – ніби ж уже скільки років не мають змоги паразитувати на нашому працьовитому народі.

Але, як бачимо, в «лівих» середовищах тема «панівних» і «пригноблених» і досі цвіте буйним цвітом. Скажімо, циган в цьому середовищі вважають пригнобленими. «Лівий» дискурс каже, що бідність і асоціальна поведінка в циганських громадах – це виключно наслідок стиґматизації з боку народів, серед яких мешкають цигани. Навіть саме слово «циган» доволі успішно намагаються замінити на слово «ром», оскільки його – слово – теж вважають символом стиґматизації циганського етносу. Щоправда, переконливо пояснити, чому навіть в державах ЄС, де величезні гроші витрачаються на соціальні програми, цигани переважно не сильно прагнуть змінювати свій спосіб життя – ніхто з лівих не може.

А з одним відомим лівим активістом, письменником і філософом, з котрим я свого часу мав доволі непогані стосунки, ми побили горщики через Ізраїль. Цей товариш настільки увірував в те, що вся без винятку провина в ізраїльсько-арабському конфлікті лежить на Державі Ізраїль, що навіть говорити не хотів про відверто фашистські настрої, які панують в Палестинській автономії. Просто розфрендив і написав мені щось неприємне, вже точно не пригадую, що саме. Певне, як прийнято в їхньому середовищі, обізвав «фашистом».

І ось що цікаво: справжній правий, консервативний світогляд – він же не оперує поняттям «пригноблених», а тим більш співчуттям до них. З такої точки зору те, що у нас прийнято вважати сучасним українським націоналізмом – це таки добряче «ліве» явище. Українці з давніх-давен тут виступають як пригноблені, наявність української шляхти замовчується, вся державницька традиція виводиться лише з бідних селян та грабіжників типу Кармалюка (кажуть, справжнє прізвище – «Карманюк», але стверджувати не беруся). Навіть в умовах коли українці самі, демократично обирають собі до влади заможних олігархів – примудрилися вигадати термін «внутрішня окупація», щоб знову можна було говорити в старому-доброму дискурсі панування/пригноблення.

Всі описані вище явища – дуже різні, об’єднані лише способом примітивізації проблематики. Проти сімейного насильства потрібно боротися – незалежно від того, є його жертвами жінки чи чоловіки. Проблема насилля в сім’ї виростає з загальної психологічної нездоровості нашого суспільства – всього, а не лише чоловічої частини. І перекладання колективної відповідальності на певну стать проблему не вирішить.

Якщо брати циган чи українців, то безглуздо звинувачувати в усіх проблемах лише і виключно зовнішній фактор. Варто подивитися, які переконання панують всередині цих етнонаціональних груп, і чи не спричиняють ці переконання певного небажаного ставлення оточення. Що цікаво: пересічний «лівий» активіст погодиться з цим твердженням щодо українців і не погодиться – щодо циган. А «правий» – з точністю до навпаки.

Конфлікт Ізраїлю і арабів – напевне, одна з найвідоміших проблем у світі. Щорічно «біженцям» (насправді – нащадкам біженців) на території Палестинської автономії виділяється допомога від провідних світових організацій. При цьому ані ця допомога, ані співчуття держав мусульманського світу не дали змоги, скажімо, сектору Ґаза перетворитися на щось хоч трохи схоже на Синґапур. Він експортує світу виключно війну проти «пригноблення» і трупи власних дітей.

Лишається тільки сподіватися, що колись говорити про «нам так погано, бо ми пригноблені, а звинувачувати нас у наших же негараздах не смійте» – стане правилом поганого тону. Ну, хіба що в тебе над головою справді стоїть хижий гнобитель, який не дає тобі змоги мирно працювати для досягнення власних цілей. Але поки що, на жаль, популізм бере гору і мільйони представників «пригноблених» суспільних груп (а в деяких випадках – навіть не вони самі, а їхні симпатики) чекають на поразку «гнобителя», замість того, щоб працювати над подоланням власних внутрішніх проблем.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук